Здійснення адміністративно-правового регулювання неможливе без стійкого фундаменту регулювання, яким, в свою чергу, виступають першооснови, основні правила, положення, за якими діє регулююча система - принципів її дії. Отже, перш за все, необхідно звернутись до значення самого поняття "принцип", яке  походить від латинського слова "principium", що означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу й соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості [130, с. 17]. Новий тлумачний словник української мови трактує дане поняття як: 1) основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму; засада; 2) особливість, покладена в основу створення або здійснення чого-небудь, спосіб створення або здійснення чогось; 3) правило, покладене в основу діяльності якої-небудь організації, товариства і т. ін.; 4) переконання, норма, правило, яким керується хто-небудь у житті, поведінці, канон [131, с. 899]. Проблемі трактування даного філософського поняття присвячені численні праці фахівців різних галузей знань. Так, наприклад, Р. Лівшиц вважає, що принцип - це завжди вихідне положення, напрямок, передусім це ідея [132, с. 195]. В. Погорілко трактує принципи як порядок здійснення регулюючого впливу [133, с. 12]. А. Колодій у монографічному дослідженні "Принципи права України" розглядає дану категорію з точки зору гносеології, як таку, що тісно пов'язана з категоріями "закономірність" і "сутність", зазначаючи, що поняття "принцип" співвідноситься з категорією "ідея" у тому випадку, коли під останньою філософи розуміють внутрішню логіку, закон існування об'єкта, те, що складає його внутрішню сутність; у теорії пізнання принцип виступає як абстрактне визначення ідеї, а точніше, як певна сукупність (сума) принципів, що дорівнюють ідеї [130, с. 16]. Отже, принципи, безперечно, відносяться до однієї з основних категорій та механізмів будь - якого суспільного явища. Перш ніж перейти до дослідження принципів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки, доцільним є звернення до аналізу принципів права та принципів державного управління, що сприятиме поглибленню розуміння принципів адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері, оскільки останні є органічною частиною вищезазначених категорій.

У сучасній вітчизняній юридичній літературі існує чимало досліджень, присвячених принципам права, їх аналіз дає можливість виділити декілька основних підходів, щодо тлумачення даної теоретичної конструкції, а саме:

1) принципи - категорія об'єктивна. Наприклад, О. Скакун визначає дану категорію як об'єктивно притаманні праву відправні положення, безперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які висуваються до учасників суспільних відносин з метою гармонійного поєднання індивідуальних, групових та суспільних інтересів, зауважуючи, що принципи - це система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, що визначає напрямок його розвитку [134, с. 240].

2) юридичні принципи - основні ідеї. Так, М. Марченко пропонує трактувати принципи права як основні ідеї, вихідні положення процесу його формування, розвитку і функціонування; конструкції, на засадах яких встановлюються і функціонують не тільки норми, інститути або галузі, але й вся правова система [135, с. 22]. Р. Лівшиц визначає принципи права як ідеї, норми і відносини, що охоплюють усю правову матерію і надають їй логічності, послідовності, збалансованості, звільнюють її від конкретики та частин [132, с. 195]. А. Олійник зазначає, що це закріплені в праві головні ідеї, вихідні засади або основи функціонування, що характеризують його зміст, головне призначення та зумовлені загальними закономірностями розвитку суспільства. У них відображаються взаємодія та співвідношення окремих явищ державно - правової дійсності [136, с. 64]. Як відмічає А. Васільєв, принципи права обумовлені економічними, соціальними та політичними чинниками [137, с. 216].

3) принципи права - сфера правосвідомості, правової ідеології і науки (праці С. Алексєєва, Є. Лукашевої, В. Нерсесянса та ін.) [138, с. 102; 139, с. 21; 140, с. 110];

4) визначення, що будуються на аналізі різниці понять принципів права і правових принципів. В. Котюк акцентує увагу на потребі розмежовування цих понять, вважаючи, що правові принципи виникають задовго до виникнення системи права і законодавства, вони закріплюються в даних системах, переходять у принципи права. Правові принципи - це головні ідеї, які виражають основні вимоги до системи права тієї чи іншої держави. Це, перш за все, категорії суспільної правосвідомості і вони далеко не завжди виражені в системі права і правових нормах. Іноді правові принципи називають головними засадами, основами, началом, на підставі яких будується система права [141, с. 30].

Безперечно, принципи права - явище неоднозначне, яке досліджується з різних точок зору. Розгорнуту характеристику принципів права пропонує А. Колодій, зазначаючи, що категорія "принципи права" має використовуватись у всіх випадках, коли йдеться про основні положення, що належать до юриспруденції, термін "принципи" може лише уточнюватись і деталізуватись залежно від сфери існування і функціональної спрямованості. Принципи права - це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відрізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ряду; спрямовують і надають синхронності усьому механізму правового регулювання суспільних відносин, досконаліше інших розкривають місце права у суспільному житті і його розвитку; є критерієм законності й правомірності дій громадян і посадових осіб, адміністративного апарату і органів юстиції [130, с. 26].

У зв'язку із різноманітними підходами до трактування принципів права існує і декілька їх класифікацій. Першими питання видів принципів права та критеріїв для їх класифікації розглядали А. Денисов і С. Алексєєв. А. Денисов запропонував диференціювати всі принципи на три групи: 1) принципи, властиві тій чи іншій частині (галузі) права; 2) принципи, характерні для двох і більше, але не для всіх галузей права; 3) принципи, які є загальними для всіх без винятку галузей права [142, с. 95]. С. Алексєєв, у свою чергу, запропонував класифікацію принципів "залежно від того, яке їх значення для права і, відповідно, на яку сферу вони поширюються" [138, с. 105]. О. Лукашева обґрунтувала необхідність розмежування загальних принципів організації суспільства і чисто правових принципів [143, c. 111]. Цікавим, є критерій для класифікації принципів права, що пропонують Р. Лівшиц і В. Нікітінський. Цим критерієм вони вважають безпосереднє (принципи-норми) і опосередковане (принципи прямо не зафіксовані, але можуть бути виведені з норм) закріплення [144, с. 15]. Г. Борисов, вважаючи головною підставою для класифікації різні сфери суспільних відносин, на які поширюються ті чи інші принципи, різний характер суспільних закономірностей, що ними відбивається, виділяє такі групи принципів, що діють у правовій сфері: 1) загальнополітичні; 2) правові; 3) принципи побудови і функціонування державної організації; 4) принципи окремих форм державної діяльності - правотворчості, зокрема законодавчої діяльності, діяльності з реалізації правових норм, правоохоронної діяльності тощо; 5) принципи права; 6) міжгалузеві принципи; 7) галузеві принципи; 8) принципи окремих груп норм [145, с. 10]. Л. Явіч виділяє: 1) основні принципи, які диференціює на загальносоціальні і спеціально-юридичні; 2) міжгалузеві і галузеві принципи права; 3) принципи інститутів права; 4) принципи правотворчості і правосуддя; 5) принципи законності і правосвідомості; 6) принципи правового регулювання, під якими розуміє насамперед міжгалузеві, галузеві принципи права, а також принципи інститутів права [146, с. 145].

С. Алексєєв в цілому підтримує поділ принципів на загальносоціальні і спеціально-юридичні, але висловлює і заперечення проти цього положення, які полягають у тому, що поза особливим юридичним вираженням економічні, соціально-політичні та інші загальносоціальні основи не можуть набути значення принципів [147, с. 262]. В. Семенов повністю відкидає думку про можливість вважати принципи економіки, політики, моралі, науки принципами права і виокремлює загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи окремих інститутів [148, с. 20]. Г. Свердлик вважає, що систему принципів права в цілому складають: а) загальноправові; б) галузеві; в) окремих інститутів; г) підгалузеві; д) міжінституційні правові принципи [149, с. 105]. С. Келіна і В. Кудрявцев розглядають міжгалузеві і галузеві принципи не самостійними регуляторами, а відбиттям загально-правових [150, с. 59]. П. Рабінович сформулював класифікацію принципів права, диференціюючи їх на: а) загальнолюдські (цивілізаційні); б) типологічні принципи об'єктивного юридичного права; в) конкретно-історичні; г) галузеві; д) міжгалузеві [151, с. 82]. А. Колодій виокремлює такі принципи права: 1) правосвідомості; 2) правоутворення; 3) правотворчості, а серед них - законотворчості і нормотворчості; 4) системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) інститутів права; 5) структури права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного й приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального й процесуального; д) об'єктивного й суб'єктивного; 6) правореалізації, а серед них - правозастосування; 7) правоохорони, а серед них особливо - правосуддя і юридичної відповідальності. Принципи системи і структури права, що втілюються у принципи правоутворення, правореалізації і правоохорони, можна назвати принципами правового регулювання, визнаючи водночас особливу роль загальноправових (основних) принципів [130, с. 39].

Поняття принципів адміністративно-правового регулювання покликане відображати закономірності, що об'єктивно існують у регулюванні та мають особливе значення для його організації та здійснення. В. Колпаков трактує принципи адміністративно-правового регулювання як його позитивні закономірності, які пізнані наукою і практикою, а також охарактеризовані (зафіксовані, закріплені) у відповідних поняттях [152, с. 21]. На думку С. Ківалова, під принципами слід розуміти основоположні ідеї, наукові положення даного виду державної діяльності [153, с. 165]. В. Малиновський розглядає принципи як фундаментальні істини, позитивні закономірності, керівні ідеї, основні положення, норми поведінки, що відображають закони розвитку відносин, сформульовані у вигляді певного наукового положення, переважно в правовій формі, на основі яких будується і функціонує апарат державного регулювання [52, с. 192]. Аналогічної точки зору дотримується С. Мосьондз [27, с. 25].