Крім того, цією ж статтею передбачено, що порядок віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у цій статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідним державним органом.[139][94]

         На виконання цього положення Закону Кабінет Міністрів України своєю постановою №266 від 27 квітня 1994 року закріпив перелік посад у державних органах.[153][95]

         Деякі науковці зазначають, що Кабінет Міністрів України, визначаючи перелік посадових осіб, які мають право на отримання пенсії державного службовця, вийшов за межі поняття державний службовець і включив до цього списку начальницький склад органів внутрішніх справ, СБУ, працівників прокуратури, суду, митної служби та багато інших посадових осіб, і що така суперечність на практиці призводить до труднощів при визначенні суб'єктів корупційних правопорушень.[21][96]

         На нашу думку, це твердження є помилковим, оскільки перелічені особи мають всі основні ознаки державного службовця, займають відповідні посади в державних органах та їхньому апараті, тобто є особами, які належним чином пройшли конкурсний відбір та склали присягу державного службовця; професійно займаються діяльністю по практичному виконанню завдань, функцій держави та втіленню в життя практичних заходів, спрямованих на задоволення інтересів держави, та отримують за виконання своїх завдань та функцій заробітну плату із державних коштів, а отже, на них розповсюджується дія Закону України "Про державну службу".

         Розглядаючи питання повноти визначеності поняття "державний службовець" у національному законодавстві, на нашу думку, за доцільне буде навести норми міжнародного законодавства та законодавства зарубіжних країн, які регулюють дане питання.

         Так, Конвенція про корупцію у контексті кримінального права (ETS 173),  суб'єктами корупції визнає посадових осіб та юридичних осіб.

         Зазначені терміни визначені у статті 1 вищевказаної Конвенції: "термін "державна посадова особа"  має тлумачитись з посиланням на визначення "посадовий", "службова особа", "мер", "міністр", "суддя" відповідно до національного законодавства держави, в якій ця особа здійснює ці функції, або відповідно до кримінального закону". Термін "суддя", відповідно до Конвенції,  включає в себе також прокурорів і осіб, що мають посаду судді.

         Вищевказана Конвенція  розрізняє  суб'єктів корупції відповідно до органу, в якому вони займають посаду - залежно від того, чи це законодавчий,  виконавчий, чи судовий орган влади, також виділено окремо корупцію в приватному секторі. В свою чергу, слід відзначити, що предметом регулювання Конвенції є і боротьба з транснаціональною корупцією - Конвенція зобов'язує  всі сторони - учасниці Конвенції вжити всіх заходів, що можуть бути необхідні для встановлення кримінальної відповідальності згідно з національним законодавством  за обіцянку, дачу, отримання або вимагання хабара посадових осіб іноземних органів влади або іноземних суб'єктів господарської  діяльності.

         До суб'єктів корупційних діянь Конвенція включає також юридичних осіб. Так, відповідно до статті 18 Конвенції: "Кожна Сторона вживатиме таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення того, щоб юридичних осіб можна було притягати до відповідальності  за злочини - одержання хабара, торгівлі впливом та відмивання грошей…"  Юридичною особою Конвенція визначає як будь-яку юридичну особу, яка отримала цей статус відповідно до національного законодавства, що застосовується в цьому випадку, за виключенням Держави або іншого державного органу, що виконує владні функції, та міжнародних організацій (стаття 1 Конвенції).[167][97] Таким чином, Україна, приєднавшись до Конвенції про корупцію у контексті кримінального права (ETS 173), взяла на себе зобов'язання ввести до національного законодавства норми щодо кримінальної відповідальності юридичних осіб, що є виявом колективної відповідальності та суперечить  Конституції України та  Кримінальному  кодексу України. Слід зазначити, що стосовно відповідальності юридичних осіб, положення Конвенції є категоричними - до статей, що передбачають таку кримінальну відповідальність, застереження сторін, що приєднується, не допускаються.

         Категорії, які застосовуються в статті 1 "Визначення" Американської Конвенції проти корупції, хоч і не мають такої деталізації стосовно суб'єктів корупції, але здаються більш вдалими. "Публічною посадовою особою", "урядовим чиновником" та "державним службовцем" визнаються будь-які  офіційні особи або службовці Держави чи її органів, включаючи тих, хто був відібраний, призначений або обраний для проведення різної діяльності та здійснення функцій від імені Держави, або на службі у Держави, на будь-якому рівні її ієрархії". Таким чином, чітко вказується, що  основною ознакою суб'єкта є уповноваження його на виконання функцій  держави, незалежно від того, яку гілку (вид) влади він  представляє.

         Корупційне діяння може вчинятися лише при виконанні відповідним суб'єктом публічних функцій - "будь-якої тимчасової або постійної оплачуваної або почесної діяльності, здійснюваної фізичною особою від імені Держави або на службі у Держави, або в одному з її інститутів, на будь-якому рівні її ієрархії". Отже, ще однією ознакою суб'єкта корупційного діяння, відповідно до норм Американської конвенції проти корупції, є виконання ним публічної функції.

         Слід зазначити, що аналогічне положення знайшло своє відображення у Федеральному Законі Російської Федерації про боротьбу з корупцією, схваленому Державною Думою 14 листопада 1997 року, статтею 1 якого визначено загального суб'єкта правопорушень, пов'язаних з корупцією, - це особи, що уповноважені на виконання державних функцій, або особи, що прирівняні до них. Конкретний перелік суб'єктів  наведено в статті 3 Закону.[161][98]

         Цікавим у досвіді Російської Федерації є також те, що до числа суб'єктів корупційних правопорушень віднесені юридичні особи. Критерієм визнання їх такими є протиправне  надання  майнових та немайнових благ і переваг особам,  що уповноважені на виконання державних функцій, або особам, що прирівнюються до них. До відповідальності такі особи притягуються в судовому порядку, санкція - адміністративний  штраф в розмірі від ста до п'ятисот мінімальних розмірів оплати праці.

         Як відомо, Кодекс України про адміністративні правопорушення не передбачає можливості притягнення до адміністративної  відповідальності юридичних осіб. Проект Кодексу України про адміністративні проступки, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України, вже містить положення, які передбачають адміністративну відповідальність юридичних осіб, що дозволить у майбутньому поширити дію норм про адміністративну відповідальність  і на організації, підприємства та установи, які вчиняють підкуп.