• зареєструвати народження дитини (ст. 144);
• надання дитині прізвища, ім'я та по батькові (ст. 145-147);
• виховання та розвиток дитини (ст. 150);
• утримання дитини (ст. 180).

8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст. 67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом. Система оподаткування в Україні, види податків, зборів та інших обов'язкових платежів й інші питання податкового характеру регулюються Законом України від 25 червня 1995 року "Про систему оподаткування" [75, с. 510].

Відповідно до ст. 35 Цивільного кодексу України, повна дієздатність може бути надана особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємництвом. Вище зазначалися випадки, коли обов'язок сплати податків покладається на неповнолітніх осіб з 14 років.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про систему оподаткування"[74, с. 119] платниками податків є фізичні особи, на яких відповідно до законів України покладений обов'язок сплачувати податки. Так, відповідно до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян", суб'єктом цього податку є особа, яка має прибуток [43, с. 44]. А відповідно до ст. 1 Інструкції ГДПІУ "Про прибутковий податок з громадян", прибутки неповнолітніх оподатковуються на загальних підставах [80, с. 1]. Отже, з моменту працевлаштування неповнолітні особи з 14 років є платниками прибуткового податку.

Є випадки, коли особи, віком до вісімнадцяти років, стають власниками майна, яке є об'єктом оподаткування (наприклад майна, що переходить у спадщину). У такому разі вони також стають суб'єктами податкового права. Однак, щодо малолітніх, віком до 15 років, то їх податкова правоздатність характеризується тим, що її від їх імені здійснюють інші особи. Інакше кажучи, елементи податкової правосуб'єктності розподіляються між малолітніми, як суб'єктами податкового права, та їх законними представниками [107, с. 259-260].

Так, виходячи з викладеного видно, що неповнолітні особи, на рівні з іншими суб'єктами права, які наділені повною дієздатністю, можуть нести обов'язок сплати податків та зборів у таких випадках:

• працевлаштування;
• зайняття підприємницькою діяльністю;
• отримання у власність майна (шляхом дарування чи спадкування).

Аналізуючи різноманітні види зобов'язань, ми не можемо минути власне сутність обов'язку, тобто правову необхідність певної поведінки, та його зміст - конкретні обов'язкові дії, що приписані суб'єкту законом. Суть всіх юридичних обов'язків, незалежно від їх видів, категорій, галузевої належності, етапів розвитку, сфери дії, одна, а зміст різний (наприклад, у обов'язку набуття повної загальної середньої освіти один зміст, у обов'язку дотримуватися Конституції - інший і т.д.). Описана вище чотирьох членна структура обов'язку - це і є структура його змісту.

Саме за змістом, а не за суттю можна відрізнити один обов'язок від іншого, показати специфіку окремих видів, груп обов'язків, кваліфікувати їх певним чином і т.д. [131, с. 66]. саме зміст виявляє ті особливості обов'язку, які притаманні такій категорії суб'єктів права, як неповнолітні особи.

Слід зазначити, що юридичний обов'язок як міра необхідної поведінки може бути виконаний, як правило, добровільними діями суб'єкта. Поки особа несе обов'язок, вона має свободу вибору між виконанням правового веління і ухиленням від нього, і примус щодо неї неможливий.

Так, обов'язком є встановлена законодавством та забезпечена державою міра необхідної поведінки зобов'язаного суб'єкта, що реалізується як у формі добровільного, так і примусового виконання і дотримання приписів правових норм.

З огляду на вище викладене автор пропонує наступну класифікацію юридичних обов'язків.

1. Залежно від ступеню визначеності в системі законодавства:

а) основні - тобто ті, які визначені Конституцією України;

б) не основні - що визначаються іншими нормативно-правовими актами.

1. Залежно від зовнішньої форми виразу:

а) активна - тобто така форма виконання обов'язку, яка передбачає виконання покладених обов'язків (наприклад, сплата податків);

б) пасивна - передбачає утримання від вчинення певних дій, що заборонені законом (наприклад, обов'язок не заподіювати шкоди природі).

1. Залежно від форми реалізації:

а) добровільне виконання і дотримання приписів правових норм;

б) примусове.

1. За характером суб'єктів:

а) обов'язки, що покладаються на усіх громадян;

б) обов'язки, що покладаються на осіб, які не досягли віку повноліття (наприклад, набуття повної загальної середньої освіти);

в) обов'язки, що покладаються на осіб, які є батьками, опікунами або піклувальниками неповнолітніх. (наприклад, обов'язок виховання дітей, відшкодування заподіяних малолітнім матеріальних збитків та ін.).

В юридичній літературі саме через обов'язок визначають відповідальність.

Так, юридичну відповідальність розуміють як обов'язок особи бути підданою заходам державного впливу за скоєні протиправні і винні вчинки, за невиконання і неналежне виконання юридичних обов'язків (ретроспективна, негативна відповідальність) [12, с. 71-72].

Як справедливо зазначає Ю.С.Андріанова, "обов'язок - це міра необхідної поведінки, що виступає у формі імперативу, покладеного частіше за все зовні на суб'єкта права, що споріднює його з відповідальністю. Відмінною ж рисою є можливість добровільного виконання юридичного або іншого обов'язку, в той час, як відповідальність завжди передбачає примусовий порядок реалізації, суб'єкт права не може сам покласти на себе міру відповідальності" [4, с. 26].

Дійсно, саме в цьому, на наш погляд, полягає водорозділ між обов'язком та відповідальністю. Виконання обов'язку - добровільний акт, а здійснення винною особою відповідальності - примусовий. Але не було б обов'язку, то не було б і відповідальності. Оскільки обов'язок виступає підставою відповідальності, то ми і будемо далі у даному підрозділі розглядати відповідальність неповнолітніх осіб за невиконання або недотримання покладених на них обов'язків і заборон.

Юридична відповідальність - це, перш за все, санкція за правопорушення, наслідки, передбачені нормою права у випадку її невиконання. Ця санкція виражається у застосуванні заходів примусу до правопорушника. Відповідальність повинна виражатися в певних негативних наслідках для правопорушника у порівнянні з тим станом, в якому він перебував до моменту вчинення правопорушення [81, с. 314-318].

Таким чином, є безсумнівним, що відповідальність є наслідком невиконання зобов'язання і повинна виражатися в певних обмеженнях для правопорушника або особистого, або майнового характеру. Це щодо негативної (ретроспективної) відповідальності.

В юридичній літературі є також поняття позитивної (або її ще називають активна, перспективна) відповідальності [131,с. 4], яка виникає з юридичного обов'язку здійснити позитивні, корисні для суспільства, держави чи окремої особи дії, функції, яка реалізується в регулятивних правовідносинах, в яких зобов'язуюча сторона є зобов'язаною (або підзвітною). Як приклад, можна згадати обов'язок молодіжних та дитячих громадських організацій своєчасне звітувати про цільове витрачання коштів, наданих відповідними органами.

Так, юридичний обов'язок передбачає в якості одного із своїх складових елементів необхідність нести правову відповідальність в її двох аспектах (позитивний та негативний). Але на нашу думку, негативна відповідальність - це єдина можлива форма юридичної відповідальності, суттю  якої є реагування на порушення норми права і має наслідком застосування примусових і каральних заходів, направлених на забезпечення нормативної реалізації регулятивних правовідносин. Однак стосовно відповідальності, що носить правопоновлюючий характер (про що мова бути йти нижче), то в такому випадку відповідальність переважно носить позитивний характер.

Щодо відповідальності як обов'язкового негативного наслідку за вчинене правопорушення слід згадати вислів І.Канта, де він говорить, що "караючий закон - є категоричний імператив… Адже, якщо зникне справедливість, життя людей на землі не буде мати ніякої цінності" [85, с. 256]. З огляду на це Кант у своїх працях розвивав абсолютну теорію покарання.

Тепер ми безпосередньо перейдемо до розгляду питання правової відповідальності неповнолітніх осіб в Україні.

Метою покладання на неповнолітніх відповідальності за недотримання або порушення своїх обов'язків є розвиток їх правосвідомості, розуміння протиправності своїх вчинків та їх негативних наслідків, а також усвідомленням необхідності особисто відповідати за них та усувати ці негативні наслідки. Процес притягнення до відповідальності та ретельне розслідування обставин справи (цивільної, адміністративної, кримінальної) є свого роду виховним процесом, в результаті якого неповнолітня особа усвідомлює всю протиправність, небезпечність, а іноді і безглуздість свого вчинку.

Щодо питання цілей юридичної відповідальності в правовій науці відсутня єдина думка, і представники галузевих наук висловлюються по-різному. Так, І.А.Галаган називає в якості мети адміністративної відповідальності усунення порушень правопорядку, охорону суспільства і держави тощо [30, с. 126]; на думку Н.С.Малеіна цивільно-правова відповідальність має компенсаційне, превентивне і репресивне завдання; В.Г.Смирнов виходить з того, що до змісту кримінальної відповідальності входить вимога відшкодування моральної шкоди, догана злочинців, кара і виправлення останніх [9, с. 38]. В плані загальнотеоретичного погляду метою юридичної відповідальності є захист і поновлення правопорядку, а також виховання громадян [7, с. 89].

Як слідує з вище викладених позицій, практично усі дослідники сходяться на тому, що цілями юридичної відповідальності є охорона правопорядку, попередження правопорушень і виховання громадян в дусі поваги до права [77, с. 66].

Виходячи з цілей юридичної відповідальності можна визначити її функції, якими, зокрема, є наступні: а) правоохоронна - захист правопорядку від можливих або вчинених (зокрема тих, що тривають) правопорушень; б) виховна - спеціальна превенція (виправлення правосвідомості правопорушника, націлене на те, щоб він надалі не коїв правопорушень); в) загальна превенція (вплив на правосвідомість усіх інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від скоєння таких вчинків) [215, с. 689].

Особливістю відповідальності осіб, що не досягли вісімнадцяти років, є належна їм деліктоздатність. Деліктоздатність є невід'ємним елементом правосуб'єктності. Це здатність суб'єкта права нести відповідальність за свої протиправні вчинки. Як правило, загальна юридична відповідальність громадян настає з 16 років, а кримінальна відповідальність, у випадку скоєння тяжких злочинів, відповідно до ч. 2 ст. 22 Кримінального кодексу України, з 14 років.

Отож, будучи деліктоздатними, неповнолітні є носіями відповідальності за свої вчинки, однак цьому притаманні певні особливості, які ми будемо нижче розглядати.

Як зазначалося вище, неповнолітні, як і повнолітні особи, зобов'язані дотримуватися Конституції України та інших законів і нормативно-правових актів, що є чинними на території нашої держави. До даного виду обов'язку можна віднести, зокрема, і такі основні обов'язки, як обов'язок охорони культурної спадщини, не завдавання шкоди природі, повага честі і гідності людини тощо. Для того, щоб з'ясувати, яка саме відповідальність може настати для неповнолітніх осіб, ми спочатку повинні розкрити питання, які взагалі існують види юридичної відповідальності.