Тобто в даному випадку, визначаючи юридичну особу як суб'єкта корупційного правопорушення, насамперед необхідно враховувати, що юридична особа є специфічним (не спеціальним) суб¢єктом відповідальності та що правова поведінка суб¢єкта реалізується в діяльності фізичних осіб, що складають соціальний субстрат юридичної особи, внаслідок чого вина юридичної особи  серйозно відрізняється від вини фізичної особи.[115][99] Крім того, при визначенні юридичної особи як суб'єкта корупційних діянь слід виходити з того, що  Закон України "Про боротьбу з корупцією" передбачає притягнення особи, яка вчинила корупційне діяння до адміністративної відповідальності, якщо дане діяння не містить ознак складу злочину, що, в свою чергу, унеможливлює притягнення до відповідальності юридичної особи за вчинення корупційного діяння. Тому у даній роботі було запропоновано суб¢єктом корупційного діяння визнавати не юридичну особу, а уповноваженого представника такої юридичної особи.

         Разом з тим вважаємо, думка Є.С.Герасименко про те, що постановка питання про включення до кола суб'єктів адміністративного правопорушення юридичних осіб, сама по собі є слушною. Їхня відповідальність могла б наступати у випадках, коли неможливо встановити конкретну винну особу або рівень вини особи, яка відповідає за додержання тих чи інших правил. Але вводити відповідальність юридичних осіб у даний час, маючи на увазі внесення певних доповнень до чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення, не здається за можливе, оскільки весь зміст цього кодифікаційного акту, його концепція виходять саме з протилежних позицій, називаючи суб'єктом правопорушення фізичну особу. Використовуючи комплексний підхід до реформування інституту адміністративної відповідальності, слід ввести відповідальність юридичних осіб за адміністративні правопорушення, одночасно реформувавши інститут вини та винності за їх вчинення.[111][100]

         Кримінальний кодекс ФРН також передбачає, що суб'єкт корупції - посадова особа - це "особа, яка згідно з німецьким правом є чиновником або суддею, знаходиться в інших публічно-правових службових відносинах або іншим чином покликана  до здійснення завдань публічного управління при будь-якому  органі влади або іншому закладі, або за його дорученням".[164][101]

         Примірний Кримінальний кодекс США визначає суб'єктів корупції як "публічних службовців",  розкриваючи  це поняття як "будь-яких  посадових осіб,  службовців  держави, включаючи законодавців та суддів, і будь-яких осіб, які беруть участь у здійсненні державної функції в ролі присяжного засідателя, радника чи консультанта, або у будь-якому іншому стані; проте це поняття не  поширюється на свідків".[165][102]

Підбиваючи  підсумок, слід зазначити, що в законодавстві більшості країн Європи, в законах США, Канади, а також міжнародно-правових актах  суб'єктом корупції визначається особа, яка виконує функції держави або уповноважена на виконання публічних функцій. Хабарництво у приватному секторі здебільшого визнається як злочин, який не охоплюється поняттям корупційного  діяння.

На нашу думку, при дослідженні кола суб¢єктів корупційних діянь окремого розгляду заслуговує питання про депутатів Верховної Ради України та місцевих рад, оскільки депутатська недоторканість є найбільш стримуючим фактором у боротьбі з корупцією. Так, потребують приведення у відповідність до Конституції України норми законодавства, які визначають чинність та межі депутатського імунітету при притягненні їх до кримінальної та адміністративної відповідальності.

         Дане питання стосовно правового статусу депутатів місцевих Рад народних депутатів, було вирішено на законодавчому рівні, зокрема Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів України", який був прийнятий Верховною Радою України 13 січня 1998 року, була виключена стаття 29 Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад народних депутатів", якою передбачалося, що депутата місцевої Ради народних депутатів не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, арештовано або піддано заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, без попереднього розгляду питання Радою відповідно до Закону України "Про порядок одержання згоди Ради народних депутатів на притягнення депутата до відповідальності".[140][103] Прийняття цього Закону сприяло підвищенню боротьби з корупцією в органах місцевого самоврядування та спрощенню процедури притягнення депутатів місцевих Рад до відповідальності за корупційні правопорушення. В подальшому при прийняті Закону України "Про статус депутатів місцевих Рад"  законодавець підтримав свої наміри щодо недоцільності надання згоди місцевою радою на притягнення депутата місцевої ради до кримінальної та адміністративної відповідальності.[141][104]

         Не дивлячись на це, питання меж депутатського імунітету народних депутатів України залишається надто актуальним на сьогодні. Якщо, відповідно до частини третьої статті 80 Конституції України народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані[123][105], то стаття 27 Закону України  "Про статус народного депутата України" розширено тлумачить поняття "депутатський імунітет", поширюючи його і на випадки притягнення народного депутата України до адміністративної відповідальності.[137][106] Це положення не передбачено Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, а отже, положення вказаного Закону не повинно застосовуватись.