Побудова незалежної, демократичної Української держави пов'язана з вирішенням складних політичних, економічних, соціальних і правових проблем. Однією з таких проблем є належне забезпечення основних прав і свобод громадян. Так, статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом [77].

Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. Ці конституційні положення особливо актуальні зважаючи, що Україна обрала стратегію побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпечення соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися насамперед на активізацію власного інтелектуального потенціалу [91].

Слід визнати, що інтеграція України до системи Світової організації торгівлі та до Європейського Союзу ( далі - ЄС) можлива лише за умови її здатності виконувати зобов'язання, що випливають із членства в ЄС.

Відомо, що на міжнародному рівні правам інтелектуальної власності приділяється значна увага, оскільки інтенсивна торгівля об'єктами інтелектуальної власності становить дедалі більшу частку зовнішнього обігу розвинених країн. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері, які також є частиною національного законодавства, але пріоритети визначені Програмою інтеграції України до ЄС [92], на жаль, не підкріплені відповідними механізмами забезпечення їх виконання [91].

На нашу думку, створення дієвого адміністративно-правового механізму забезпечення прав інтелектуальної власності в Україні є логічним продовженням державної політики у цій сфері. Що в свою чергу зробить можливим виконання взятих на себе зобов'язань Україною.

Варто наголосити, що правове регулювання - це дія права на суспільні відносини за допомогою певних юридичних засобів, насамперед норм права [93, с. 218]. Тоді як, сукупність правових засобів, за допомогою яких поведінка суб'єктів суспільних відносин приводиться у відповідність до вимог і дозволів, що містяться у нормах права, називається механізмом правового регулювання суспільних відносин [93, с. 220].

Усі відносини, які підлягають правовому регулюванню, у своїй сукупності створюють сферу правового регулювання. Сфера правового регулювання - це сукупність суспільних відносин, упорядкована на основі права [94, с. 162]. Що стосується предмета правового регулювання то ним є вольові суспільні відносини, що регулюються правом чи об'єктивно потребують правового впливу.

Отже, сфера адміністративно-правового регулювання прав на промислові зразки, це сукупність суспільних відносин щодо набуття, здійснення та захисту прав, упорядкована на основі права.

Зазначимо, що елементами механізму правового регулювання є норми права, правові відносини, акти реалізації прав і обов'язки суб'єктів правовідносин. Зупинимось на їх докладній характеристиці.

Нагадаємо, що норма права, регламентуючи суспільні відносини, надає їм юридичної форми, його учасники стають суб'єктами права, які взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками [93, с. 220].

Першим нормативним актом, присвяченим охороні промислових зразків став Указ Президента від 18 вересня 1992 р., яким було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, відповідно до якого промисловим зразком визнавалася форма, малюнок, розфарбування або їх поєднання, що визначає зовнішній вигляд виробу. Однак переважна більшість норм названого документа відтворювала норми Закону СРСР "Про промислові зразки" від 1991 року.

Результатом законотворчої роботи стало прийняття Верховною Радою України Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 року, норми якого регулюють відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на промислові зразки в Україні. На сьогодні, даний Закон потребує внесення змін відповідності до Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затвердженої Законом України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства  Європейського Союзу" від 18 березня 2004 року.

Незважаючи на помітний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення правової охорони інтелектуальної власності, на думку міжнародних експертів, її недосконалість все ще є одним з чинників, який перешкоджає створенню в Україні ефективної системи захисту прав інтелектуальної власності [91].

На жаль, є випадки отримання охоронних документів на промислові зразки, права на які належать іншим особам. Зазначене мало наслідком звуження митного контролю товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності: під час прийняття Верховною Радою України 16 листопада 2006 року Закону України "Про внесення змін до Митного кодексу України" було виключено з митного контролю такі об'єкти, як корисна модель, винаходи, промислові зразки. Така ситуація не відповідає вимогам ЄС. Потребує вдосконалення законодавство України щодо охорони прав на промислові зразки, корисні моделі та винаходи. На нашу думку, необхідно мінімізувати можливість отримання патенту на права які вже захищені відповідно до законодавства України.

Варто також розглянути вітчизняне антимонопольне законодавство. Стаття 4 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року [95] прямо не називає рекламні матеріали та упаковку - промисловими зразками, хоча на сьогодні вони можуть отримати правову охорону відповідно до Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" [23]. Зауважимо, що словосполучення "промисловий зразок" взагалі не зустрічається у Законі України "Про захист від недобросовісної конкуренції". А стаття 6 даного Закону, який на сьогодні є чинним виключає зі сфери свого захисту вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності, коли мова йде про копіювання зовнішнього вигляду виробу. 

За умови надання охорони незареєстрованим промисловим зразкам у майбутньому, статтю 6 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" необхідно виключити повністю або виключити частину 3 ст. 6 зазначеного Закону. 

Проведений нами аналіз наказу Міністерства освіти і науки "Про затвердження правил розгляду заявки на промисловий зразок" № 198 від 18.02.2002 [96] дає підстави стверджувати, що кожна стадія набуття патентних прав на промисловий зразок забезпечена відповідною нормою права. На сьогодні, немає необхідності у прийнятті нових підзаконних актів, але залишається необхідним усунути неточності та не відповідності в термінології та у зв'язку зі зміною місця знаходження Українського інституту промислової власності змінити адресу в даних документах.

Можна констатувати, що українське законодавство щодо інтелектуальної власності, зокрема в сфері охорони прав на промислові зразки, розроблене з урахуванням вимог міжнародних конвенцій, відповідає їх принципам та є адаптованим до вимог ринкової економіки. Але, не дивлячись на це, проблемним залишається виконання ним охоронної та превентивної функцій на етапі переходу до ринкових відносин.

Окремі вчені визначають поняття "механізм" як "систему державних організацій, яка включає в себе не тільки державні органи, але й підприємства, установи, а також двосторонні зв'язки між ними" [97, с. 29], або як "систему державних органів, які здійснюють функції держави" [98, с. 65].

Зауважимо, що у державній системі правової охорони інтелектуальної власності необхідно виділити певну сукупність суб'єктів, яка покликана здійснювати управлінський вплив на учасників суспільних відносин, використовуючи при цьому специфічні засоби регулювання їх поведінки.

Інфраструктура, яка забезпечує реалізацію державної політики в сфері захисту прав на промисловий зразок включає органи виконавчої влади та органи судової влади. Варто, до органів виконавчої влади віднести Міністерство освіти і науки України, Міністерство внутрішніх справ України, Службу безпеки України, Державну податкову адміністрацію України, Державний комітет з питань технічного регулювання та споживчої політики. До органів судової влади, які забезпечують захист прав на промислові зразки безперечно зараховується вся судова система України.

Немає підстав відносити до зазначених суб'єктів Державну митну службу України та Антимонопольний комітет України. Ми це пояснюємо тим, що у цих державних органів немає законодавчих підстав для здійснення захисту прав на промислові зразки. Адже відомо, що адміністративно-правові відносини виникають тільки на підставі норми права.

На нашу думку, до суб'єктів адміністративно-правового регулювання охорони прав на промисловий зразок належать:

1. Верховна Рада України;
2. Президент України;
3. Кабінет Міністрів України;
4. Центральний орган виконавчої влади - Міністерство освіти і науки України, яке приймає участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;
5. Державний департамент інтелектуальної власності, який приймає участь у межах своєї компетенції у забезпеченні реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності;
6. Державне підприємство "Український інститут промислової власності", яке виконує функції органу експертизи об'єктів промислової власності, зокрема експертизу промислових зразків на відповідність умовам охороноздатності;
7. Державне підприємство "Українське агентство з авторських та суміжних прав", яке здійснює управління правами авторів, зокрема забезпечує кумулятивну охорону прав на промисловий зразок;
8. Державний інститут інтелектуальної власності і права, навчальний заклад, який готує фахівців у сфері інтелектуальної власності, в тому числі і експертів патентного відомства.
9. роботодавці;
10. громадські організації;
11. юридичні особи;
12. громадяни.

Згідно Конституції України у відповідності до характеру завдань, які виконує кожний з органів адміністративно-правового регулювання, останні умовно можна згрупувати за вищим, центральним та місцевим рівнями.

Здійснений нами аналіз організаційних зв'язків і повноважень державних органів дає змогу виділити органи, що здійснюють загальне керівництво у сфері охорони прав на промисловий зразок: Верховну Раду України, Президента України, Кабінет Міністрів України, спеціальні галузеві органи управління — міністерства, відомства.

Докладніше зупинимось на актах реалізації права на отримання патентної охорони фізичними та юридичними особами. Для ґрунтовного з'ясування даного питання, пропонуємо таку класифікацію:

1. Подання заявки на промисловий зразок відповідно до статті 11 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" від 15 грудня 1993 року [23];

2. [96]

3.Внесення державного мита та відповідних зборів на рахунки вказані у повідомлення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1716 [99]

4.Отримання патенту відповідно до стаття

5.Підтримання чинності патенту відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1716

6.Звернення за захистом прав до Апеляційної палати Державного департаменту інтелектуальної власності та суду за захистом своїх прав у відповідності до законодавства України.