Такими засадами, на наш погляд, є принципи взаємодії. Визначення принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією має важливе значення для характеристики цього поняття. У науковій літературі робляться спроби сформулювати ці принципи, однак слід зазначити, що навіть у цілому ця проблема розроблена ще недостатньо.

Визначення принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією можна сформулювати базуючись на методі сходження від загального до конкретного з урахуванням специфіки цього виду діяльності. Саме аналіз принципів державного управління, принципів правоохоронної діяльності та принципів взаємодії у різних галузях боротьби зі злочинністю дозволить, на нашу думку, побудувати систему принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

При аналізі положень, що стосуються поняття, різновидів та змісту зазначеної нами системи принципів, необхідно спочатку розглянути вихідні положення щодо принципів державного управління, які достатньо розробленні адміністративно-правовою наукою. Так, у загальному розумінні принцип (від лат. рrincipium - першооснова, джерело) - це першоджерело, керівна ідея, основне правило поведінки, діяльності [184, с.10]. За визначенням, розробленим Г.С. Яковлєвим, принцип організації - це "поняття, що відображає закономірність, якій підкорюється людська діяльність у галузі управління, адекватний вираз сукупного досвіду такої діяльності у її сутнісних моментах " [185, c.20].

Сукупність принципів державного управління складає гносеологічну систему, яка дозволяє зрозуміти науку державного управління [177, с.29]. Принципи державного управління об'єктивні, не залежать від волевиявлення та побажань окремих особистостей. Однак, їх неможливо вважати абсолютною істиною. Вони є інструментом впливу керівного суб'єкту на керований об'єкт. Принципи державного управління спираються на діалектичний закон розвитку. Із зміною форм державного устрою змінюються, трансформуються принципи, методи, форми управління. Засновник наукової організації праці А.Файоль зазначав, що число принципів не обмежене. Він вказував, що "…будь-яке правило, будь-який адміністративний засіб, що зміцнює суспільну організацію або полегшує її здійснення, займає власне місце серед принципів, у будь-якому випадку на весь той час, поки досвід затверджує його у цьому високому званні. Зміна стану речей може потягнути за собою зміну правил, детермінованих цим станом " [186, с.69].

Вивчення наукових публікацій, у яких формулюється поняття принципів державного управління, дозволяє зробити висновок про достатній рівень їх подібності. Так, Ю.Д. Кунєв під принципами державного управління пропонує розглядати об'єктивно зумовлені нормативні начала, що є своєрідним відображенням законів і закономірностей соціального суспільного розвитку, соціальних потреб, цінностей, законів і закономірностей управління, які в основному закріплені в юридичних актах у вигляді керівних правил і норм поведінки, що відповідають цілям діяльності системи управління та визначають вимоги до системи, структури, організації і процесу управління [187, с.11].

На наш погляд, основним є поняття принципів державного управління наведене О.П. Рябченко, як "…об'єктивних, універсальних, необхідних закономірностей взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом управління, причому взаємовідносини змінюються відповідно до форм державного устрою" [177, с. 30].

При вивченні принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією нами було з'ясовано, що в них багато спільного з принципами управління. Це пов'язано з тим, що вони об'єднанні спільною метою: й управління, й взаємодія мають на меті погоджене функціонування системи.

У науковій літературі існує також й значна кількість робіт, в яких розкривається поняття та зміст принципів правоохоронної діяльності, в тому числі й у галузі боротьби з корупцією. Зокрема, це праці Ю.А. Ведєрнікова, В.Л.Грохольского, А.В.Загорного, А.П.Кичатова, А.М.Колодія, В.К. Колпакова, В.П. Корж, О.В. Кузьменко, Ю.Д. Кунєва, Т.Л. Маркелова, В.М.Плішкіна, А.Д. Полищука, О.М. Тропіної, Д.Ф.Флягіна, І.Р. Шинкаренка, В.К.Шкарупи, М.В.Щедріна та ін. Саме у роботах названих авторів знайшли відображення сучасні принципи діяльності державних органів щодо боротьби зі злочинами та правопорушеннями [187, с.7-9; 140, с.104-105; 178, c.211-219; 161, с.13-41; 189, с.12;114;190, с.156].

Характеризуючи принципи правоохоронної діяльності щодо боротьби з правопорушеннями, необхідно звернути увагу на існування в літературі думок, що і для координації, і для взаємодії повинна існувати загальна система принципів [110, с.37-38; 188, с.35-37; 160, с.14]. У зв'язку з цим, на наш погляд, при формуванні системи принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією можна використовувати аналогічні положення, які стосуються координації у цій сфері правоохоронної діяльності.

Отже, під принципами взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією необхідно розуміти систему установок, керівних начал, відправних положень, які відбивають об'єктивні закономірності розвитку правоохоронних відносин у сфері боротьби з корупцією на сучасному етапі існування суспільства і визначають сутність взаємовідносин між суб'єктами, які взаємодіють з метою виконання покладених на них загальних та індивідуальних завдань [191].

Класифікація принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією дозволяє більш глибоко з'ясувати сутність базових засад організації цього напряму правоохоронної діяльності та визначити можливість її обґрунтованого корегування з урахуванням положень теорії права та управління.

До основних принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією ми відносимо відносити наступні: законності, науковості, економічної доцільності, безперервності, плановості, гласності, системності, комплексності, спільності інтересів, "головної ланки", маневреності, паритетності (рівності), спеціалізованості (оптимального використання можливостей взаємодіючих суб'єктів), пропорційної відповідальності за наслідки взаємодії, посилення управляючих параметрів системи, не пересічення компетенції, комплексного використання сил та засобів взаємодіючих сторін та деякі інші.

Усі зазначені принципи поділяються на загальні і спеціальні. Загальні принципи мають кардинальний, найбільш загальний, збірний характер [192,c.26]. Дані принципи відбивають основні закономірності взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією між собою, а також з іншими суспільними утвореннями у сфері протидії цьому явищу, забезпечують гармонію та рівновагу цьому процесові. Загальними принципами є: а) законність; б) науковість; в) плановість; г) гласність; д) безперервність; е) системність; є) комплексність, ж) наступальність.

З метою з'ясування змісту вищеназваних принципів доречно дати їх загальну характеристику:

а) Принцип законності - цей принцип полягає в обов'язковому виконанні законів і відповідних ним правових актів усіма суб'єктами боротьби з корупцією. Принцип законності є конституційним (ст. 8 та 19 Конституції України) принципом політичної системи суспільства, державного ладу, системи соціального управління [124, c.144]. Жодні міркування (в тому числі й прагнення ефективності, результативності) не можуть виправдати застосування антикорупційних заходів, які не відповідають закону. Відсутність законодавчої основи для вжиття зазначених заходів є підставою для розробки і прийняття відповідних нормативно-правових актів. Цей принцип, на наш погляд, передбачає необхідність якомога більшу формалізацію діяльності спеціальних суб'єктів щодо боротьби з корупцією та її відповідного нормативного врегулювання.

б) Принцип науковості (наукової обґрунтованості, об'єктивності) - цей принцип передбачає цілеспрямований вплив на корупцію в цілому або на окремі її прояви на основі пізнання та використання об'єктивних законів та закономірностей правоохоронної діяльності у цій сфері в інтересах ефективного забезпечення боротьби з нею. Науковий підхід базується на використанні рекомендацій теорії управління та інших наук, що досліджують цю проблему. Крім того, сторони, що взаємодіють, повинні виробляти найбільш правильні рішення на підставі наявного досвіду взаємодії у сфері боротьби з корупцією, здійснювати антикорупційні заходи з використанням сучасних досягнень науки, техніки, світового досвіду із залученням фахівців різних галузей знання - теорії права, конституційного, фінансового, адміністративного, кримінального, кримінології, соціології, психології і т. ін.

Цей принцип вимагає володіння повною і всебічною кримінологічною інформацією в країні, регіоні, галузі, установі, а тому, зокрема, передбачає постійне здійснення моніторингу органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо стану та динаміки корупційних процесів. Такий моніторинг є необхідним для оцінки ефективності реалізації в державі антикорупційної політики, зміни її пріоритетів відповідно до ситуації з корупцією, що складається у цих органах, розробки і впровадження нових антикорупційних заходів.

в) принцип плановості - дозволяє враховувати велику кількість обставин, які можуть виникнути в процесі взаємодії, за рахунок розробки чітких програм узгоджених дій та можливості прогнозування зміни оперативної обстановки. Діяльність взаємодіючих суб'єктів повинна також базуватися на положеннях відповідних директивних документів, які містять у собі завдання держави щодо боротьби з корупцією [193, с.15-23; 194, с.19-20].

З метою оптимізації координуючої функції планування необхідно: 1) системно визначити головні завдання цього процесу; 2) залучити до планування усі ланки соціального механізму боротьби з корупцією (органи державної влади, громадські інституції тощо) з урахуванням їх функцій; 3) передбачити формування ресурсного балансу; 4) організовувати узгоджену діяльність суб'єктів боротьби з корупцією з урахуванням: особливостей різновидів корупційних правопорушень та корупційної поведінки; особливостей різних типів особистостей корупціонерів; особливостей сфер суспільного життя, де існує корупція; специфіки територіальних зон та регіонів; сфер та кордонів ефективного застосування громадських, адміністративно-правових, цивільно-правових, кримінально-правових та дисциплінарних заходів впливу на корупціонерів і на позицію їх оточення, а також інших груп населення; 5) забезпечити можливість маневру силами і засобами в різних вимірах: територіальному, галузевому, часовому тощо.

г) Принцип гласності - полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність суб'єктів боротьби з корупцією шляхом звітування відповідних структур перед населенням, обговорення важливіших питань та рішень, що приймаються, та створення системи антикорупційного виховання та навчання.

д) Принцип безперервності - цей принцип означає, що функції взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією потребують постійного здійснення і погодження дій відповідних органів та їх структурних елементів протягом тривалого часу. Постійність взаємодії опосередковується тим, що корупція не є тимчасовим явищем для суспільства. Здійснюючи негативний вплив на його розвиток, вона вимагає вжиття планомірних та постійних заходів щодо її мінімізації.