З метою досягнення організаційної єдності в побудові і діяльності товариств сприяння міліції були створені бригади сприяння міліції. Перетворення товариств сприяння міліції в бригади сприяння при органах робітничо-селянської міліції здійснювалося відповідно до Постанови СНК УСРР "О реорганизации обществ содействия милиции" від 10 вересня 1932 р. Бригади сприяння створювалися при відповідних управліннях міліції як добровільні організації робітників з метою сприяння і надання активної громадської допомоги роботі робітничо-селянської міліції. В зв'язку з виданням цієї постанови, були внесені зміни та доповнення до Положення "Про Головне управління робітничо-селянської міліції при Раді Народних Комісарів УСРР": "руководство, по согласованию с соответствующими общественными организациями, работой по вовлечению широких масс трудящихся в непосредственное выполнение отдельных функций, возложенных на органы милиции, создание для этого при органах милиции бригады содействия и руководство их деятельности" [196, ст. 155].

В тогочасних ЗМІ часто з'являлися статті про важливість бригад сприяння міліції у попередженні та розкритті злочинів та охороні громадського порядку. Наприклад, в дніпропетровській газеті "На варті" 1 вересня 1935 р. вийшло повідомлення "Пильно охороняти соціалістичну власність", в якому повідомлялось, що інспектори міліції разом з членами сільської ради перевіряли роботу вартових та зазначалось, що активними захисниками власності та колгоспного майна були члени бригад сприяння міліції. Взаємозв'язок міліції з місцевими організаціями розглядався у статті як передумова позитивних змін в роботі міліції [197].

"Инструкция о правах и обязанностях дворников", видана Народним комісаром внутрішніх справ УСРР 24 травня 1928 р., передбачала, що двірники були зобов'язані надавати всіляку допомогу місцевим органам міліції у підтриманні правопорядку, дотримання тиші, спокою та громадської безпеки в межах свого домоволодіння, за розпорядженням місцевих органів міліції [198, ст. 100], а саме: повідомляти в район міліції безпосередньо або через найближчого постового міліціонера про випадки вчинення правопорушень, що виникали на території домоволодінь чи підприємствах, а також повідомляти про осіб, які мешкають на території домоволодіння чи підприємства, осіб, які не прописані в районах міліції та про підозрілих осіб; сприяти постовим міліціонерам та іншим посадовим особам міліції при попередженні або розслідуванні злочинів на території домоволодіння або підприємства; сприяти міліції в разі нещасних випадків, підтримці правопорядку, а також бути понятими під час проведення на території домоволодіння або підприємства обшуків, виїмок, облав, обстежень; направляти в район міліції підкинутих дітей; сповіщати органи міліції про випадки самогубств і раптову смерть осіб та вживати заходів, щоб до прибуття органів міліції їх трупи залишалися в тому ж положенні, в якому їх виявили; направляти до відповідних відділень міліції психічно хворих осіб, які з'являлися на території домоволодіння чи підприємства, якщо їх поведінка загрожувала безпеці громадян, а якщо це не можливо, застосовувати примусові заходи до прибуття міліції.

Форми участі громадськості в діяльності міліції розвивалися та вдосконалювалися і в подальшому. Посадова Інструкція для начальника районної міліції на селі визначала існування контролю за діяльністю міліції з боку громадськості та ЗМІ: начальник районної міліції повинен був періодично робити звітні доповіді на зборах людності з метою здійснення живого зв'язку з широкими колами працюючих та висвітлює в газетах про наслідки роботи в адміністративно-міліційній галузі [199, арк. 16-18]. Так, в харківській газеті "Харківській пролетар" 10 листопада 1932 р. вийшла стаття "15 лет робоче-крестьянской милиции", в якій зазначалося, що міліція повинна самокритично аналізувати свою роботу та з повагою ставитись до критичної думки громадськості, щоб виявляти недоліки в своїй роботі та діяти більш ефективно [200].

Існування цивільного контролю за діяльністю міліції також продовжувалося у роки Великої Вітчизняної Війни (червень 1941 - травень 1945 р.р.). Під час війни місцеві органи влади, державні, громадські підприємства, установи та організації надавали активну допомогу органам міліції у забезпеченні охорони громадського порядку і безпеки. Відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 22 червня 1941 р. "Про воєнний стан" в місцевостях, де був оголошений воєнний стан, всі функції органів державної влади в сфері забезпечення громадського порядку і державної безпеки належали військовим радам фронтів, армій, військових округів чи вищому командуванню військових об'єднань. Військовому командуванню надавалося право залучати населення в порядку трудової повинності до виконання оборонних робіт, охорони шляхів з'єднань, засобів зв'язку та електростанцій. Місцеві органи державної влади, державні, громадські установи, організації та підприємства повинні були надавати допомогу військовому командуванню у використанні сил та засобів місцевості для потреб оборони держави та забезпечення громадського порядку і безпеки [201].

В післявоєнні роки міліція вирішувала покладені на неї обов'язки в тісному взаємозв'язку з державними органами, адміністрацією установ, підприємств та організацій, колективами робітників, а також добровільними народними дружинами та іншими громадськими організаціями, що брали участь в охороні громадського порядку та у виконанні інших завдань, покладених на міліцію. Органи міліції Української РСР спільно з органами державної безпеки, суду і прокуратури, за активної допомоги робітників, провели велику роботу з очищення звільненої території України від зрадників Батьківщини, займалися боротьбою із бандитизмом та охороною громадського порядку, одночасно вирішуючи низку інших важливих завдань, поставлених партією та урядом.

Державні органи і посадові особи всебічно сприяли працівникам міліції при здійсненні ними безпосередніх обов'язків з охорони громадського порядку і боротьби зі злочинністю. Під час виконання службових обов'язків працівники міліції, спільно з державними і громадськими організаціями, вели боротьбу з антигромадськими проявами, інформували адміністрацію чи громадські організації установ, підприємств та організацій про осіб, що зловживають спиртними напоями та вживають наркотичні засоби [202, ст. 603]. Міліція була зобов'язана проводити роботу щодо попередження дитячої безпритульності та щодо боротьби із правопорушеннями неповнолітніх спільно з іншими державними і громадськими організаціями відповідно до чинного законодавства.

У Наказі МВС УРСР від 10 червня 1946 р. "О борьбе с нарушениями советской законности в органах МВД Украинской ССР", вказувалося на те, що успіхи міліції в роботі були б значно більшими, якщо б усі працівників органів МВС УРСР були перейняті пізнанням того, що боротьбу зі злочинністю, а також порушниками громадського порядку та безпеки необхідно здійснювати за широкої підтримки робітників [203, арк. 124-130].

З метою залучення робітників до активної участі у боротьбі з порушеннями громадського порядку і злочинністю, в 1946 році при міських та районних відділах міліції, лінійних відділеннях і лінійних пунктах міліції залізничного і водного транспорту були створені бригади сприяння міліції. Формування бригад відбувалося за активної допомоги партійних, комсомольських, громадських організацій та професійних союзів. Тисячі членів бригад сприяння міліції у вільний від роботи час виконували покладені на них обов'язки: попереджували крадіжки, вели боротьбу зі спекулянтами, затримували хуліганів. Загальне керівництво бригадами сприяння міліції було покладено на органи міліції. Відповідно до поданої заступником міністра внутрішніх справ УРСР довідки від 20 листопада 1947 р. "О работе органов милиции МВД УССР за период 1943-1947 гг.", практична діяльність органів міліції відбувалася за активної допомоги робітників міст та сіл [204, арк. 361-370].

Комплектування міліції в округах, містах і районах здійснювалось, як правило, із числа осіб, що направлялися трудовими колективами [202, ст. 603]. Працівники міліції, які призначалися на посаду дільничного інспектора міліції, підлягали затвердженню виконавчими комітетами міських і районних Рад депутатів робітників. Партія і уряд допомагали органам внутрішніх справ і міліції у комплектуванні кадрами. Наприклад, у 1947 році за ініціативою ЦК КП (б) У на роботу в органи міліції міста Києва та Одеса було направлено 1250 комуністів та комсомольців [172, с. 183]. Виконавчі комітети Рад депутатів робітників безоплатно надавали установам та підрозділам міліції службові приміщення, а дільничним інспекторам міліції - приміщення для службової діяльності, обладнані меблями і засобами зв'язку. Виконавчі комітети також забезпечували дільничних інспекторів міліції квартирами на території обслуговування дільниць на час роботи на цій посаді та надавали житлову площу іншим працівникам міліції [202, ст. 603].

Досить поширеними стало звітування міліції перед населенням. Доповіді начальників відділень міліції і звіти дільничних уповноважених перед робітниками мали неабияке значення, оскільки вони, по-перше, сприяли зміцненню зв'язків органів міліції з широким колом громадськості і мобілізувало її на надання допомоги в роботі міліції з боротьби зі злочинністю, одночасно піднімаючи авторитет органів міліції в очах робітників. По-друге, виправдана критика на зборах сприяла усуненню наявних недоліків в діяльності міліції взагалі та її працівників зокрема. По-третє, збори робітників, що проводилися досить часто, були профілактичним засобом у боротьбі зі злочинністю [205, арк. 376-395].

З метою зміцнення правопорядку, працівники міліції в бесідах і доповідях роз'яснювали населенню зміст чинного законодавства та необхідність неухильного його дотримання. Так, протягом 1943-1949 р.р. на зборах колгоспників та селян керівництвом міліції було зроблена 24971 доповідь [204, арк. 361-370]. Доповіді начальників органів міліції і звіти дільничних уповноважених на зборах робітників про виконану роботу міліцією в районі, на дільниці були однією з основних форм зв'язків з робітниками і мобілізації їх на надання допомоги органам міліції у боротьбі зі злочинністю, розкрадачами власності, іншими злочинцями і правопорушниками [205, арк. 376-395].

В середині 50-х років Центральний комітент Комуністичної партії України запропонував створити комсомольські штаби по боротьбі з порушеннями громадського порядку, комсомольські пости і патрулі із забезпечення порядку під час проведення культурно-масових заходів. В 1954 році партійні органи направили на керівні посади до МВС і міліції багатьох партійних працівників, в тому числі тих, хто закінчив Вищу і обласну партійні школи.

Виконання обов'язків по боротьбі з хуліганством комсомольські організації здійснювали у тісному контакті з органами міліції. Вже через три місяці роботи організацій в Україні діяло 110 комсомольських штабів, 400 ініціативних груп, 2200 комсомольських постів і патрулів. З кожним днем зростали ряди помічників міліції. За неповними даними, тільки в серпні-вересні 1954 року комсомольськими групами і постами було затримано 20 злодіїв, 13 хуліганів, 650 порушників громадського порядку [172, с. 221].