Наприкінці 50-х років широкого розмаху набула і така форма участі громадськості у боротьбі з правопорушниками і злочинністю, як товариські суди, яким були надані значні повноваження. Вони розглядали справи про вперше вчинене дрібне хуліганство, спекуляцію і розкрадання державного або громадського майна, про появу у нетверезому стані і про негідну поведінку в громадських місцях та на роботі, про виготовлення самогону без мети збуту, про недостойне ставлення до дружини і батьків, про невиконання обов'язків по вихованню дітей, про образу, наклеп та деякі інші правопорушення і злочини, що не становили підвищеної суспільної небезпеки. Товариським судам належало право застосовувати до правопорушників різні заходи громадського впливу: покласти на правопорушника обов'язок принести публічне вибачення потерпілому або колективу, оголосити товариське попередження, громадську догану, громадський осуд (з опублікуванням або без опублікування у пресі), накласти грошове стягнення у розмірі до 10 крб. Товариський суд мав право поставити перед керівництвом підприємства, установи, організації питання про переведення винного на роботу з більш низькою зарплатою, пониження в посаді терміном до трьох місяців тощо.

Співробітники міліції брали активну участь у діяльності товариських судів. Вони не лише оформлювали і передавали матеріали про різні правопорушення, а часто й самі виступали на засіданнях товариських судів: інформували громадськість про правопорушення, вчинене членом колективу, відповідали на запитання і тощо. Товариські суди на початку 60-х років значно поліпшили свою роботу. Вони функціонували па підприємствах, в установах, організаціях, вищих і середніх навчальних закладах, у колгоспах, при домоуправліннях. У товариських судах працювали десятки тисяч найбільш шановних і авторитетних людей, наділених високою довірою громадян.

Окрему увагу слід приділити взаємодії міліції з добровільними народними дружинами. На початку 60-х років добровільні народні дружини посіли чільне місце у системі контролю за діяльністю міліції. Відповідно до Постанови Центрального Комітету Комуністичної Партії України і Ради Міністрів Української РСР від 8 червня 1961 р. "Положення про добровільні народні дружини по охороні громадського порядку в Українській РСР" [206], добровільні народні дружини були громадськими, самодіяльними організаціями, які разом з державними органами вели боротьбу з порушеннями громадського порядку. Непоодинокими були випадки коли в добровільній народній дружині створювались редакційні колегії з випуску сатиричних газет, листівок, а також групи з боротьби з деякими видами правопорушень. Органи міліції здійснювали розгляд пропозицій, повідомлень та матеріалів, що надходили від народних дружин та їх штабів, і вживали по них відповідних заходів. Добровільні народні дружини складалися з робітників, службовців, колгоспників, студентів та пенсіонерів на добровільних засадах по виробничо-територіальному принципу на підприємствах, транспорті, в колгоспах, радгоспах, установах, навчальних закладах. Безпосередньо у Постанові вказувалося на те, що добровільні народні дружини роботу проводили в контакті з громадськими організаціями та органами міліції, а також те, що радянські органи, громадські, комсомольські і господарчі організації, професійні союзи брали активну участь у створенні і діяльності добровільних народних дружин. В свою чергу, органи міліції надавали всіляку допомогу у роботі добровільних народних дружин і їх штабів.

Добровільна народна дружина засновувалася на організаційних зборах осіб, що подавали заяви про вступ до дружини. Ці збори скликалися ініціативною групою, яка складалася з представників партійних, комсомольських та інших громадських організацій, професійних союзів де створювалася дружина. Однією з умов вступу до добровільної народної дружини була рекомендація професійного союзу, комсомольських або інших громадських організацій чи зборів колективу за місцем роботи або проживання [206].

Добровільна народна дружина виконувала наступні обов'язки: вела роз'яснювальну роботу з населенням; забезпечувала порядок у громадських місцях; разом з органами міліції вела активну боротьбу з правопорушеннями, здійснювала громадський контроль за додержанням правил руху транспорту і пішоходів, а також вживала заходів до припинення інших правопорушень; вела боротьбу із дитячою безпритульністю, а також виявляла осіб, що вели антигромадський спосіб життя. Добровільна народна дружина виконувала покладені на неї обов'язки шляхом роз'яснення порушникові антигромадського характеру його поведінки і вимоги щодо її припинення, проведення бесід, лекцій серед населення, виступів у пресі, по радіо, телебаченню, випуску сатиричних газет, листівок та фотовітрин; проведення патрулювання, рейдів, чергування, виставлення постів, затримання і доставляння до штабу дружини, міліції або сільської, селищної Ради правопорушників; подання допомоги органам міліції у припиненні, попередженні і розкритті злочинів, затриманні і розшуку злочинців та охорони місця події; внесення радянським і громадським організаціям, керівникам підприємств, установ і організацій пропозицій щодо усунення причин і умов, що сприяли правопорушенням та направлення матеріалів до товариських судів або адміністративних органів на осіб, що вчинили правопорушення [206]. Про основні обов'язки добровільних народних дружин з охорони громадського порядку також йшлось в Указі Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1974 р. "Об основных обязанностях и правах добровольных народных дружин по охране общественного порядка" [207, ст. 326].

На початку 60-х років тенденція щодо забезпечення здійснення ефективного громадського контролю за діяльністю міліції все ще залишалась актуальною. Так, у Постанові Президії Верховної Ради Української РСР від 7 травня 1962 р. "О практике применения Указа Президиума Верховного Совета СССР от 5 мая 1961 г. "Об усилении борьбы с особо опасными преступлениями"" Президія Верховної Ради УРСР постановила, що міліція в своїй діяльності з попередження і розкриття злочинів повинна краще співпрацювати з громадськістю, постійними комісіями Рад, добровільними народними дружинами, товариськими судами та робітниками [208, с. 869-871], а у Постановах ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 23 липня 1966 р. "О мерах по усилению борьбы с преступностью" ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР від 12 серпня 1966 р. сказано, що боротьба зі злочинністю та іншими порушеннями правопорядку повинна була здійснюватися всіма партійними, державними органами і громадськими організаціями [209, арк. 118-125].

Проте в кінці 60-х років активність діяльності громадських організацій, в тому числі і добровільних народних дружин, значно послабилась. Під час проведення 30 квітня 1968 р. Колегії Міністерства охорони громадського порядку Української РСР було вказано на те, що працівники міліції недостатньо спиралися на допомогу громадськості у запобіганні і розкритті злочинів [210, арк. 8-13]. Це виражалося в тому, що на зборах не обговорювали всіх порушників та не позбавляли премій. Присутність на зборах працівників міліції при обговоренні антигромадської поведінки деяких робітників в колективах підприємств і установ була низькою, про що свідчить Рішення Колегії Міністерства охорони громадського порядку Української РСР від 7 липня 1969 р. "О состоянии борьбы с хулиганством, пьянством и нарушениями общественного порядка в гг. Одессе, Кривом Роге, Жданове и Кременчуге". На деяких підприємствах відчувалася послаблена робота "Окон сатиры". Висвітлення питань боротьби з правопорушниками в місцевому друці і на радіо знаходилось на низькому рівні [209, арк. 169-173].

10 лютого 1970 р. Міністр внутрішніх справ СРСР у доповідній записці "Про результати роботи Міністерства внутрішніх справ Української РСР за 1969 р." наголосив на тому, що з метою подальшого зміцнення зв'язків органів внутрішніх справ з громадськістю протягом 1969 р. для боротьби з правопорушеннями було залучено близько 21 тис. позаштатних працівників. Після прийняття Постанов Партії та Уряду від 19 листопад та 8 грудня 1968 р. в державі було створено 2185 дитячих кімнат міліції на громадських засадах, а всього в 1970 році їх існувало 5216. Заслуговує уваги також те, що в 1970 році продовжувалася активна участь з охорони громадського порядку добровільних народних дружин, комплексних оперативних загонів, товариських судів та інших громадських організацій. Станом на 1 січня 1970 року на території України діяло 37155 дружин, в яких налічувалось 1 млн. 708 тис. дружинників [211, арк. 47-57].

Відповідно до Наказу Міністра внутрішніх справ Української РСР №180 від 22 вересня 1972 р. "З оголошення Положення про Міністерство внутрішніх справ Української РСР", начальникам управлінь та відділів МВС УРСР, обласних управлінь внутрішніх справ і відділів (управління) транспортної міліції, начальникам міськрайлінорганів було наказано організувати виступи працівників органів внутрішніх справ перед населенням з роз'ясненням нормативно-правових актів, що стосуються діяльності міліції у зв'язку з прийняттям Положення "Про Міністерство внутрішніх справ УРСР" [212, арк. 12-13].

Одним із фундаментальних нормативно-правових актів щодо діяльності міліції була Постанова Ради Міністрів СРСР №385 від 8 червня 1973 р. "О дальнейшем совершенствовании правового регулирования деятельности советской милиции". Необхідно зауважити, що у цій Постанові опосередковано згадувалося існування громадського контролю за діяльністю міліції. У Постанові зазначалось, що працівники міліції взаємодіяли з державними організаціями, з адміністрацією установ, підприємств і організацій, трудовими колективами, а також з добровільними народними дружинами та іншими громадськими організаціями з приводу виконання службових обов'язків з охорони громадського порядку [202, ст. 603]. Управління внутрішніх справ виконавчого комітету обласної Ради народних депутатів вирішувало покладені на нього завдання з урахуванням пропозицій постійних комісій обласної Ради, у взаємодії з державними органами, громадськими організаціями, трудовими колективами, адміністрацією установ, підприємств та організацій, а також з добровільними народними дружинами, товариськими судами, радами профілактики правопорушень та іншими органами громадської самодіяльності населення, що брали участь в охороні громадського порядку [213, с. 211].

У доповіді Прокурора УРСР, Міністра внутрішніх справ УРСР, Міністра юстиції РСР та Голови Верховного Суду УРСР від 8 лютого 1977 р. "О ходе выполнения Постановлений ЦК КПСС, Совета Министров СССР от 23 июля 1966 г. и ЦК Компартии Украины и Совета Министров УССР от 12 августа 1966 г. "О мерах по усилению борьбы с преступностью"", вказувалося на позитивність взаємодії міліції, виконавчих комітетів Рад і громадськості: "органами внутренних дел, исполкомами местных Советов с помощью общественности выявлено свыше 70 тыс. лиц, занимавшихся изготовлением и хранением самогона, из них 60 тыс. оштрафовано и 917 привлечено к уголовной ответственности" [214, арк. 33-37]. Але вже через рік у доповіді Прокурора УРСР, Міністра внутрішніх справ УРСР, Міністра юстиції РСР та Голови Верховного Суду УРСР від 26 травня 1978 р. "О состоянии преступности в республике и мерах по ее предупреждению" вказувалось на недостатній рівень підтримання зв'язків міліції з державними і громадськими організаціями, добровільними дружинами, товариськими судами у зміцненні правопорядку і боротьби з правопорушеннями [215, арк. 133-139].