Перед тим, як звернутися безпосередньо до типологізації правових систем, зазначимо, що релігія є чинником, який не тільки визначає окремість правових систем. Майже усі конструктивні релігії акумулюють базові цінності і принципи життя суспільства, що згодом, у процесі соціального розвитку, санкціонуються у праві практично всіх держав світу. Посилаючись на антропологічні дані, Г.Дж. Берман справедливо відмічає, що "жодне суспільство не може терпіти брехні, злодійства, насилля, що залишаються без покарання; а останні шість християнських заповідей, що вимагають поваги до батьків та забороняють вбивати, чинити перелюб, красти, давати неправдиві свідчення й обманювати, у тому чи іншому вигляді присутні у будь-якій культурі" [24, с. 26]. Аналіз світових і національних релігій дозволяє серед положень, притаманних більшості сучасних правових систем, виділити такі.

         По-перше, захист життя та пов'язаних із ним цінностей, а також заборона вбивати, що міститься у Старому Завіті (Втор., 5:17) [26, с. 195], Корані (4:93) [113, с. 107], Сигадаловій сутрі [253, с. 480], входить до "п'яти великих обітниць" джайнізму [138, с. 48] та ін.

         По-друге, захист власності та заборона крадіжки, пограбування, шахрайства, що також властиві більшості релігій. Необхідно відзначити, що ставлення різних релігій до власності може значно відрізнятися, що знаходить відображення у неоднаковому регулюванні цього інституту. Більш того, більшість релігій виникають і розвиваються за часів, коли власність домінуючою формою власності є общинна або державна, але заборона протиправного позбавлення власності встановлюється усіма зрілими релігійними системами, починаючи із зороастризму, індуїзму, іудаїзму і закінчуючи світовими релігіями.

         По-третє, захист сім'ї і традиційних сімейних стосунків, що пов'язано із формуванням парної родини. Зокрема, усіма релігіями заперечуються одностатеві шлюби, більшістю - шлюби між кровними родичами. Так, Старий Завіт досить детально регламентує обмеження свободи вибору партнера у шлюбі, вказуючи на неприпустимість кровозмішення (Лев., 18:6-17) [26, с. 126], гомосексуальних відносин (Лев., 18:22) [26, с. 126]. Аналогічні приписи містяться у Корані (4:23) [113, с. 95] та Сунні, Дхаммападі (287) [75, с. 475] та ін.

         По-четверте, захист певного суспільного, у т.ч. державного ладу, що викликане необхідністю в умовах слабкості інших регуляторів (зокрема, і права) стабілізувати соціальний устрій, підтримувати соціум у єдності. Володар, монарх розглядається як батько свого народу, підкорення йому вважається святою справою, що виражене у християнській заповіді "шануй батька і матір твою" (Втор., 5:16) [26, с. 195]. Таке ж саме розуміння можна знайти і у конфуціанстві [163, с. 81]. Суфістична традиція у ісламі наголошує на тому, що праведний цар є тінню Бога [265, с. 358].

         По-п'яте, справедливість публічних процедур із вирішення конфліктних ситуацій. Більшість релігій забороняють обман, з чого випливає неможливість неправдивих свідчень під час судового розгляду. У Старому Завіті судді зобов'язуються "судити народ судом праведним" (Втор., 16:18) [26, с. 208], такий же припис містять індуїстські Дхармашастри [66, с. 333]. Коран і Сунна забороняють суддям брати хабарі за вирішення справ, звертають увагу на необхідність доведення звинувачень (24:4) [113, с. 376].

         Переходячи до типологізації правових систем, у порядку постановки питання, залежно від релігійного чинника пропонується виділити такі елементи типології: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизму, індуїзму, конфуціанства, даосизму та ін.), 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм), 3) секуляризовані правові системи християнських країн. При цьому, зазначимо, що ми свідомо залишаємо поза увагою традиційні правові системи держав Африки, які у тій чи іншій мірі, з урахуванням місцевої специфіки та в різних комбінаціях повторюють шлях країни з більш давніми правовими традиціями. Крім того, ми також не виділяємо як окремий елемент у нашій класифікації правові системи країн соціалістичного права, оскільки, по-перше, як уже зазначалось раніше, секулярні ідеології соціалістичних країн сформульовані на базі відповідної релігійної доктрини і наслідують її, у т.ч. у ставленні до права, розвиненості останнього та ін., а по-друге, в літературі цілком справедливо ставиться під сумнів існування соціалістичної правової сім'ї, а відповідно - і феномену соціалістичного права [66, с. 25].

         Першою із розглядуваних груп є правові системи країн розвинутих неавраамістичних релігій. До таких можна віднести правові системи Китаю, Японії, Південної і Північної Кореї, Індії тощо.

         Оцінюючі значення релігійного чинника у праві цих країн, слід зазначити, що релігія не є головною домінантою розвитку нормативного елементу відповідних правових систем. Особливо це стосується джерел права, які сформовано переважно за західними зразками. Наприклад, для Японії характерна французька традиція у законодавстві, для Індії - англійська. У позитивному праві Китаю відчувається також і вплив специфічного радянського досвіду. Набагато більшим є вплив релігії на рівні інших складників - правосвідомості, правового мислення, правозастосування, правовідносин тощо, тобто серед напрямків релігійного впливу, які ми вирізнили у підрозділі 2.1. дисертації, перевагу мають опосередковані форми.

Підвалини такого впливу закладені у особливостях релігій згаданих держав. Щодо буддизму, індуїзму джайнізму, то відомий соціолог релігії Ю.О. Левада звертає увагу на запропоноване А. Тойнбі протиставлення "іудаїстської" групи ідеологій (іудаїзм, християнство, іслам) "буддистській" групі. Для першої групи характерним є погляд на історію як на невпинний рух, що керується інтелектом та волею, наділення сенсом історичних подій. Для другої групи історія - це безкінечний повтор [129, с. 155, 156]. Оскільки життя - це постійне перевтілення, відповідно єдина можливість залишити це коло - це, поклавшись на долю, заглибитись у внутрішній світ, мінімізувати життєву активність, прагнучи внутрішньої досконалості (так звана концепція серединного шляху у буддизмі або принцип не діяння в індуїзмі, що виражають пасивне заперечення усіх активних начал буття). Показовим у цьому плані є те, що Конституція Індії (ст. 51А) навіть закріплює правовий обов'язок громадянина прагнути досконалості передбачений Конституції [108, с. 443]. Фаталістичність у трактуванні процесу буття об'єктивне спрямована на звуження не пов'язаної із внутрішнім світом зовнішньої поведінки індивіда, що входить до предмету правового регулювання. Тим самим гальмується правовий розвиток, а право замінюється іншими регуляторами.

У свою чергу, наріжним каменем китайських релігійно-етичних вчень є уявлення про взаємодію янь та інь (світлого та темного, твердого та м'якого, успішного і невдалого) [138, с. 50]. Зважаючи на це, основним орієнтиром китайського світогляду виступає ідея злагоди, примирення, усунення соціальної конфліктності взагалі, що досить важко узгоджується з ідеєю права як формального і чіткого засобу вирішення протиріч між суб'єктами права, оскільки розгляд правових спорів, як правило, пов'язаний із визначення винної і правової осіб, а не їх примиренням. Останню тезу досить яскраво ілюструє наведений у літературі приклад діяльності китайських судових установ, що виступають скоріше в ролі медіатора між позивачем і відповідачем, метою якого є скоріше спонукання сторін до укладення правової угоди, ніж власне здійснення правосуддя [66, с. 365]. Надання переваги погоджувальним процедурам, а не судовому розгляду спору, спостерігається й в Японії [222, с. 340].

Скептичність ставлення китайців до права обумовлюється і тезою конфуціанства про те, що у системі соціального регулювання пріоритет повинен надаватися не праву, а людським чеснотам [112, с. 19, 20]. Російський вчений А.І. Ковлер з цього приводу відмічає, що китайський ієрогліф, який означає писаний закон (фа), виражає ідею покарання за вчинений злочин [104, с. 213], тобто опосередковує сферу лише кримінального права. Натомість конституційні, адміністративні цивільні та інші відносини скоріше відображають у ієрогліфі "лі", що перекладається як доброчесність, і регулюються, попри наявність відповідного законодавства, скоріше за допомогою норм релігії, моралі, політики, вміння відчувати іншу людину, ніж правом. Навіть у "найбільш правовій" китайській філософській течії легізму право і закон явно розглядаються скоріше як каральний інструмент у руках правителях, ніж засіб упорядкування суспільних відносин [195, с. 114-129]. Враховуючи це, в цілому правими є Р. Давід і К. Жоффре-Спінозі, які вказують, що через подібні погляди китайці негативно ставляться до ідеї права [66, с. 356].

Вищевикладене дозволяє зробити висновок, що вплив неавраамістичних форм релігійності призводить до того, що китайське суспільство, як і суспільство японське, корейське чи індійське, віддає перевагу іншим, по відношенню до права, засобам суспільного регулювання. Крім того, таке проникнення релігійного, морального, політичного регулювання у царину права свідчить про невідокремленість суспільних регуляторів, що також є проявом самобутності групи правових систем, що розглядається.

Приведена світоглядна специфіка, впливаючи на правосвідомість суб'єктів права, обумовлює значні протиріччя, що можуть мати місце між правовими приписами і безпосередньо реалізацією норм права. Наприклад, рішення керівних органів господарських товариств в Японії приймаються на основі консенсусу, а не через встановлення позиції більшості як прийнято у західному корпоративному праві. Прагнення ж злагоди є ознакою скоріше релігійної або моральної регуляції, ніж правової. Відшкодування шкоди родині робітника, який загинув на виробництві, доповнюється традицією особистого вибачення працедавця перед родичами померлого. Не дивлячись на право вільного вибору роду занять, що його проголошує ст. 22 Конституції Японії [108, с. 398], для японця досить рідкою є зміна місця роботи, навіть якщо це пов'язане із поліпшенням умов праці, підвищенням зарплатні або просуванням на вищій службовий щабель [12, с. 44]. Інакше кажучи, відносини робітник - роботодавець виходять далеко за межі тільки правового регулювання. Японські суди досить рідко (порівняно із судовими установами США, європейських країн) призначають покарання, пов'язані із позбавленням волі, оскільки потрапляння до в'язниці є ганебним для японця, його родини, минулого колективу [78, с. 72, 73]. Таким чином, досить розвинене законодавство досить часто контрастує із небажанням суб'єктів права реалізовувати свої права або вирішувати соціальні проблеми за допомогою права.

У той же час, саме ставлення до права (а особливо - до законодавства) як до другорядного явища у суспільному житті дозволило, на наш погляд, досить швидко та відносно безболісно (порівняно, наприклад, з ісламськими країнами) запозичити до розглядуваних правових систем нормативні конструкції і цінності європейського права, а у випадку Китаю - й правової доктрини Радянського Союзу. Знову ж підкреслимо, що рецепція західних правових форм принципово не позначилась на світоглядних основах правових систем країн неаврамістичних релігій, які зберігають переконаність у слабкому регулятивному потенціалі права.