Таким чином, забезпечити кожному підозрюваному і обвинуваченому вибраного ними або призначеного захисника, відповідно виконавши вимогу норм КПК про строки допуску захисника до справи, досить проблематично. Тому не випадково порушення права на захист є переважаючим порушенням конституційних прав громадян при розслідуванні злочинів. Крім того, необхідно відзначити, що участь захисника за призначенням, по суті, є профанацією права користуватися послугами захисника, оскільки адвокати або ухиляються від виконання своїх процесуальних обов'язків, або здійснюють їх не цілком сумлінно. Констатуючи цей факт, справедливо підкреслити, що на це є як суб'єктивні, так і об'єктивні причини.

 Так, узагальнення судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва практики застосування органами досудового слідства, районним судами м. Києва та Апеляційним судом м. Києва законодавства, яке забезпечує підозрюваному, обвинуваченому, підсудному та засудженому право на захист, за 2000-2002 рр. показало, що у переважній більшості областей України ліквідовано колегії адвокатів. Натомість у деяких районах створено адвокатські об'єднання, в інших продовжують діяти юридичні консультації, які набули самостійного статусу. Переважна більшість адвокатів займається адвокатською практикою індивідуально. За таких умов стало важко забезпечувати участь адвоката за призначенням, оскільки відсутній єдиний орган, який об'єднував би різні адвокатські об'єднання, фірми, контори, бюро адвокатів-індивідуалів, до якого міг би звернутися суд для призначення адвоката.

 Крім того, в судах відсутній перелік діючих адвокатських об'єднань, списки осіб, яким видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, їхні службові і домашні адреси, номера телефонів та інша необхідна інформація. За таких обставин суди змушені направляти виклики про призначення захисника в ті адвокатські об'єднання, які їм відомі. При цьому є непоодинокі випадки, коли суди одержують від керівників адвокатських об'єднань відповіді про неможливість направити адвоката для участі у справі згідно з ст. 47 КПК у зв'язку із зайнятістю усіх адвокатів в інших справах та рекомендацією звернутися до інших адвокатських об'єднань. З урахуванням цього суди поставлені в умови необхідності ще до призначення справи до розгляду пошуку вільних адвокатів, які могли б узяти участь у розгляді справи, що спонукає непродуктивні витрати часу суддею, затягування строків розгляду справ. Крім того, коли судді змушені особисто домовлятися з адвокатом, це породжує сумнів у їх об'єктивності. Така ситуація існує майже у кожній справі, у якій забезпечується захисник за призначенням. Головною причиною ухилення адвокатів від участі в розгляді справ за призначенням є мізерна оплата їхньої праці державою.

На думку судової палати, захист у кримінальному судочинстві мають здійснювати тільки професійні захисники і якщо вирішити питання про належну оплату праці адвокатів за призначенням, то потреби в допуску близьких родичів до участі у справі як захисників не буде. Про правильність такої позиції свідчить і той факт, що при розгляді усіх кримінальних справ в суді бере участь прокурор, а тому і захист має здійснюватися на належному професійному рівні. З огляду на це судді наполягають на обговоренні питання про обов'язкову участь і адвокатів при розгляді всіх кримінальних справ у суді, як було передбачено раніше в кримінально-процесуальному законі, оскільки практика свідчить, що скасування цього положення призвело до погіршення становища підсудних, які не мають захисника при розгляді справи в суді, а функції захисту фактично в цій ситуації покладені на суд. В ч. 1 п. 11 ст. 253 КПК 2001 р. виключено вказівку про узгодження із захисником питання про день і місце слухання справи, що цілком вважається правильним. Якість здійснюваного адвокатом захисту на досудовому слідстві та при розгляді справи в суді залежить від досвідченості та рівня кваліфікації даного адвоката [346, с. 50-51].

Аналіз наведених міркувань щодо  дотримання строків вступу захисника до участі у кримінальній справі дозволяє нам запропонувати вжити наступних кроків:

1) внести доповнення до чинного Закону України "Про адвокатуру" від         19 грудня 1992 р., якими передбачити дисциплінарні санкції, передбачені ст. 16 вказаного законодавчого акту, до керівників адвокатських об'єднань за невиконання приписів закону про обов'язкове надання адвоката на вимогу органів дізнання та досудового слідства протягом 24-х годин з моменту отримання відповідного повідомлення про необхідність участі захисника у справі;

2) зобов'язати слідчого при роз'ясненні підозрюваному та обвинуваченому їх прав на досудовому слідстві акцентувати увагу на тому, що у разі неявки обраного ними захисника в установлений законом строк захисник буде призначений через адвокатське об'єднання, розташоване за місцем розслідування, а у випадку відмови від призначеного захисника слідчі дії будуть провадитись без участі захисника.      

Вважаємо, що запропоновані нами зміни до законодавства, з одного боку, стануть додатковою гарантією дотримання строків по забезпеченню підозрюваного та обвинуваченого захисником на початковому етапі розслідування, так як обов'язок по забезпеченню захисником підозрюваних і обвинувачених буде покладений не тільки на органи дізнання та досудового слідства, але й на адвокатські об'єднання, адвокатів, що стане додатковою гарантією забезпечення захисником вказаних осіб у встановлені строки. З іншого боку, вони благотворно вплинуть на результати розслідування, тому що з'явиться можливість закінчити його у більш стислі строки.

Таким чином, підводячи підсумок викладеному, необхідно підкреслити, що сьогоднішній день вимагає від слідчого, особи, яка провадить дізнання, прокурора під час провадження досудового розслідування особистого нестандартного підходу до ситуацій, які виникають, аналітичного вирішення проблем. Необхідна орієнтація у дискусійних питаннях та розуміння того, що деякі проблеми не мають однозначного вирішення.