Поява книги скарг у міліції була дуже важливим кроком в запровадженні громадського контролю за діяльністю міліції. В 1919 році головний комісар міліції видав розпорядження з метою заведення книг скарг, які необхідно було зберігати в черговій кімнаті. Кожен громадянин мав право записати до книги свої скарги [182]. З листа начальника Радомисельської повітової міліції, "О порядке подачи жалоб на действия работников милиции" надісланого в січні 1922 р., стає зрозумілим, що до міліції почала надходити велика кількість анонімних заяв на неправомірні дії працівників міліції. Це стало результатом, що населенню повідомили, що будь-які неправомірні дії міліції громадяни повинні негайно оскаржувати до повітової міліції, при цьому винні будуть притягнуті до відповідальності.

Чільне місце у контролі за діяльністю міліції відігравала громадськість, саме тому ініціаторами зміцнення міліції та проведення чистки особового складу були робітники. 27-28 лютого 1920 року в Полтавському повіті проводилася Безпартійна селянська конференція, на якій було прийнято рішення про чистку міліції та сформульовано наявне принципове значення положення: "чтобы в каждом селе милиция была из местных революционных и честных крестьян, выбираемых революционными трудовыми крестьянами" [183].

Чистка кадрів міліції була однією з найпоширеніших і найбільш ефективних, як тоді вважали, форм цивільного контролю за діяльністю міліції. 22 вересня 1921 р. головний начальник робітничо-селянської міліції УСРР видав Наказ №37 "О чистке в милиции" [184, арк. 1], відповідно до якого при губернських, повітових та міських управліннях міліції УСРР створювалися комісії з чистки особового складу міліції, до складу яких входили начальник політичного секретаріату, начальник інспекції міліції, начальник адміністративно-міліцейського відділу та начальник карного розшуку. Комісії зобов'язані були здійснювати перевірку особового складу міліції, виявляти та звільняти тих працівників міліції, що не відповідали посаді, яку вони займали, через непрофесіоналізм або нестачу певних ділових та моральних якостей. Комісії також проводили набір людей в міліцію. Перебіг та результати чистки доводилися до всього загалу через центральний та місцевий друк. Комісії та органи міліції за допомогою ЗМІ зверталися до робітників із проханням надати допомогу в об'єктивній оцінці працівників міліції. Комісії зверталися до населення та установ із проханням повідомити їх у письмовій формі про наявні відомості, що компрометують діяльність міліції [185].

Підтвердженням проведення чисток серед міліції в 20-х роках на території України була Постанова Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 3 січня 1923 р. "Про затвердження комісії по перегляду та комплектування складу міліції" [186]. Комісії не обмежувалися вивченням особових справ працівників міліції та перевіркою якості зібраних матеріалів, за якими здійснювався розгляд. Комісії часто з'являлися в клубах, цехах, в повному складі приходили на сходи, де обговорювали кожного працівника міліції. Робітники сприяли виявленню осіб, що дискредитували міліцію, були неспроможні виконувати службові обов'язки і тому звільнялися з органів міліції. Також були виявленні суттєві недоліки в організації діяльності міліції. До їх числа відносилися слабкі зв'язки з громадськістю та нерегулярність звітів перед населенням. Комісія також могла вказати на якісне виконання певним працівником службових обов'язків, що могло позитивно вплинути на його кар'єрний ріст. Непоодинокими були випадки, коли, після обговорення за пропозицією робітників, комісії приймали рішення про службове просування працівника міліції.

Громадський контроль за діяльністю міліції часто безпосередньо здійснювався ЗМІ. В різних регіонах приймалися рішення про інформування населення через ЗМІ про стан і заходи боротьби з окремими видами злочинів (найбільш небезпечними, або резонансними). Так, у постанові СНК УСРР, виданій у січні 1921 р., "Об организации борьбы с бандитизмом" визнавалося необхідним "широкое оповещение перед трудящимися массами Украины вопроса о борьбе с бандитизмом" та видання літератури (брошур, листівок, плакатів) з боротьби з бандитизмом. З цією ж метою запропоновувалося проведення "тижня боротьби з бандитизмом" [172, с. 22].

Досягнення позитивного результату забезпечувалося також шляхом опублікування наказів, вказівок, інструкцій, циркулярів з роботи міліції. Наприклад, в Наказі по міліції і карному розшуку УСРР від 13 грудня 1923 р. йшлося про необхідність "озаботиться широким опубликованием и вывешиванием на видных местах всех (исключая секретные) инструкций, приказов и указаний руководящих органов по работе в милиции и уголовного розыска" [177, с. 6]. Поряд з іншими заходами, спрямованими на зміцнення міліції, підвищення її авторитету та інформування громадян з питань діяльності міліції, місцевим партійним та радянським органам пропонувалося випускати листівки, брошури, спеціальні номери газет, присвячені діяльності міліції та виділяти в усіх друкованих ЗМІ держави "сторінки міліціонера".

З метою забезпечення ефективної діяльності міліції пропонувалося якомога ширше використовувати можливості ЗМІ, всебічно розвивати планову звітність на фабриках, заводах, сільських сходах, надавати робітникам доступ до музеїв карного розшуку, публікувати в газетах прикмети злочинців, які розшукуються, своєчасно попереджувати громадян через друковані ЗМІ про сезонні злочини з описом профілактичних заходів.

Українська міліція з року в рік посилювала боротьбу зі злочинністю завдяки покращенню організації діяльності міліції, удосконалення методів роботи та зміцненню зв'язків з громадськістю. Період з 1926 р. по 1945 р. характеризується зміцненням органів міліції та підвищенням їх боєздатності.

В другій половині 20-х років почали дбати про підвищення авторитету працівників міліції та покращення цивільного контролю за її діяльністю. Так, в резолюції з доповіді Народного Комісаріату Внутрішніх Справ УСРР від 1-4 червня 1927 р. "Об очередных задачах НКВД и его местных органов" говорилось: "Обратить особое внимание на поднятие авторитета особенно младшего состава милиции, непосредственно соприкасающегося с населением в качестве представителя советской власти" [187, с. 187-189]. Вже 31 січня 1929 р. до Президії ВУЦІК було подано "Отчет рабоче-крестьянской милиции" в якому вказувалося, що авторитет міліції серед населення поступово зростає завдяки об'єднанню роботи в адміністративних відділах виконавчих комітетів [188].

Згідно з Постановою Всеукраїнського центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР від 29 грудня 1930 р. "О порядке подчинения органов милиции и уголовного розыска органами Государственного политического управления УССР", органи міліції були виведені з-під контролю місцевої влади і безпосередньо підпорядковані Державному політичному управлінню УСРР. Так, Державне політичне управління УСРР стало керувати діяльністю Головного управління міліції і карного розшуку УСРР, а місцеві органи Державного політичного управління - діяльністю місцевих органів міліції та карного розшуку. Законні розпорядження Державного політичного управління УСРР та місцевих органів були обов'язковими для виконання управліннями міліції та карного розшуку (Постанова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів УСРР від 29 грудня 1930 р. "О порядке подчинения органов милиции и уголовного розыска органами Государственного политического управления УССР") [189, с. 114-115].

З метою зміцнення і підняття боєздатності міліцейських частин, начальники органів Державного політичного управління зобов'язані були всіляко сприяти начальникам міліції з комплектації органів міліції до штатної норми, з поліпшення побутових і матеріальних умов особового складу міліції, пошуку засобів на оперативну роботу, підбору кадрів, а також ретельно наглядати і сприяти запровадженню в життя законів ВУЦІКа про воєнізацію частин міліції [190, с. 47-50].

Щоб досягти максимальної ефективності діяльності міліції, піднімалось питання стосовно наявних недоліків у роботі правоохоронних органів та розглядались можливі шляхи їх вирішення. Наприклад, часто говорилось про недоліки в роботі міліції через неузгодженість роботи правоохоронних органів та громадських організацій. Відповідно до Протоколу Полтавської Округової адміністративної наради, цивільний контроль за діяльністю міліції з боку сільських Рад здійснювався на низькому рівні, оскільки існувала деяка неузгодженість у взаємовідносинах районної міліції з сільськими Радами, що інколи переходило у неправомірні стосунки [191, арк. 589-596].

В 1929-1930 р.р. відбувався цивільний контроль за діяльністю міліції з боку міських Рад. Відповідно до Постанови СНК СРСР від 25 травня 1931 р. "Положение о рабоче-крестьянской милиции", органи міліції підпорядковувалися місцевим виконавчим комітетам та міським Радам [192, ст. 247]. Резолюція з доповіді Члена Колегії НКВС - Начальника Робітничо-Селянської Міліції УСРР "Об усовершенствовании работы милиции и розыска и методах борьбы с преступностью и хулиганством", визначала за необхідне залишення за місцевими комітетами професійних союзів в органах міліції та розшуку (всі працівники міліції мали право бути членами професійного союзу [192, ст. 247]) виключно ведення культурно-просвітницької роботи та встановлення, як правило, такого порядку, що колективні договори на працівників міліції повинні укладатися не з органами міліції та розшуку, а з виконавчими комітетами [193, с. 201-211].

На початку 30-х років однією з форм зв'язку міліції із суспільством були систематичні звіти працівників міліції перед колективами робітників. Звітування працівників міліції відбувалися безпосередньо на підприємствах, у колгоспах та радгоспах. На цих зборах виступали службовці та робітники, які наголошували на позитивних сторонах в діяльності міліції, і разом з тим, гостро критикували недоліки, вносили конкретні пропозиції щодо їх усунення та поліпшення роботи міліції. В 1928 році в цілому по Україні працівники міліції виступали перед робітниками з понад 6500 доповідями [172, с. 82].

В кінці 20-х - на початку 30-х років зміцнення зв'язків міліції із громадськістю посіло чільне місце у системі громадського контролю за діяльністю міліції. Серед існуючих форм участі громадськості у діяльності міліції особливе місце належало товариствам (загонам) сприяння міліції, які створювалися на добровільних засадах і надавали значну допомогу працівникам міліції у попередженні, припиненні та боротьбі із злочинністю та в підтримці громадського порядку в містах і районах.

В свою чергу, селяни також не хотіли залишатись осторонь від встановлення правопорядку в країні, і тому незаможне селянство часто допомагало органам міліції у боротьбі зі злочинністю [194, с. 117-119]. Згідно з Інструкцією "Про організацію, права й обов'язки інституту сільських виконавців", виданою Начальником адміністративного відділу Народного комісаріату внутрішніх справ 14 березня 1928 р., у разі залучення сільських виконавців на допомогу органам міліції для підтримки громадського порядку та безпеки або для участі в заходах у боротьбі зі злочинністю, сільські виконавці поступали у розпорядження Начальника районної міліції [195, арк. 70-73].