Однак, в деяких випадках законодавством передбачається і менший вік дієздатності, що залежить від здатності дитини розуміти і висловлювати певні бажання. Так, виходячи із змісту ст. 252 Сімейного кодексу України, для передачі дитини у сім'ю патронатного вихователя, необхідна її згода, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Можна припустити, що таким віком може бути і вік, коли дитина навчилася розмовляти. Однак при усиновленні, крім формальної згоди дитини на це, вона ще повинна усвідомлювати правові наслідки усиновлення, про які її має бути проінформовано (ст. 218 Сімейного кодексу України). Тому, в даному випадку, складно розмірковувати про конкретний вік настання дієздатності, адже не завжди розумові здібності дитини відповідають її фізичному вікові.

В юридичній літературі дослідники іноді виділяють такий вид дієздатності, як податкова дієздатність [107, с. 164]. Це передбачена нормами податкового права здатність своїми діями набувати і реалізувати права й обов'язки [116, с.69].  Відповідно до ст. 35 нового Цивільного кодексу України, повна дієздатність може бути надана фізичній особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом. Також, згідно до ст. 188 Кодексу законів про працю України, повна трудова дієздатність робітників виникає з 16 років. За згодою одного із законних представників, як виняток, приймаються на роботу особи, яким виповнилося 15 років. А для підготовки молоді до виробничої праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років. Отже, в даному випадку, податкова дієздатність може наступати з 14 років.

Таким чином, можливість мати певні права та нести обов'язки неповнолітніми залежить від наявності у них дієздатності. Завдяки останній ми можемо визначити коло їх обов'язків, також, на наш погляд, до обов'язків неповнолітніх прирівнюються певні заборони, неможливість у зв'язку з віком вчиняти деякі дії тощо.

Перш ніж підійти до аналізу кола обов'язків саме неповнолітніх осіб, яке є досить розгалуженим в системі законодавства, ми визначимо в загальному вигляді основні (конституційні) обов'язки громадян України, які стосується певним чином і неповнолітніх, і на основі цього визначимо деякі особливості обов'язків осіб, що не досягли повноліття.

Як і конституційні права, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави. Вони стосуються прав особи, політичної, економічної, соціальної, культурної та інших сфер діяльності [103, с. 145-147]. Хоча в Конституції України прямо не акцентується увага на обов'язках саме неповнолітніх, однак, виходячи з змісту інших нормативних актів України, шляхом їх аналізу і теоретичного дослідження, можна виділити систему обов'язків осіб, що не досягли вісімнадцяти років. Як і права, вони можуть бути конституційними, що прямо передбачені в Конституції, та похідними, які є другорядними по відношенню до конституційних обов'язків, однак не суперечать їй і не порушують прав людини. Так, систему конституційних обов'язків людини становлять наступні.

1. Обов'язок додержувати Конституції України та законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується усіх осіб, які знаходяться на території України, як громадян, так і негромадян України, як повнолітніх так і неповнолітніх осіб. Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.

Крім загального обов'язку дотримуватись Конституції України і законів, у Конституції низкою інших статей передбачається обов'язок заборонного характеру у вигляді заборони для громадян здійснювати ті чи інші дії. Наприклад, у ст. 37 Конституції України передбачена заборона утворення і діяльності політичних партій та громадських об'єднань, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України.

Щодо неповнолітніх осіб відносно здійснення ними свого права об'єднуватися в молодіжні та дитячі громадські організації, то в даному випадку у непрямій формі сформульовано обов'язок у вигляді заборони створювати дані організації, діяльність яких носитиме політичний характер (п. 2 ст. 7 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації"). Статтею 10 встановлено обов'язок молодіжних та дитячих громадських організацій, їх спілок, які одержують фінансову та іншу матеріальну підтримку, подавати звіти про цільове використання фінансів і матеріальних цінностей органам, що їх надавали, у встановлені законом терміни.

При цьому незнання законів не є підставою і не звільняє нікого від юридичної відповідальності при їх невиконанні чи порушенні.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст. 65 Конституції України. Також, відповідно до Закону України "Про оборону України" від 6 грудня 1991 року [63, с. 2], кожний громадянин України незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше.

Проходження військової служби громадянами України відбувається у відповідності з Законом України від 25 березня 1992 року "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" [59, с. 385]. На військову службу не призиваються особи, які не досягли вісімнадцяти років. В прямому розумінні даний конституційний обов'язок не має поширюватися не неповнолітніх осіб, однак, до моменту призову на військову службу, тобто, до виповнення повноліття, юнаки мають відповідні зобов'язання щодо цього.

Так, з метою взяття на облік юнаків, визначення їх кількості, ступеня придатності до військової служби, встановлення загальноосвітнього рівня, здобутої спеціальності і рівня фізичної підготовки, провадиться приписка неповнолітніх до призовних дільниць. Для цього неповнолітні, яким у рік приписки виповнилося сімнадцять років, зобов'язані прибути до військового комісаріату у відповідний строк та подати необхідні документи.

Обов'язковим є для неповнолітніх відвідування лікувально-профілактичних і лікувальних закладів згідно з рішенням комісії по реєстрації за місцем проживання для допризовників, якщо їх визнано такими, що потребують обстеження, лікування чи медичного огляду. З моменту приписки неповнолітні беруться на військовий облік, вони вважаються призовниками, їм видаються посвідчення про приписку, роз'яснюються обов'язки і права, правила військового обліку, порядок проходження підготовки до військової служби (ст. 14 Закону "Про загальний військовий обов'язок та військову службу").

Отже, військовий обов'язок неповнолітніх осіб полягає у виконанні наступних дій:

- своєчасна приписка неповнолітніх до призовних дільниць (яким у рік прописки виповнилося сімнадцять років);

- відвідування лікувально-профілактичних і лікувальних закладів згідно з рішенням комісії по приписці для допризовників;

- дотримання правил військового обліку;

- дотримання порядку проходження підготовки до військової служби.

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовувати завдані збитки, передбачений ст. 66 Конституції України. Він спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей Українського народу, його культурний розвиток

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України. Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням.

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи. Цей конституційний обов'язок є найголовнішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі, він закріплений у ст. 68 Конституції України.

Щодо обов'язку охорони культурної спадщини, обов'язку не заподіювати шкоди природі та обов'язку поважати честь і гідність інших людей, то вони мають загальний характер і стосовно неповнолітніх осіб не мають якихось принципових особливостей. Неповнолітні здатні будуть розуміти поняття цих обов'язків у випадку їх належного правового виховання з боку дорослих осіб, виховання в них поваги до людини, держави, культурної спадщини, навколишнього природного середовища тощо.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей.

Так, ст. 28 Конвенції про права дитини, проголошує, що "держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема:

а) вводять безплатну й обов'язкову початкову освіту;

б)заохочують розвиток різних форм середньої освіти, …забезпечують їх доступність для всіх дітей…"

Закон України "Про освіту" від  23 березня 1996 року також встановлює, що загальна освіта в Україні є обов'язковою і може отримуватися в різних типах закладів освіти. Основними видами середніх закладів освіти є загальноосвітня школа трьох ступенів:

перший - початкова школа, що забезпечує початкову загальну освіту, другий - основна школа, що забезпечує базову загальну середню освіту, третій - старша школа, що забезпечує повну загальну середню освіту. Навчання в середній загальноосвітній школі починається з шести-семи річного віку.

Отже, на відміну від інших обов'язків, які покладається на неповнолітніх, обов'язок отримати середню освіту є досить специфічним, оскільки його виконання, як правило, не залежить від волі неповнолітніх, а повинно забезпечуватися державою та батьками. Але, у випадку невиконання цього обов'язку неповнолітнім, держава вживає заходів щодо примусового виховання і розвитку неповнолітніх та отримання ним освіти, наприклад, шляхом направлення неповнолітнього до школи або училища соціальної реабілітації. Про діяльність даних установ мова буде йти у другому розділі нашого дисертаційного дослідження.

7. Обов'язок піклування про дітей передбачено ст. 51 Конституції України. Також цей обов'язок регламентований главою 15 Сімейного кодексу України [186].

Виходячи з того, що ст. 22 Сімейного кодексу України встановлено шлюбний вік для жінки у сімнадцять років (в окремих випадках - з чотирнадцяти років (ст.23), а також з норми статті 4 Сімейного кодексу, де вказується, що сім'ю може створити особа, яка народила дитину, незалежно від віку, конституційний обов'язок по утриманню своїх неповнолітніх дітей стосується також неповнолітніх осіб. Крім того, це прямо передбачено ст. 156 Сімейного кодексу України: "Неповнолітні батьки мають такі ж права та обов'язки щодо дитини, як і повнолітні батьки, і можуть їх здійснювати самостійно".

Так, неповнолітня особа, будучи дитиною та потребуючи захисту і допомоги з боку своїх батьків, народивши дитину, вже приймає на себе обов'язок по вихованню та утриманню власної дитини, за невиконання якого може наступити передбачена законодавством відповідальність. Цей обов'язок, відповідно до Сімейного кодексу України від 10 січня 2002 року, передбачає виконання наступних дій:

- забрати дитину з пологового будинку або іншого закладу охорони здоров'я (ст. 143);