В адміністративно-правовій науці немає єдиної думки із приводу видів принципів адміністративно-правового регулювання, підстав їх класифікації. Наукове осмислення і теоретичне обґрунтування принципів виходить з аналізу суті самого явища. Одним із перших дослідників, хто спробував систематизувати принципи регулювання, був французький інженер і науковець А. Файоль, в основі запровадженої ним системи управління лежала адміністративна доктрина, виходячи з якої у 20-х рр. вченим було визначено 14 принципів управління, які на його думку, придатні для всіх без винятку сфер адміністративної діяльності. Вони розцінюються як узагальнююче явище. Г Емерсон виділяв 9 принципів, Ф. Тейлор - 10, М. Вебер - 5 [52, с. 191].

Ю.В. Пиріжкова пропонує таку систематизацію принципів регулювання:

- загальні - принципи системності, об'єктивності, саморегулювання, зворотного зв'язку, гласності, змагальності, стимулювання;

- часткові - принципи, що застосовуються в різних підсистемах чи суспільних сферах (економічній, соціально-політичній, духовній), і принципи, що використовуються при аналізі різних суспільних явищ, організацій і інститутів;

- організаційно-технологічні - принцип єдиноначальності, поєднання державного, регіонального і місцевого регулювання, конкретності, ієрархії, єдиноначал, делегування повноважень [29, с.70]

Н. Нижник, О. Машков у роботі "Системний підхід в організації державного управління" запропонували наступну систематизацію принципів:

• суспільно-політичні, що відображають та розкривають соціальну природу державного регулювання;
• структурні - синтезовані через дослідження функціональної та організаційної структур державного регулювання;
• принципи державно-регулюючої діяльності, що розкривають відносини та взаємозв'язки методів, форм, стадій та інших елементів діяльності державних органів при здійсненні ними відповідних функцій [107, с. 51].

Ц. Ямпольська пропонує класифікувати принципи наступним чином: організаційно-політичні, організаційно-технічні принципи побудови апарату управління, організаційно-технічні принципи діяльності апарату державного управління [52, с. 67]. С. Ківалов виділяє: 1) загальносистемні принципи (об'єктивність, демократизм, розподіл влади, правова впорядкованість, законність, публічність; 2) структурно-цільові (погодженість та взаємодоповнювання цілей; підпорядкування приватних, локальних цілей загальним цілям державного регулювання); 3) структурно-функціональні (диференціація і фіксування функцій шляхом видання правових норм і їх закріплення у компетенції державних органів; концентрація та різноманітність функцій; відповідність впливу реальним вимогам та запитам об'єктів); 4) структурно-організаційні (єдність системи державної влади, яка забезпечує цілісність, погодженість і дієвість державно-регулюючих процесів; територіально - галузевий, який обумовлює залежність організаційних структур від території, галузі виробництва і послуг; різноманітність організаційних зв'язків у системі державного регулювання); 5) структурно-процесуальні (відповідність елементів регулюючої діяльності державних органів своїм функціям; конкретизація діяльності та особистої відповідальності за її результати; стимулювання раціональної і ефективної діяльності) [57, с. 165].

Детальний аналіз проблеми виділення і систематизації принципів адміністративно-правового регулювання був проведений Г. Атаманчуком, за підсумками якого він запропонував наступну їх класифікацію: загальносистемні, структурні, спеціалізовані принципи [102, с. 191].

Отже, можна підвести підсумок, що неоднозначні підходи до систематизації принципів державного регулювання та принципів адміністративно-правового регулювання свідчать про труднощі у встановленні систематизаційних засад, а значення і роль класифікації принципів адміністративно-правового регулювання настільки вагома як для теорії, так і для практики адміністративного регулювання, що і зараз остаточна класифікація основних засад адміністративно-правового регулювання не завершена, бо характер кожного принципу та їх систематизація повинні розроблятися і ґрунтуватися на вагомих підставах, враховуючи змінність суспільного буття.

Усі ці принципи адміністративно-правового регулювання та їх класифікації відносяться до всієї системи адміністративно-правового регулювання. На жаль, у сучасній правовій науці питання принципів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки взагалі не досліджуються, що слід вважати істотним недоліком, який негативно впливає як на подальші доктринальні дослідження, так і на нормативну та правозастосовчу діяльність у відповідній сфері суспільних відносин. Задля його усунення можливим вбачається використання загальних теоретичних положень стосовно принципів державного управління, сформульованих у вітчизняній науці, із обов'язковим урахуванням специфіки об'єкту - охорону прав на промислові зразки. Проведені дослідження проблеми адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки визначають необхідність конкретизації цих положень, розробки і класифікації принципів адміністративно-правового регулювання саме у цій сфері. Таким чином, враховуючи здобутки вчених-юристів та вчених у галузі державного управління, щодо визначення і класифікації принципів, принципів права, принципів державного регулювання та проаналізованих особливостей суспільних відносин в сфері охорони прав на промислові зразки, можна сформулювати поняття принципів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки як правил, основоположних ідей, на підставі яких здійснюється ця діяльність.

На основі вищезапропонованих теоретичних узагальнень можна зробити спробу виділення і систематизації принципів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки.

Першою засадою систематизації принципів адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки виступає виділення тих закономірностей, відносин і процесів, які притаманні всій системі адміністративно-правового регулювання. Дані універсальні закономірності, відносини і взаємозв'язки визначаються поняттям "загальносистемні принципи адміністративно-правового регулювання", до яких традиційно відносяться: об'єктивність, демократизм, законність, розподіл влади, публічність, соціальна спрямованість, оптимізація регулюючого впливу, конкуренція, керованість, комплексність, контрольованість, єдиноначальність і колегіальність, централізація і децентралізація, плановість.

Принцип об'єктивності адміністративно-правового регулювання у зазначеній сфері є вихідним, обумовлює необхідність дотримання в усіх процесах вимог об'єктивних закономірностей та реальних можливостей суспільних сил. Саме даний принцип виражає залежність системи адміністративно-правового регулювання від: характеру рівня розвитку суспільства, передусім тих компонентів, що є об'єктами, тобто рівня розвитку охорони прав на промислові зразки; суспільної мети, завдань, що вирішуються в даний проміжок часу в даній сфері; наявних засобів і ресурсів, що використовуються в процесі адміністративно-правового регулювання.

Принцип демократизму закріплений у ст. 5 Конституції України, відтворює народовладдя у державному, зокрема адміністративно-правовому, регулюванні та означає забезпечення участі громадян у діяльності щодо відповідного регулювання. Саме це правило потребує встановлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між суспільством і державою, громадянами і державними органами.

Принцип демократизму в сфері охорони прав на промислові зразки реалізується у відкритості інформації (крім комерційної таємниці підприємства) щодо набуття прав на промислові зразки. Побудова державної регулюючої системи в даній сфері здійснюється в інтересах усіх громадян, надається можливість максимального залучення до обговорення важливих державно-регулюючих рішень, що здійснюється шляхом відкритого обговорення законопроектів щодо охорони прав на промислові зразки, проведення відкритих зустрічей з винахідниками, дизайнерами та іншими заявниками з працівниками патентного відомства на конференціях, семінарах і засіданнях круглих столів.

Принцип законності розглядається як основоположний принцип адміністративно-правового регулювання, що визначає рівень демократичності суспільства, саме дане положення формує основу правової держави. Значення цього принципу полягає в тому, що функціонування суб'єктів та зміни у структурі уповноважених державних органів, що здійснюють адміністративно-правове регулювання в сфері охорони прав на промислові зразки ґрунтується на законах та полягає у практичній реалізації вимог чинного законодавства.

Цей принцип нерозривно пов'язаний із принципом правової впорядкованості регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки, бо законодавча діяльність суб'єктів адміністративно-правового регулювання повинна бути впорядкованою, узагальненою і певним чином систематизованою, що на сьогоднішній день не розроблено.

Принцип розподілу влади нерозривно пов'язаний із попередніми і означає, що вся правотворча і правозастосовча діяльність уповноважених державних органів, контроль за виконанням законодавства повинні бути збалансовані та розподілені між суб'єктами із дотриманням системи стримування та противаг. Адміністративно-правове регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки повинно будуватися на засадах розумного співвідношення концентрації влади і її децентралізації, оскільки порушення даного балансу призведе до негативних наслідків. Даний принцип закладає засади діяльності та взаємовідносин як між однорідними, так і різнорівневими суб'єктами, які наділені владними повноваженнями щодо охорони прав на промислові зразки: Міністерством юстиції України, Міністерством науки і освіти України, Міністерством економіки України, відповідними управліннями з питань трансферу технологій та інтелектуальної власності промисловістю на місцях, так і суб'єктами, які не мають відповідних владних повноважень, але є активними учасниками даної сфери: патентні повірені, патентознавці, адміністрації підприємств, господарюючі суб'єкти, які діють не відокремлено від держави та суспільства, постійно в тих чи інших формах вступають у взаємовідносини з державними і суспільними інститутами.

Принцип публічності адміністративно-правового регулювання охорони прав на промислові зразки полягає в доступності регулюючої діяльності для громадян; відкритості, прозорості функціонування органів державної влади та місцевого самоврядування, що проявляється у можливості здійснення громадського контролю за їх діяльністю, у тому числі, через органи масової інформації; дотриманні в процесі державного регулювання конституційно закріплених національних інтересів, прав та свобод громадян [102, с. 197]. Завдяки реалізації даного принципу, для всіх громадян є доступною та відкритою інформація щодо планування перспектив державного розвитку охорони прав на промислові зразки, яка оприлюднюється в щорічних звітах Державного департаменту інтелектуальної власності.

Необхідність виділення принципу соціальної спрямованості адміністративно-правового регулювання у сфері охорони прав на промислові зразки обумовлюється ст.1 Конституції України, що закріплює соціальну спрямованість діяльності держави. Зміст цього положення полягає в тому, що у державному регулюванні у сфері охорони прав на промислові зразки пріоритетними є права і свободи громадян, а характер діяльності уповноважених суб'єктів повинен бути таким, щоб забезпечити можливість і спроможність регулюючих суб'єктів задовольнити потреби щодо набуття, здійснення та захисту зазначених прав.