Крім видів шкоди, передбачених Законом України від 1 грудня 1994 року і розглянутих нами раніше, місцеві органи влади і самоврядування протягом місяця з дня звернення повертають громадянинові, який втратив право користування жилим приміщенням внаслідок незаконного засудження, яке він займав раніше, а якщо воно не збереглося в натурі (будинок знесений або перебудований в нежилий або жиле приміщення, яке громадянин займав раніше, суттєво зменшено в розмірі, у встановленому законом порядку надано іншому громадянинові тощо), надають йому протягом шести місяців з дня звернення позачергово в тому ж населеному пункті рівноцінне впорядковане жиле приміщення з урахуванням складу сім'ї та діючих норм жилої площі.

Згідно із ст. 6 Закону України від 1 грудня 1994 року громадянину, звільненому з роботи (посади) у зв'язку з незаконним засудженням, або відстороненому від посади у зв'язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, надається колишня робота (посада), а при неможливості цього (ліквідація підприємства, установи, організації, скорочення посади, втрата довіри до працівника, який безпосередньо обслуговував грошові або товарні цінності, внаслідок вчинення ним винних дій, скоєння працівником, який виконував виховні функції, аморального проступку, несумісного з продовженням даної роботи, а також наявність інших, передбачених законом підстав, що перешкоджають поновленню на роботі (посаді), - йому має бути надано державною службою зайнятості іншу рівноцінну роботу. Робота (посада) надається громадянинові не пізніше місячного терміну з дня звернення, якщо воно надійшло протягом трьох місяців з моменту набрання законної сили виправдувальним вироком або винесення постанови (ухвали) про закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Відповідно до п. 9 Положення від 4 березня 1996 року середньомісячний заробіток (трудовий дохід) обчислюють: 1) для робітників і службовців - у порядку, передбаченому постановами Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" та від 16.05.95 р. N 348 "Про внесення змін і доповнень до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.95 р. N 100"; 2) для членів кооперативу, КСП - в порядку, передбаченому в положенні про оплату праці в даному кооперативі, КСП. В тому разі, коли такий порядок не встановлено, середньомісячний заробіток обчислюється шляхом поділу на 12 суми річного доходу, який сплачено кооперативом, КСП за обсяг виконаних робіт і кінцеві результати праці в попередньому господарському році; 3) для інших громадян, які не відносяться до категорії робітників і службовців, - шляхом поділу на 12 суми річного доходу за попередній рік. В даному випадку йдеться про доходи осіб вільних професій (художників, письменників тощо); осіб, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю в сфері кустарно-ремісничих промислів сільського господарства, побутового обслуговування населення та іншими видами діяльності, основаними виключно на особистій праці цих осіб, членів їх сімей, а також стипендії, що виплачуються в період навчання у вищих і середніх спеціальних учбових закладах, училищах і на курсах.

         Однак, у тих випадках, якщо громадяни, зазначені в підпунктах 2 і 3 цього пункту Положення, з поважних причин (служба в Збройних Силах, навчання тощо) працювали менше року (місяця), сума заробітку (доходу), що була виплачена, ділиться на відповідне число місяців (днів). Обчислення середньомісячного заробітку провадиться з дотриманням передбаченого законодавством коригування втраченого громадянином заробітку. У тих випадках, коли не можна визначити доход громадянина (ще не наступив термін подачі декларації або з інших причин), або коли громадянин не мав певних джерел доходів з поважних причин (протягом перших трьох місяців після звільнення із Збройних Сил чи інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, або закінчення середньої школи, чи в разі хвороби тощо), розмір шкоди визначається, виходячи з встановленого законом мінімуму заробітної плати.

У п. 10 Положення передбачається, що крім відшкодування заробітку та інших грошових доходів, громадянинові згідно з п. 3 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року підлягають поверненню суми штрафу, стягнуті на виконання вироку суду як міри покарання, судові витрати та інші витрати.

До інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду за викликами органів розслідування і суду та найом жилого приміщення.

Відповідно до п. 4 ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року підлягають також поверненню громадянинові суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Неважко помітити, що законодавець до Закону України від 1 грудня 1994 року включив не всі види шкоди, що можуть бути нанесені громадянину при розслідуванні кримінальної справи та її розгляді в суді. Шкода може бути завдана, наприклад, ушкодженням здоров'я або у випадку смерті громадянина, ушкодженням його майна при незаконному обшуку (розриттям підлог і витрат при наступному ремонті будинку), неправильною випискою повістки про виклик до органів дізнання чи досудового слідства, що спричинило до витрат на поїздку до цих органів. Буває, і нерідко, незаконне затримання за підозрою у вчиненні злочину, яке триває до 72 годин, що веде до втрати одноденного заробітку.

В адміністративному порядку шкода може бути завдана не тільки шляхом накладення незаконного адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, але і накладенням штрафу, наприклад, за дрібне хуліганство.

Зазначені вище види шкоди, завданої громадянину, є реальними, але вони не охоплюються Законом від 1 грудня 1994 року в той час, коли цей спеціальний закон розширеному тлумаченню не підлягає і, отже, його норми не можна застосувати до відносин, не зазначених у ньому. Однак, як сказано вище, спеціальні закони не скасовують дії загальних норм інституту зобов'язань, що виникають внаслідок завдання шкоди. Загальні норми не діють лише відносно питань, урегульованих інакше спеціальною нормою. Тому є підстави стверджувати, якщо шкода нанесена згаданими службовими особами при розслідуванні кримінальної справи і відправленні правосуддя, але при обставинах, не зазначених у ст. 443 ЦК УРСР, вона може бути відшкодована на загальних підставах.

У зв'язку з цим варто знову повернутися до норм ст.1176 ЦК України, в якій  чітко визначено, що відшкодуванню підлягає лише шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконного рішення, діяльності або бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, передбаченого цією статтею. В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах.

Такий позитив нормотворення, на нашу думку, сприятиме забезпеченню правомірності застосування цих норм на практиці, усуне недоліки тлумачення цих норм.

Якщо відшкодування шкоди, передбаченої Законом України від 1 грудня 1994 року, відбувається в безспірному порядку, то відшкодування інших витрат повинно відбуватись на підставах і в порядку, встановленому загальними нормами.

Постанова (ухвала) про розмір відшкодування може бути оскаржена в установленому порядку.

Так, вироком судової колегії в кримінальних справах Рівненського обласного суду М. було виправдано за ч. 4 ст. 117, п. "ж" ст. 93 КК.

Він звернувся до суду із заявою про відшкодування шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового слідства: матеріальної - втраченого заробітку за період перебування під вартою, та моральної - всього в розмірі 150 млн. крб.

Суддя Рівненського обласного суду на підставі Закону України від 1 грудня 1994 року виніс 30 жовтня 1996 року постанову про відшкодування М. матеріальної шкоди в розмірі 873 грн. 45 коп. і моральної в розмірі 500 грн.

Розглянувши справу в касаційному порядку, судова колегія Верховного Суду України скасувала постанову судді й направила справу на новий судовий розгляд за таких підстав.

Відповідно до статей 1 - 3 названого Закону відшкодуванню підлягає, зокрема, шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою. Право на її відшкодування виникає і в разі постановлення виправдувального вироку та в інших зазначених у ст. 2 даного Закону випадках. При цьому громадянинові відшкодовуються заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, моральна шкода тощо.

М., щодо якого винесено виправдувальний вирок, звернувся до суду із заявою про відшкодування втраченого заробітку та моральної шкоди у розмірі 150 млн. крб. Суддя постановив відшкодувати йому втрачений заробіток у сумі 873 грн. 45 коп. та моральну шкоду в сумі 500 грн. Проте, цю постанову не можна визнати обгрунтованою з таких підстав.

У постанові немає докладних розрахунків втраченого М. заробітку. У ній лише наведено цифрові дані про середньомісячний заробіток заявника (без зазначення того, за який період часу його обчислено) та про середньомісячний розмір натуральних виплат за 1994 - 1995 рр. і вказано загальну суму втраченого заробітку, що підлягає відшкодуванню. Але як саме обчислювалася ця сума, суд не зазначив. У зв'язку з цим немає можливості перевірити правильність визначення розміру суми, яка підлягає відшкодуванню, зокрема, чи включає вона розмір податків, що підлягали утриманню із заробітку.

Згідно з доданими до матеріалів справи довідками бухгалтерії підприємства, де М. працював до взяття під варту, його середньомісячний заробіток становив 2 млн. 613 тис. крб. (за який період його обчислено, у довідках не вказано), а середньомісячна вартість натуральних виплат М., обчислена за 1994 - 1995 рр., складала 559 тис. 770 крб.

Між тим, згідно з п. 8 Положення від 4 березня 1996 року розмір сум, які підлягають відшкодуванню громадянинові, обчислюється виходячи з його середньомісячного заробітку до вчинення щодо нього незаконних дій із заліком заробітку чи інших відповідних доходів, одержаних за час відсторонення від роботи або відбування покарання (за даними, що містяться в матеріалах справи, М. перебував під вартою з 20 жовтня 1993 року до 28 лютого 1996 року). Що ж стосується моральної шкоди, то в зазначеній постанові судді взагалі немає будь-якого обгрунтування її розміру. 

Як зазначено в постанові та в заяві М., він понад два роки й чотири місяці незаконно перебував під вартою у зв'язку з обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, за який законом передбачено виняткову міру покарання - смертну кару. З урахуванням цих обставин визначення в постанові розміру моральної шкоди в 500 грн. не може не викликати сумніву щодо його правильності. Тому слід визнати обгрунтованим посилання М. у скарзі на невідповідність визначеного постановою судді розміру моральної шкоди негативним моральним наслідкам його незаконного перебування під вартою протягом такого тривалого часу.