Так, в юридичній літературі основні види юридичної відповідальності визначаються змістом санкцій, які застосовуються за правопорушення [152, с. 602-612]. Санкції підрозділяються на два види відповідно до способу, яким вони слугують охороні правопорядку: правопоновлюючі санкції направлені на усунення безпосередньої шкоди, завданої правопорядку (поновлення порушених прав, примусове виконання зобов'язань та ін.); штрафні санкції ( каральні )завданням яких є вплив на правопорушника з метою загальної та приватної превенції правопорушень (кримінально-правові, адміністративні, дисциплінарні та інші санкції) [118, с. 106].

В процесі здійснення відповідальності можуть також застосовуватися передбачені законом примусові заходи, що забезпечують провадження по справі про правопорушення - засоби забезпечення доказів (обшук, виїмка та ін.) або виконання владного рішення держави (опис майна, вилучення його та ін.), а також заходи попередження правопорушення (усунення від роботи, затримання, взяття під варту та ін.).

Штрафна, каральна відповідальність застосовується за злочини або адміністративні чи дисциплінарні проступки. До даного виду відповідальності, відповідно видам правопорушень і санкцій за їх скоєння, відносяться кримінальна, адміністративна та дисциплінарна відповідальність.

Кримінальна відповідальність застосовується за злочини і включає в себе самі суворі засоби державного примусу. Передбачені кримінальним законом покарання суттєво обмежують правовий статус засудженого (наприклад, обмеження або позбавлення волі).

Від злочинів відрізняються проступки, які не мають великої суспільної небезпеки. Так, адміністративні правопорушення - це винні (умисні або необережні) протиправні діяння, які посягають на державний і громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за які за законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 Кодексу  України про адміністративні правопорушення).

Адміністративна відповідальність грунтується на законодавстві про адміністративні правопорушення. У передбачених законом випадках до особи, що притягується до адміністративної відповідальності, можуть застосовуватися заходи забезпечення провадження по справі: адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей та вилучення речей і документів.

Дисциплінарна відповідальність застосовується за порушення трудової, учбової, службової, військової дисципліни.

Від штрафної, каральної відповідальності відрізняється правопоновлююча відповідальність, яка полягає в поновленні незаконно порушених прав, у примусовому виконанні невиконаного, або неналежно виконаного обов'язку. Особливістю цього виду відповідальності є те, що в ряді випадків особа може сама, без втручання державних органів, виконати свої зобов'язання, поновити порушені права (наприклад, відшкодування моральної або матеріальної шкоди, повернення боргу тощо). В юридичній літературі ми також зустрічаємо класифікацію юридичної відповідальності відповідно до видів правопорушень [195, с. 544-546]. Так, юридична відповідальність класифікується як:

а) кримінально-правова;

 б) цивільно-правова, яка передбачена за порушення договірних зобов'язань або за спричинення позадоговірної моральної шкоди.

Найбільш характерними санкціями цивільно-правової відповідальності є відшкодування правопорушником майнової шкоди і поновлення порушеного права. Закон передбачає також можливість стягнення з особи, винної в порушенні договірних зобов'язань неустойки у вигляді штрафу або пені, в цьому проявляється її компенсаційний, правопоновлюючий характер. Слід зазначити, що цивільно-правова відповідальність застосовується не лише в судовому, але й в адміністративному порядку, наприклад при вирішенні господарських спорів;

в) адміністративна відповідальність;

г) дисциплінарна відповідальність;

д) матеріальна відповідальність.

На нашу думку, матеріальна відповідальність є певним видом покарання, санкцією у випадку вчинення дисциплінарного проступку, а цивільно-правова відповідальність є складовою правопоновлюючої.

Однак, в юридичній літературі, питання класифікації юридичної відповідальності є дещо дискусійним. Так, С.С.Алексєєв вважає, що юридичну відповідальність слід відрізняти від заходів захисту, тобто правових поновлюючих заходів, що використовуються в цивільному праві, деяких інших галузях, таких як повернення майна власнику, коли воно перебувало в неправомірному володінні у інших осіб (нерідко ці захисні заходи також іменуються "відповідальністю") [3, с. 74]. Вчений зауважує, що при юридичній відповідальності правопорушник за свою вину несе певні позбавлення, збитки. Юридична відповідальність тому, на його думку, пов'язана з громадським осудом правопорушника, соціальним і моральним осудом його поведінки.

Ми схильні до думки про те, що правопоновлюючі заходи в сфері цивільного та деяких інших галузей права (наприклад, господарського) є саме різновидом відповідальності, і нічим іншим, не залежно від вини суб'єкта. Навіть виходячи із змісту глави 10 Цивільно-процесуального кодексу, зокрема, статті 102, в якій прямо вказується, що "Сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач", видно, що одна із сторін (відповідач) має нести певну відповідь перед іншою стороною (позивачем).

Отже, на нашу думку, із викладених вище підходів до різновидів юридичної відповідальності можна виділити наступну класифікацію:

1) штрафна, каральна відповідальність:

а) кримінальна; б) адміністративна; в) дисциплінарна;

2) правопоновлююча (цивільно-правова).

Слід зауважити, що застосування правовідновлюючих санкцій іноді, наприклад, у випадку спору, набуває процесуальної форми, що є багато в чому аналогічним штрафній, каральній відповідальності.

Так, на підставі даної класифікації ми будемо проводити аналіз особливостей відповідальності осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, а саме неповнолітніх.

1. Штрафна, каральна відповідальність (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна).

Для даного виду відповідальності, на відміну від правопоновлюючої, характерним і обов'язковим є наявність складу правопорушення в діянні, що складається з чотирьох елементів:

а) об'єкт - суспільні відносини, які регулюються охороняються законом (порушене матеріальне чи нематеріальне благо, суб'єкти правовідносин);

б) суб'єкт -деліктоздатна, осудна особа, яка досягла відповідного віку;

в) об'єктивна сторона - це зовнішній прояв діяння (дія чи бездіяльність), суспільно-шкідливі наслідки, що настали, і причинний зв'язок між діянням і результатом;

г) суб'єктивна сторона - вина, тобто відношення правопорушника до діяння і його результату у формі умислу чи необережності [4, с. 74-75; 195, с. 529-533].

Каральна, штрафна відповідальність може бути покладена на особу лише за наявності усіх елементів складу правопорушення. Ця вимога є обов'язковою при покладенні на особу кримінальної і адміністративної відповідальності.

1) Кримінальна відповідальність - це особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється офіційна оцінка поведінки особи як злочинної. Кримінальна відповідальність матеріалізується в обвинувальному вироку суду і зазвичай включає засудження особи за вчинений злочин, призначення їй покарання, його відбування, судимість тощо [145, с. 17].

У кримінально-правовій теорії суб'єктом злочину визначається особа, яка володіє сукупністю ознак, що дають підстави для її притягнення до кримінальної відповідальності. Суб'єкт злочину в кримінальному законодавстві - це один з обов'язкових елементів складу злочину. Кримінальний кодекс України 1960 р. не передбачав законодавчого визначення цього елемента складу злочину. Кримінальний кодекс 2001 р. не лише визначив поняття суб'єкта злочину, але й передбачив у Загальній частині окремий розділ IV, в якому врегульовані всі основні питання щодо цього поняття, а саме питання: розуміння сутності суб'єкта злочину (ст. 18 КК); осудності (ст. 19 КК); обмеженої осудності (ст. 20 КК); особливості кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сп'яніння (ст. 21 КК); віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22 КК);

Однією із загальних умов притягнення особи до кримінальної відповідальності є досягнення нею встановленого законом віку. Це є особливістю кримінальної відповідальності неповнолітніх та малолітніх осіб, оскільки для окремих видів злочинів встановлюється відповідний вік притягнення до кримінальної відповідальності. Під віком розуміють певний період її розвитку, якісно своєрідний ступінь формування її особистості. З точки зору права, вік - це встановлений документально період життя людини. За відсутністю необхідних документів, вік фізичної особи визначається судово-медичною експертизою [112, с. 125].

Певний рівень свідомості та соціального розвитку формується з досягненням віку, коли під впливом сім'ї, школи, соціального оточення підліток розуміє, що є добром і що є злом, у яких випадках його дії можуть заподіяти шкоди іншим людям і суспільству. Достатній рівень свідомості дає змогу пред'являти до неповнолітнього вимоги узгоджувати свою поведінку з правилами, встановленими у суспільстві.

Обмеження мінімального віку кримінальної відповідальності (14 - 16 років) пов'язано з тим, що саме у цьому віці відбувається становлення неповнолітніх як особистості, перехід від дитячого стану до дорослого. У цьому віці неповнолітні вже можуть розуміти й оцінювати свої вчинки, хоча психіка їх ще не зовсім сформована. Вони не завжди критично ставляться до своїх дій, схильні до наслідування, можуть вчинити правопорушення із помилкових уявлень, нерідко неспроможні протистояти негативному впливові їх оточення. Саме в підлітковому віці виникає направленість на пізнання і оцінку морально-психологічних якостей оточуючих. Поряд з цим у підлітків починає формуватися і розвиватися самопізнання. Потреба в усвідомленні і оцінці своїх особистих якостей. Факт росту і формування самопізнання покладає відбиток на все психічне життя підлітка, на характер його учбової і трудової діяльності, на формування його ставлення до дійсності [115, с.34-35]. Підліткам притаманні бурхлива енергія, імпульсивність, сприйнятливість. Вони, як правило, довірливі. У цьому віці проявляється інтерес до пригод, подорожей, виникають різні захоплення, прагнення продемонструвати свою самостійність тощо. Враховуючи все це, Кримінальний кодекс України передбачає певні особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх (розділ ХV Загальної частини).

Таким чином, встановлення загального віку кримінальної відповідальності з 16 років, а за окремі злочини - з 14 років, обумовлено тим, що з досягненням цього віку особа здатна оцінювати свою поведінку.

Варто зауважити, що проблема мінімального віку кримінальної відповідальності має набути дискусійного характеру, який, на жаль, майже відсутній серед науковців-правознавців.

В п. 2.3. Пекінських правил наголошується на необхідності розробки конкретного національного законодавства, направленого на оптимальне втілення в життя даних Мінімальних стандартних правил як в законодавстві, так і на практиці. При цьому звертаємо увагу на п. 4.1. Правил, де зазначається, що "В правових системах, в яких визнається поняття віку кримінальної відповідальності для неповнолітніх, нижча межа такого віку не повинна встановлюватися на дуже низькому віковому рівні, враховуючи аспекти емоційної, духовної та інтелектуальної зрілості" [136, с. 58].