Крім того,  сама постанова не відповідає вимогам щодо процесуальних документів такого виду. Так, відповідно до п. 12 зазначеного Положення у винесеній за заявою громадянина постанові про відшкодування шкоди має бути, поряд з іншим, зазначено: підстави винесення виправдувального вироку; докладний розрахунок втраченого громадянином заробітку з урахуванням суми податків, що підлягають утриманню; підсумкову суму, що підлягає виплаті в рахунок втраченого заробітку, та порядок її виплати; порядок і термін оскарження й опротестування постанови. Таких даних, розрахунків тощо у постанові судді немає.

З наведених підстав судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України скасувала постанову судді обласного суду і направила справу на новий судовий розгляд[68] [78].

В результаті незаконного засудження чи притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного накладення адміністративного стягнення громадянину завдається також шкода немайнового характеру. Останній виражається, насамперед, у необґрунтованій дискредитації громадянина в очах громадськості, що є приниженням його честі та гідності.

У даному випадку об'єктом завдання моральної шкоди виступають честь і гідність одночасно, оскільки посягання на одне з цих благ спричиняє завдання шкоди іншому благу. Однак, говорити про моральну шкоду у фактичному значенні цього поняття щодо гідності не можна, тому що ніякі незаконні дії правоохоронних органів не здатні применшити особистість як таку. Тут ідеться лише про деформацію почуття власної гідності, свідомості власної цінності, що змінює психічний стан людини, породжує моральні страждання.

При незаконному притягненні до кримінальної відповідальності, застосуванні до громадянина такого запобіжного заходу як взяття під варту, відшкодування, загладжування зазначеної немайнової шкоди здійснюється як кримінально-процесуальними, так і цивільно-правовими засобами. Кримінально-процесуальним засобом є сам факт винесення виправдувального вироку чи ухвалення постанови про припинення кримінальної справи на реабілітаційних підставах. Цивільно-правовим засобом відшкодування моральної шкоди є передбачене ч.2 і 3 п. 24 Положення від 4 березня 1996 року правило: якщо відомості про притягнення громадянина до кримінальної відповідальності, застосування до нього як запобіжного заходу взяття під варту чи накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт були опубліковані в пресі, то на вимогу цього громадянина, а в разі його смерті - на вимогу його родичів чи органу дізнання, слідчого, прокурора або суду редакції повинні протягом одного місяця зробити повідомлення про рішення, що реабілітує громадянина (ст. 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні"). В тому разі, коли редакція газети, журналу або іншого друкованого видання не опублікує таке повідомлення, зазначені особи можуть звернутися з подібною вимогою до місцевого суду з позовом про захист честі і гідності.

Відповідно до п.11 Положення від 4 березня 1996 року порушені права реабілітованого громадянина захищаються різними способами, шляхом звернення: 1) при закритті провадження в справі органами дізнання або слідства Міністерства внутрішніх справ, Генеральної прокуратури і Служби безпеки України - відповідно до цих органів; 2) при винесенні виправдувального вироку або закритті справи судом першої інстанції чи в касаційному або наглядному порядку - до суду, який розглядав справу по першій інстанції; 3) при скасуванні постанови місцевого суду (судді) про накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт і закритті справи - в місцевий суд (до судді), який розглядав справу про адміністративне правопорушення.

У місячний термін з дня звернення громадянина один з органів, перелічених в п. 11 цього Положення, залежно від того, хто з них здійснював слідчі дії, витребує від відповідних державних і громадських організацій всі необхідні документи, що мають значення для визначення розміру завданої шкоди, і виносить відповідну постанову.

Судовий порядок захисту передбачений і в тому випадку, якщо редакція газети, журналу або іншого друкованого органу, у якому опубліковані відомості про засудження громадянина, притягнення його до кримінальної відповідальності, застосуванні до нього як запобіжного заходу взяття під варту, накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, не опублікує за вимогою громадянина відомостей про його реабілітацію (ч.3 п. 24 Положення).

Зазначеним Положенням встановлено спеціальний порядок виплат відшкодованих сум. Так, не пізніше трьох діб після винесення постанови (ухвали) про розмір шкоди, завірена гербовою печаткою її копія надсилається громадянинові або його спадкоємцям і подається ними до відповідного територіального органу державного казначейства за місцем проживання для одержання чека. Відшкодування громадянинові шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4, ст. 3 Закону України від 1 грудня 1994 року, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.  Для цього відповідний територіальний орган державного казначейства, до якого звернувся громадянин за відшкодуванням шкоди, надсилає до Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі заявку, в якій вказує суму відшкодування, а Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі надсилає заявку до Головного управління Державного казначейства України. Головне управління Державного казначейства України перераховує вказані кошти на рахунок Управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а останні - на рахунок відповідного територіального органу державного казначейства для виплати їх громадянинові. Виплата громадянинові суми відшкодування проводиться установою банку на підставі чека, виданого органом державного казначейства після подання громадянином копії постанови (ухвали) органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду про розмір відшкодування шкоди за умов наявності коштів на рахунку відповідного територіального органу держказначейства. Згідно з впровадженою з 1998 року новою бюджетною класифікацією України, видатки на відшкодування збитків, завданих громадянам, слід класифікувати як "інші види соціальної допомоги" (код № 090402 функціональної класифікації видатків бюджету). Копія зазначеної постанови (ухвали) залишається в справі відповідного органу Державного казначейства України. На цій копії орган держказначейства робить відмітку із зазначенням дати, номера і суми чека, виданого громадянинові для отримання ним зазначених коштів.

Відповідно до частини 2 ст. 4 Закону України від 1 грудня 1994 року майно, зазначене в п. 2 ст. 3 Закону (конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт), повертається в натурі тією установою або органом, у якого воно знаходиться, у місячний термін з дня звернення громадянина або його спадкоємців, якщо воно сталося протягом шести місяців після направлення їм повідомлення. Пересилка або доставка майна провадиться також за рахунок цих органів. У разі, коли повернення майна в натурі неможливе, за рахунок підприємств, установ, організацій, яким воно було передано безоплатно, відшкодовується його вартість. Вартість жилих будинків, квартир, інших споруд відшкодовується лише у разі, якщо зазначене майно не збереглося в натурі і громадянин відмовився від надання йому рівноцінного жилого приміщення з безоплатною передачею у його власність, або у разі згоди на це громадянина. Вартість втраченого житла відшкодовується виходячи з ринкових цін, що діють на момент звернення громадянина з вимогою про відшкодування шкоди. Згідно з частиною 3 ст. 4 цього Закону у разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету. У першому з цих випадків громадянин має право звернутися до фінансового органу за місцем свого проживання з вимогою про відшкодування йому повної вартості майна, а в другому випадку - тієї частини його вартості, яку підприємство, установа чи організація не в змозі йому сплатити внаслідок недостатності у них коштів. У разі незгоди з рішенням фінансового органу громадянин може оспорити його в суді. У випадку, коли майно було передано за плату, питання відшкодування його вартості за вимогою громадянина вирішує фінансовий орган, якщо кошти за майно надійшли до державного бюджету, або інший орган, що одержав кошти за це майно. Рішення цих органів можуть бути оспорені громадянином в суді.

У випадках, коли майно було знищене, втрачене або пошкоджене під час знаходження у розпорядженні органу дізнання, досудового слідства, прокуратури чи суду, з вимогою про відшкодування вартості майна громадянин має право звернутися до цих органів, а якщо неможливість повернення майна в натурі виникла після передачі його фінансовому органу, вимога пред'являється до цього органу. Із зазначеною вимогою до вказаних органів громадянин має право звернутися протягом шести місяців після направлення йому повідомлення. Розгляд зазначеної вимоги громадянина до органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду провадиться в місячний термін і в порядку, передбаченому п. 12 Положення від 4 березня 1996 року. Вимога громадянина до фінансового органу також розглядається в місячний термін з дня його звернення. Постанова органів дізнання, досудового слідства і прокуратури може бути оскаржена громадянином відповідному прокуророві.

Якщо вимога про повернення майна або відшкодування його вартості у безспірному порядку не задоволена або громадянин не згодний з прийнятим рішенням, він має право звернутися до суду в порядку позовного провадження. При відмові суду у позові про відшкодування вартості знищеного, втраченого чи пошкодженого майна за рахунок коштів органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду, вона відшкодовується відповідним фінансовим органом у порядку, встановленому п. 13 цього Положення.

Вартість майна відповідно до частини 4 ст. 4 Закону України від 1  грудня 1994 року визначається за цінами, що діють на момент прийняття рішення про відшкодування шкоди. Тут постає логічне запитання: за якими саме цінами - ринковими чи роздрібними здійснювати таке відшкодування.