Мінімальна межа віку кримінальної відповідальності може бути досить різною в залежності від культурних і історичних особливостей. Використання сучасного підходу полягає у визначенні здатності неповнолітніх перенести пов'язані з кримінальною відповідальністю моральні і психологічні аспекти, тобто у визначенні можливості притягнення неповнолітніх, в силу індивідуальних особливостей їх або їх сприйняття і розуміння, до відповідальності за антисуспільну поведінку. Якщо вікова межа кримінальної відповідальності встановлена на дуже низькому рівні або взагалі не встановлена, поняття відповідальності стає безглуздим [76, с. 287].

В національному законодавстві в основу встановлення можливості притягнення особи до кримінальної відповідальності з 14-річного віку покладені такі обставини: а) рівень розумового розвитку особи, який дає підставу вважати, що особа в 14-річному віці вже розуміє (усвідомлює) суспільну небезпеку й протиправність діянь, зазначених у ч. 2 ст. 22 КК; б) значна поширеність цих злочинів, вчинюваних неповнолітніми; в) висока суспільна небезпека таких злочинів [76, с. 124].

Малолітні віком до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільно-небезпечні діяння, не зазначені у ч. 2 ст. 22 КК, не можуть бути суб'єктом злочину, а тому кримінальній відповідальності не підлягають.

У ч. 2 ст. 22 КК України міститься перелік злочинів, за вчинення яких настає кримінальна відповідальність з 14 років. Це тяжкі злочини, зокрема, такі з них, як умисне вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121), диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), згвалтування (ст. 152), грабіж (ст. 186), розбій (ст. 187) та ряд інших злочинів, які, відповідно до кримінального законодавства вважаються тяжкими.

Однак, встановлення конкретного віку притягнення до кримінальної відповідальності не вичерпує дану проблему щодо неповнолітніх. В юридичній літературі відсутні принципові дискусії щодо цього. Відповідальність неповнолітніх розглядається в аспекті загальної відповідальності. На наш погляд, проблемі відповідальності даної категорії осіб має бути приділено більшої уваги. І не було б зайвим звернутися до зарубіжного правового досвіду. Зазначимо, що Кримінальний кодекс України лише в загальному вигляді регулює відповідальність неповнолітніх, що, на наш погляд, ускладнює комплексний підхід до даної проблеми. Крім того, необхідно враховувати положення міжнародно-правових документів нормативного і рекомендованого змісту з питань ставлення до неповнолітніх правопорушників: це, зокрема, Конвенція ООН про права дитини, Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя у відношенні неповнолітніх та ін.

Проводячи порівняльний аналіз російського та українського кримінального законодавства, що регулює відповідальність неповнолітніх осіб, можна виділити деякі принципові відмінності:

1. Кримінальний кодекс Російської Федерації [199, с.165-183] (ст. 89) містить положення, відповідно до якого при призначенні покарання неповнолітньому крім загальних обставин, закріплених у кодексі, враховуються умови його життя і виховання, рівень психічного розвитку, вплив на нього осіб, старших по віку. Кримінальний кодекс України [113, ст.103 ч.1]зазначені показники, на наш погляд, вмістив у саме розуміння неповнолітньої особи, а також при обмеженні мінімального віку кримінальної відповідальності (14 - 16 років), і враховує додаткове застосування даних критеріїв при призначенні покарання неповнолітнім, але  ст. 433 Кримінально-процесуального кодексу України [114] визначає лише необхідність з'ясування (але не врахування) даних обставин  при провадженні попереднього слідства та розгляді справи у суді.

Сім'я є найважливішою соціальною інституцією у структурі соціального впливу на неповнолітнього. Сімейне неблагополуччя є однією з основних причин, що визначають як стан, так і характер злочинності неповнолітніх в Україні. У даний час сім'я відчуває значні труднощі, викликані, перш за все, кризою в економіці країни. Сьогодні 40 % усіх дітей живуть у бідних сім'ях. Бідна сім'я перестала бути для дітей сховищем від соціальних катаклізмів. Це призводить до подальшого зростання безпритульності. Додатковим соціально-економічним фактором ризику для забезпечення належного розвитку дітей є безробіття батьків. За офіційними даними, в Україні рівень безробіття сягає 6 %, а фактично він становить 18 %. Матеріальні труднощі у таких сім'ях частіше, ніж у сім'ях забезпечених, формують у неповнолітніх заздрощі, жадібність, бажання протиправного збагачення тощо [1, с. 371-372].

Саме тому, на наш погляд, необхідно на законодавчому рівні закріпити наявність даних факторів у сім'ї неповнолітнього, в разі скоєння ним злочину, як умовою, що пом'якшує відповідальність.

2. Ст. 96 КК Росії закріплює можливість у виняткових випадках застосування положень розділу V до осіб у віці від вісімнадцяти до двадцяти років з урахуванням характеру скоєного діяння і особи винного.

Це положення, на наш погляд, є доцільним та справедливим виходячи з тих міркувань, що рівень розумового та психічного розвитку осіб віком, наприклад, повних 18 років може виявитися досить різним і відношення до скоєного може бути різне. Часто після досягнення особою вісімнадцятирічного віку ще зберігаються особистісні і статусні особливості, притаманні неповнолітнім. Наявність непорушної вікової межі - 18 років, як це має місце в національному кримінальному законодавстві, зводить нанівець можливість у певних випадках перевиховання або подальшого розвитку молоді. Яскравим прикладом може бути призначення покарання у вигляді довічного ув'язнення особі, якій на момент вчинення злочину, скажімо, лише тиждень тому виповнилося 18 років, і призначення покарання у вигляді позбавлення волі строком 10 років за теж саме діяння особі, якій на момент вчинення злочину не вистачило тижня до виповнення повноліття.

Отже, на нашу думку, кримінальне законодавство Росії у частині відповідальності неповнолітніх є більш досконалим в порівнянні з вітчизняним, воно передбачає можливість комплексного підходу до даної проблеми.

Звертаючись до позбавлення волі як найважчого виду покарання серед тих, що можуть бути застосовані до неповнолітніх осіб, що вчинили злочин, слід зауважити, що в юридичній літературі більшість правознавців ставляться до переважно як до вимушеного явища, ніж до бажаного.

Є.Н. Барябіна, досліджуючи формування неповнолітнього в умовах соціальної ізоляції, вважає, що неповнолітні дуже швидко сприймають закони та принципи злочинного світу [16, с. 382].

У п. 19.1. Пекінських правил ще більш категорично зазначено, що направлення неповнолітнього у будь-яку виправну установу завжди повинно бути винятковим заходом, який застосовується протягом мінімально необхідного строку.

Завершуючи розгляд особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх слід зазначити, що, відповідно до ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаними винними у вчиненні злочину судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Також до неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Адміністративна відповідальність як різновид правової відповідальності - це специфічна форма реагування держави в особі її компетентних органів на вчинення адміністративних проступків, згідно з якою особи, що скоїли ці проступки, повинні відповісти перед уповноваженими державними органами за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формах і порядку [35, с. 97].

Характерною рисою адміністративної відповідальності є те, що її підставою є адміністративне правопорушення (проступок). Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення) [2, с. 162].

Діяння визнається адміністративним правопорушенням за наявності таких ознак, як суспільна шкідливість, протиправність, вина та адміністративна караність.

Як і при кримінальній відповідальності, при адміністративній відповідальності обов'язковим є наявність складу правопорушення, елементами якого також є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Вище ми надали коротку характеристику елементів складу правопорушення, тому зупинимося на характеристиці суб'єкту проступку і з'ясуємо особливості адміністративної відповідальності неповнолітніх.

Суб'єктами адміністративних правопорушень відповідно до ст. 12 КпАП України можуть бути осудні (деліктоздатні) фізичні та юридичні особи, що скоїли ті чи інші правопорушення. Фізичні особи в такій якості - це осудні особи, що досягли на момент вчинення проступку 16-річного віку [91, с. 192].

Розрізняють наступні види адміністративних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальності.

1) Адміністративні правопорушення у галузі охорони навколишнього природного середовища, тобто посягання на природне середовище. До таких правопорушень відносяться, зокрема, псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52 КпАП), незаконна порубка, пошкодження та знищення лісових культур і молодняку (ст. 63 КпАП), засмічення лісів (ст. 73 КпАП), жорстоке поводження з тваринами (ст. 89 КпАП) та ін.

Зокрема, Закон України "Про природно-заповідний фонд" (від 14 грудня 1999 року № 1287-XIV) [71, с. 502] в ст. 64 встановлює різноманітні види відповідальності за порушення законодавства про природно-заповідний фонд.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища від 26.12.2002 р. [69. с. 546] визначає випадки відповідальності за порушення положень даного Закону, зокрема, відповідальність настає у випадку приниження честі і гідності працівників, які здійснюють контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища, посяганні на їх життя і здоров'я; забруднення навколишнього природного середовища;

Громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

2) Адміністративні правопорушення в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури (ст. 92 КпАП).

Правовідносини в даній галузі до недавнього часу регулювалися Законом УРСР від 13.07.1978 року "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", який втратив чинність згідно із Законом України від 8 червня 2000 року "Про охорону культурної спадщини", №1805-III. [68, с. 35] .

Стаття 1 Закону визначала, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.

Стаття 44 Закону встановлювала відповідальність за порушення законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Особи, винні у невиконанні правил охорони, використання, обліку і реставрації пам'яток історії та культури, порушенні режиму зон їх охорони, а також в інших порушеннях законодавства про охорону і використання пам'яток, несли кримінальну, адміністративну або іншу відповідальність згідно з законодавством Союзу РСР і Української РСР.