По-друге, важливість правових інститутів у суспільстві обумовлюється також високим рівнем розвитку світської правової науки. Нагадаємо, що складова римського приватного права - дігести Юстиніана є продуктом саме візантійської, православної традиції, а в літературі чітко показаний зв'язок християнської етики і права Давньої Русі [170, с. 178-181]. Достатньо висока забезпеченість свободи совісті і віросповідання та ідеологічного плюралізму, що не можливо у країнах, в яких право підпорядковане релігії, також вказує на значущість права у суспільній свідомості. Низький рівень правої культури, перевага громади над індивідом, що притаманно багатьом православним країнам, обумовлюється скоріше ментальними, ніж релігійними особливостями. Про це свідчить, наприклад, колективістська російська ідеологія, яка своїм корінням сягає селянської общини, примусово ліквідованої лише на початку ХХ століття; ідея "соборності" як загального об'єднання усіх православних у часовому і просторовому вимірі, що обґрунтовувалась слов'янофілами як опозиція праву, етатистська і антиуніверсалістьска концепція "Москва - третій Рим" тощо. Також потрібно враховувати перехідний стан багатьох православних країн, що завжди супроводжується кризою правової системи. З іншого боку, досвід інтегрування в європейський правовий простір Греції, Болгарії, Словенії, Хорватії свідчить про єдину світоглядну, у тому числі релігійну, основу правових систем християнських держав. Приймаючи до уваги наведені аргументи, дозволимо собі не погодитись зі спробами, на підставі невідиференційованості нормативного регулювання у суспільстві, виділити євразійську правову сім'ю, що включає правові системи України, Росії, Білорусії [186, с. 124, 125]. На наш погляд, йдеться про певні особливості (можливо - відставання) у правовому розвитку, але не про відмінний вектор еволюційного руху правової системи. Подібну специфіку ми спостерігаємо й у країнах Латинської Америки, правові системи яких сформовані під впливом західного християнства, проте мають значно меншу історію процесу десакралізації суспільних явищ.

Таким чином, аналіз розвитку правових систем православних країн, їх елементарного складу, врахування історичного фактору, дозволяє, на наш погляд, об'єднати за сформульованим критерієм правові системи країн західного і східного християнства у єдину класифікаційну групу.

Завершуючи дослідження питань щодо типологізації правових систем залежно від значення релігійного впливу, зробимо декілька зауважень щодо правової системи України. Розгляд цієї проблеми має декілька  аспектів.

По-перше, наша держава є християнською державою, у тому сенсі, що її історичний розвиток пов'язаний із впровадженням християнських етичних орієнтирів, у т.ч. і у державно-правовій дійсності. Це дозволяє віднести правову систему нашої країни до третьої з виділених нами груп і дає підстави говорити про важливість для українського суспільства загальноєвропейських державно-правових цінностей: прав людини, верховенства права, поділу влади і здатності до утвердження цих цінностей як відправних засад вітчизняного права.

По-друге, за конфесійною ознакою Україна є переважно православною країною (станом на 2006 рік православними є 51,5% від загальної кількості релігійних осередків віруючих, більше 70% громадян України вважають себе православними) [28, с. 62]. Це свідчить про притаманну українській правовій системі неповну відокремленість права від релігії, що обумовлює домінування колективних начал у праві над індивідуальними; відносно нерозвинений контроль суспільства за діяльністю держави; меншу здатність національної правової системи до інтеграції у європейський правовий простір. У той же час, довготривала розповсюдженість у західних регіонах України католицтва з відповідною правовою доктриною, феномен уніатської церкви, дозволяє припустити наявність в українській правовій системі окремих цінностей і орієнтирів, притаманних правовим системам країн західного християнства. До цього слід додати, що на території Галичини з 1797 р. було чинним австрійське право, яке всіляко стимулювало підприємництво [323, с. 151], що є основою утвердження індивідуалістичних цінностей, одним із чинників формування громадянського суспільства і підтверджує останню тезу про вплив західного християнства на розвиток правової системи України. Проте, спроби розглядати індивідуалізм, повагу до права як цілком укорінену, ментально обумовлену особливість української правової системи [169, с. 35], не враховують релігійну традицію України і виглядають явним перебільшенням.

         По-третє, український соціум перебуває у стадії трансформації соціальної, політичної, правової моделей розвитку. Наслідком стану транзитивності є поширення правового нігілізму та в цілому низький рівень правової культури [70, с. 132, 133]. Зменшення обсягів цих явищ ми пов'язуємо із завершенням основних правових реформ в Україні, просуванням на шляху розбудови правової держави та зміцнення інститутів громадянського суспільств. Важливим у цьому плані є, зокрема, і природне зростання традиційної релігійності, що, як правило, позитивно позначається на ефективності правового регулювання, підвищує авторитет права та формує у громадян установку на правомірну поведінку.