Основою соціально-економічних перетворень в аграрншсфері є нова ідеологія аграрних відносин. В першу чергу - надання приватному сільськогосподарському товаровиробнику самостійності у виборі форм господарювання, каналів реалізації продукції, партнерів по співпраці. Тому процес становлення нових форм взаємовідносин суб'єктів господарювання об'єктивно вимагає радикальної
 

 
67

зміни методів державного управління в аграрному секторі та належного правового регулювання. Серед питань, які потребують належної уваги та швидкого вирішення, слід виділити такі:

• підтримка    розвитку    реформованих    господарств,    інфраструктури 
  аграрного       ринку,       виробництва       стратегічно       важливих       видів 
  сільськогосподарської  продукції,   що   забезпечують   продовольчу   безпеку 
  України;
• формування    цінового,    податкового    й    кредитного    механізмів    з 
  урахуванням специфіки АПК як галузі з уповільненим оборотом капіталу та 
  низькою нормою прибутку;
• забезпечення стабільної нормативно-правової бази з метою створення 
  передбачуваних умов розвитку підприємництва в АПК.

Саме на врегулювання питань пов'язаних із створенням та функціонуванням аграрного ринку в Україні, було прийнято низку нормативних актів, серед яких: постанова Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1995 р. № 916 "Про прискорення організації біржового сільськогосподарського ринку" [104], постанова Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1997 р. № 848 "Про Концепцію розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції"" [116]. Також з метою прискорення формування інфраструктури аграрного ринку, створення умов для надійного ресурсного забезпечення виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції та продовольства, сприяння розвитку підприємництва в аграрному секторі економіки було прийнято Укази Президента України №767 від 6 червня 2000 року "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" [43] та Указ Президента України від 19 травня 2003 р. № 415/2003 "Про додаткові заходи щодо стабілізації ринку зерна" [107] які стали логічним продовженням і закріпленням перших позитивних результатів у процесі реформування сільського господарства.
 

 
168

Згідно пункту 2 розділу 4 Концепції розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції [116] інфраструктура біржового ринку сільськогосподарської продукції включає:

• товарні біржі;
• аукціони худоби (як самостійні заходи або підрозділи бірж);
• агроторгові доми;
• допоміжну  базу   біржового   ринку   (елеватори,   сховища,   складські 
  приміщення, транспортні структури тощо);
• добровільні об'єднання (асоціації, спілки тощо).

Указ Президента України "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграрного ринку" [43] вказує на те, що до структури аграрного     ринку     також     відносяться     мережі     пунктів     заготівлі сільськогосподарської'      продукції',       кредитних       спілок,       а       також сільськогосподарських    обслуговуючих    кооперативів,     інших     суб'єктів господарювання,        що        здійснюють        переробку        і        реалізацію сільськогосподарської     продукції,     забезпечення     сільськогосподарських товаровиробників   матеріально-технічними   ресурсами;   оптово-роздрібних магазинів фірмової торгівлі підприємств, що виробляють мінеральні добрива, засоби захисту рослин, пально-мастильні матеріали, запасні частини для сільськогосподарської  та   іншої  техніки,   сільськогосподарський   Інвентар тощо;      мережі      підприємств,      що      здійснюють      оптову      торгівлю сільськогосподарською  продукцією   (оптові   продовольчі  ринки,   постійно діючі ярмарки-виставки, аукціони живої худоби та птиці тощо);  мережі підприємств,   що  здійснюють  роздрібну  торгівлю  сільськогосподарською продукцією та продовольством, у тому числі магазинів фірмової торгівлі і торговельних центрів (комплексів). Виходячи з цього, аграрний ринок та біржовий ринок сільгосппродукції співвідносяться як загальне та складова.

Закон   України   "Про   державну   підтримку   сільського   господарства України" визначає аграрний ринок як сукупність правовідносин, пов'язаних з
 

 
169

укладенням та виконанням цивільно-парвових договорів щодо сільськогосподарської продукції [83] Як справедливо зауважує з цього приводу В.І. Семчик, "...термін "ринок" не ототожнюється з терміном "ринкові відносини", до яких належать відносини, що виникають на ринку на підставі укладених там договорів". Вчений визначає аграрний ринок, як сферу товарного обміну, який (у межах, врегульованих законодавством про аграрні ринки) здійснюється між продавцями і покупцями (юридичні і фізичні особи, територіальні громади і держава) як товарообмін, що виникає на підставі попиту і пропозиці за результатами аграрного товаровиробництва у встановлених місцях і формах шляхом укладення і виконання договорів купівлі-продажу, інших цивільно-правових правочинів на добровільно узгоджених умовах і цінах та волевиявлення продавців і покупців [209, с.7].

При цьому основним елементом аграрного ринку є аграрні біржі як спеціалізований вид товарних бірж. Кількість товарних бірж, які працюють у різних регіонах України та основним біржовим товаром яких є сільськогосподарська продукція, дає можливість виділяти аграрні біржі як окремий елемент аграрного ринку. На товарних біржах, які обслуговують аграрний сектор, акредитована значна частина брокерських контор, які є регіональними агроторговими домами.

• -•. За  даними  Союзу  аграрних  бірж  України   [118], "на  регіональни

районних рівнях на станом на кінець 2004 року створено 408 агроторгових \

^Г         <-•        •                      Г*"^    • \.                              •"   •                                     ^-^

дом>кПроте більшість з них функціонують як комерційні структури І лише

^х

112 функціонують як кооперативні. НЬ створено жодного кооперативного агроторгового дому у Закарпатській, Запорізькій, Луганській, Одеській, Полтавській, Тернопільській, Харківській, Херсонській та Чернівецькій областях. Постійно зростає кількість пунктів із заготівлі сільськогосподарської продукції, чисельність яких з червня 2000 року збільшилась більш ніж у чотири рази і становить на початок 2005 року майже 24 тис., що створює сприятливі передумови для розвитку на їх базі сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів.
 

 
170

Метою створення агроторгових домів є прискорення і поглиблення аграрної реформи в Україні шляхом формування ринкового середовища, розвитку товарно-грошових відносин, більш вигідної реалізації* виробленої продукції та поліпшення матеріально-технічного постачання агропромислових товаровиробників. Так, 29 серпня 2002 р. в Миколаєві відбулося спільне засідання Національної асоціації агроторгових домів України (НААДУ), банків, страхових компаній, експедиторів з питань кредитування експорту зерна й механізму фінансування закупівель зерна агроторговими домами НААДУ. Під час проведення наради фахівці прийшли до висновку про можливість експорту зерна українськими трейдерами в особі агроторгових домів, членів асоціації. Для виконання намірів експортувати зерно рада прийняла спільне рішення визначити групи торговельних домів-конктрактерів і групи агроторгових домів, що обслуговують формування товарних потоків для експорту, відпрацюватии з банками механізми кредитування в національній валюті закупівлі зерна, погодити взаємини банків з банками покупців і умови документарних акредитивів і механізм формування й контролю кредитно-грошових потоків.

Лгроторгові доми за змістом свосї діяльності повністю відповідають сучасним реаліям і попит на послуги, які ними надаються невпинно зростає. Вони стають невід'ємною частиною аграрного ринку та системи реалізації сільськогосподарської продукції. При цьому вкрай актуальними залишаються питання, щодо належного правового регулювання діяльності агроторгових домів, визначення їх правового статусу, взаємовідносин з аграрними біржами та сільськогосподарськими товаровиробниками.

Слід звернути увагу, що агроторгові доми, як організаційна форма торгівлі відома давно. Так наприкінці XIX - на початку XX ст. торгові дома, які сприяли купівлі-збуту різних видів продукції було поширено в усьому світі. Вони купували товар у виробників або оптовиків, перепродавали його з" хврдвю Ж ЯМЮЯХИ, За ТДКИШ лгдинципами^іяли торгові доми в Японії, а згодом Англії, Угорщині, Фінляндії. Поступово розвиваючи свою діяльність,
 

 
171

торгові доми багатьох розвинених країн зайняли помітне місце у торгівельній інфраструктурі країни. Наприклад, в Японії до 45% експорту та 77% імпорту здійснюється через мережу торгових домів [50, с.108.]. В Україні практика діяльності торгових домів невід'ємно пов'язана з діяльністю товарних бірж, яка зазнала істотних змін від повної заборони у радянські часи до відродження біржової торгівлі в незалежній Україні. Саме при формуванні біржового ринку сільськогосподарської продукції виникла необхідність відродження торгових домів, тому логічно, що нині мова йдеться саме про агроторгові доми. З метою забезпечення ефективної роботи агроторгових домів слід впорядкувати існуючу правову базу та надати їй чіткої логічної послідовної структури. Задля відпрацювання підходів до вдосконалення існуючого законодавства необхідно провести аналіз сучасного правового становища агроторгових домів, дослідити особливості їх діяльності порівняно з аграрними біржами на підставі чинного українського законодавства.