Цікавим є дослідження того факту, що законодавець, встановлюючи відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання та досудового слідства, мав на увазі, перш за все, відшкодування реальних збитків. Так, відповідно до п.2 ст.3 Закону України від 1 грудня 1994 року громадянину відшкодовується "майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності)". Щодо відшкодування упущеної вигоди, то воно обмежене лише випадком втрати дивідендів від цінних паперів та прибутку, який він не отримав відповідно до частки того статутного фонду господарського товариства, учасником якого він був. Але ж сьогодні у зв'язку із розвитком підприємницької діяльності саме упущена вигода є надзвичайно важливим видом збитків.

Щоб переконатися в цьому, слід звернутися до поняття упущеної вигоди у теорії цивільного права. Так, упущена вигода  або неодержана користь - це зменшення або позбавлення прибутків, які потерпілий міг би реально мати, якби не було вчинено правопорушення[65] [172]. Так, у нашому дослідженні для громадянина - це втрата трудового доходу, який він міг одержати від застосування своєї праці в сфері, наприклад, підприємницької діяльності.

Так, у ч.2 ст.203 ЦК УРСР законодавець визначає один із видів збитків як "не одержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов'язання було виконано боржником". Тому незрозумілим є факт залишення поза увагою відшкодування цього виду збитків у Законі України від 1 грудня 1994 року, а тим більше - у ст. 1176 ЦК України.

У цивілістичній літературі також не приділялося достатньої уваги розкриттю змісту поняття "характер шкоди". Раніше під характером шкоди мався на увазі розподіл його на майновий і моральний[66] [62]. Цей природний розподіл шкоди за його характером мав практичне значення, оскільки раніше цивільне законодавство не передбачало можливості відшкодування моральної шкоди, пов'язаного з грошовою оцінкою моральних переживань, фізичних страждань. Отже, у зв'язку із розширенням поняття відшкодування, на сьогоднішній день, слід приділити більше уваги і визначенню поняття "характер шкоди".

 Особлива увага в законодавстві звертається на способи відшкодування шкоди. Ст. 453 ЦК УРСР передбачає, що заподіювач шкоди повинен відповідно до конкретних обставин або відшкодувати шкоду в натурі (надати річ того ж роду і якості, виправити ушкоджену річ і т. ін.), або повністю відшкодувати завдані збитки.

Викладені теоретичні положення відбивають видимі, такі, що лежать на поверхні, ознаки характеру шкоди, але вони не розкривають повною мірою сутності цього поняття і тому мають мінімальне практичне значення. На наш погляд, вони не відбивають найголовнішого - впливу характеру шкоди на розмір відшкодування, хоча в ст. 453 ЦК УРСР прямо встановлено, що компетентний орган "відповідно до обставин справи зобов'язує особу, відповідальну за шкоду, відшкодувати її...". У зв'язку з цим необхідно дати таке законодавче визначення поняття характеру шкоди, яке б більш повно відповідало потребам практики.

У літературі відзначається, що викладені ознаки характеру завданої шкоди як по кримінальних, так і по цивільних справах, дозволяють визначити лише сферу суспільних відносин, яким завдана шкода (матеріальний, політичний, моральний тощо). Іншими словами, поняття шкоди вживається тут у широкому розумінні цього слова[67] [156].

Поняття характеру шкоди лише тоді має цивільно-правове значення, передбачене ст. 453 ЦК УРСР, коли його ознаки, у даному конкретному випадку, поряд з вихідною об'єктивною ознакою - обсягом шкоди, слугують підставою для визначення розміру відшкодування. Це означає, що характер шкоди повинен бути передбачений відповідною нормою, що регулює визначений вид цивільних правовідносин інакше, ніж це передбачено загальними нормами інституту деліктних зобов'язань.

Характер шкоди може визначатися в кожному конкретному випадку по-різному, залежно від того, з якими обставинами спеціальні норми пов'язують обмеження чи перевищення повного відновлення порушеного майнового стану потерпілого. Тому можна виділити кілька факторів, що визначають характер шкоди.

По-перше, характер шкоди визначається об'єктом порушення. Залежно  від соціально-економічної значимості предметів матеріального світу на тому чи іншому етапі розвитку суспільства, розв'язуванні політичних задач держава в спеціальних нормах установлює відповідальність за вчинене правопорушення, відмінне від загальних правил цивільно-правової відповідальності. Значення характеру шкоди в даному випадку полягає в тому, що в залежності від нього встановлюється майнова відповідальність, що не співпадає з об'єктивною юридичною категорією обсягу шкоди. 

Встановлений спеціальними нормативними актами характер шкоди визначається об'єктом правомірного впливу правопорушника, який впливає на розмір відшкодування.

По-друге, характер шкоди може визначатися одночасно декількома обставинами-ознаками: об'єктом порушення, способом завдання шкоди й правомочним суб'єктом.

По-третє, обставиною, що визначає характер шкоди і впливає на обмеження відшкодування, є суб'єкт відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 454 ЦК УРСР суду надане право  залежно від майнового положення заподіювача-громадянина зменшувати розмір відшкодування завданої ним шкоди. Якщо ж шкода завдана організацією, то зменшення розміру відшкодування не допускається. При цьому закон надає право враховувати лише майнове положення заподіювача, але не потерпілого.

По-четверте, на характер шкоди впливають не тільки дії заподіювача шкоди, але і дії потерпілого. На підставі ч. 1 ст. 454 ЦК УРСР, якщо груба необережність самого потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то в залежності від ступеня вини потерпілого (а при вині причинителя шкоди - від співвідношення ступеня їх провин) розмір відшкодування повинен бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Ще більшою своєрідністю ознак відрізняється характер шкоди, завданої громадянину незаконними діями службових осіб правоохоронних органів, передбачених Законом України від 1 грудня 1994 року і Положенням від 4 березня 1996 року.

По-перше, не всяка шкода, завдана незаконними діями згаданих органів, підлягає відшкодуванню, а лише ті її види, що передбачені ст. 1 Закону від 1 грудня 1994 року.

По-друге, завдана шкода відшкодовується державою, а не правоохоронними органами.

По-третє, шкода відшкодовується незалежно від вини заподіювача. Таким чином, поняття характеру шкоди тут є надзвичайно широким і динамічним. Воно не укладається в рамки  даного наукового визначення, під яке можна було б підвести будь-які правовідносини. Під характером шкоди слід розуміти комплекс юридичних ознак (обставин), зумовлюваних соціальними, економічними і політичними потребами розвитку громадянського суспільства, передбачених у спеціальних нормах інституту деліктних зобов'язань для врегулювання деяких видів відносин інакше, ніж це зроблено у загальних нормах, з метою обмеження або збільшення розміру відшкодування збитків.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої незаконними діями службових осіб органів дізнання і досудового слідства ОВС України, як і будь-яке інше позадоговірне зобов'язання, виникає лише за умови, якщо громадянину завдана шкода. У нормативних актах і в літературі поряд з терміном "шкода" вживаються і такі поняття як "збиток" і "збитки", але терміни "шкода" і "збиток"  не повинні використовуватися як синоніми.

У будь-якому разі стосовно регулювання відносин з відшкодування шкоди потерпілому Закон України від 1 грудня 1994 року розглядає ці поняття як рівнозначні. В Законі України від 1 грудня 1994 року під збитком розуміється применшення майнової і немайнової сфери потерпілого. Тому для запобігання термінологічних розбіжностей правильним буде розуміти і збитки, і шкоду як применшення соціальних особистих чи майнових благ громадян.

За цивільним законодавством України збитки, звичайно, підлягають відшкодуванню в повному обсязі. З цих загальних положень виходив і законодавець, встановлюючи в ст. 1 Закону України від 1 грудня 1994 року відповідальність за шкоду, завдану незаконними діями службових осіб правоохоронних органів.