В Україні станом на 1 січня 2003 року виплати за рахунок солідарного пенсійного фонду забезпечували в середньому 35 % від середньої заробітної плати в Україні [393][312], і у майбутньому суттєво підвищити розмір виплат із солідарного пенсійного фонду буде важко внаслідок негативних демографічних змін та економічної неможливості значного підвищення розмірів обов'язкових платежів до солідарного Пенсійного фонду України. Тому дедалі більше зростатиме роль публічних накопичувальних пенсійних фондів, за кошти яких фінансуватимуться накопичувальні пенсійні виплати додатково до пенсій із солідарного пенсійного фонду.

Але накопичувальні пенсійні системи суттєво залежать від стану економіки та фондового ринку країни, які впливають на величину інвестиційного прибутку, у той час, як солідарні пенсійні системи від них є майже незалежними. Ось чому економісти вважають, що поєднання солідарних пенсійних систем першого рівня та накопичувальних пенсійних систем другого рівня може значно підвищити захист громадян від різкого зменшення розміру їх пенсій у майбутньому.

Трирівневі пенсійні системи мають три складові, які будуть забезпечувати у майбутньому пенсії за рахунок коштів трьох рівнів пенсійної системи, а саме:

1) перший рівень - солідарна пенсійна система - фінансуватиме державну солідарну пенсію за віком (базову солідарну пенсію);

2) другий рівень - обов'язкова накопичувальна система - фінансуватиме державну обов'язкову накопичувальну пенсію;

3) третій рівень - добровільна система пенсійних заощаджень - фінансуватиме додаткові добровільні (недержавні) пенсії.

Солідарна система (перший рівень) забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. В солідарній системі пенсії можуть бути фіксованого розміру (i фінансуватися за рахунок коштів державного бюджету) або мати розмір, що залежить від величини заробітку i трудового стажу (у цьому разі пенсію визначають за відповідною формулою, яка враховує ці два показники). Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною, де виплати фінансують тільки за рахунок поточних надходжень, і до 1 січня 2004 р. в Україні не було другого та третього рівнів пенсійної системи. Відповідно до нових законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", які набрали чинності з 1 січня 2004 р., в Україні створюються другий та третій рівні пенсійної системи, що призводить до виникнення нового виду публічних фондів - недержавних накопичувальних пенсійних фондів. Спинимося на цьому докладніше [78][313].

У більшості країн, які проводять пенсійну реформу, передбачено створення другого рівня пенсійної системи - обов'язкової накопичувальної пенсійної системи. В ній акумулюються обов'язкові пенсійні заощадження, що обліковуються на персоніфікованих пенсійних рахунках кожного працюючого громадянина, на користь якого робляться обов'язкові пенсійні відрахування до державної накопичувальної пенсійної системи. Відповідно до ставки відрахувань, яка визначається законом, працівники або роботодавці від їхнього імені (а в деяких країнах також самозайнятi особи) сплачують обов'язкові пенсійні внески до накопичувальних пенсійних фондів, обраних працівниками. Такі внески обліковуються на індивідуальних (персоніфікованих) пенсійних рахунках кожного працюючого громадянина, за якого робляться відповідні внески.

Кошти, які накопичуються в цій системі, не використовуються для фінансування поточних зобов'язань перед сьогоднішніми пенсіонерами (як у солідарній системі), а підлягають інвестуванню відповідно до правил, встановлених державою. Отриманий інвестиційний дохід розподіляється між громадянами, на ім'я яких робилися первинні обов'язкові пенсійні внески, і накопичується разом із первинними пенсійними внесками (саме тому цей рівень пенсійної системи і отримав назву "накопичувальний"). Після виходу на пенсію громадянин отримує право на одержання другої частини пенсії, додатково до своєї пенсії з першого рівня (базової "солідарної" пенсії). Розмір цієї частини пенсії обчислюється з урахуванням обсягу накопичених протягом усього трудового періоду внесків та інвестиційного доходу, що обліковуються на рахунку такого громадянина.

Отже, із запровадженням другого рівня пенсійної системи - обов'язкової державної накопичувальної системи - в державі утворюються, інвестуються, розподіляються та використовуються грошові накопичувальні пенсійні фонди. З'ясуємо, чи можна відносити ці фонди до публічних, користуючись ознаками публічності, виділеними нами раніше:

1) відповідно до ст. 7 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" фонди коштів недержавних пенсійних фондів другого рівня пенсійної системи належать їх учасниками і, таким чином, є різновидом спільної власності учасників таких фондів. При цьому ці кошти не можуть бути використані будь-яким учасником фонду за власним бажанням та на цілі інші, ніж визначені законом, і використовуються виключно на фінансування державної накопичувальної пенсії за віком. Отже, кошти накопичувальних пенсійних фондів другого рівня не є приватною власністю окремої особи, а є спільною власністю учасників суспільного громадського утворення. Це означає наявність першої ознаки публічності цих фондів;

2) кошти накопичувальних пенсійних фондів другого рівня пов'язані із задоволенням одного з видів публічного інтересу, а саме суспільного інтересу в отриманні обов'язкових накопичувальних пенсій за віком, який визнано державою. Це означає наявність другої ознаки публічності цих фондів;

3) метою утворення, розподілу та використання накопичувальних пенсійних фондів другого рівня є задоволення потреб членів суспільства. Це означає наявність третьої ознаки публічності цих фондів;

4) кошти недержавних пенсійних фондів другого рівня пристосовані для спільного задоволення інтересів всіх учасників таких фондів у накопиченні коштів та їх подальшого інвестування з метою отримання максимальних прибутків з мінімальним ризиком втрати коштів протягом всього часу накопичення коштів (до досягнення учасниками фонду пенсійного віку). Це означає наявність четвертої ознаки публічності цих фондів;

5) правила утворення, інвестування, розподілу та використання цих фондів коштів регулюються шляхом встановлення владних приписів держави. Так, обов'язковість пенсійних внесків, їх ставка, правила інвестування, розподілу та використання встановлюються виключно нормами законів України та інших країн, які запровадили другий рівень пенсійної системи - обов'язкове накопичувальне пенсійне страхування. Це означає наявність п'ятої ознаки публічності таких фондів.

Таким чином, накопичувальні пенсійні фонди другого рівня пенсійної системи є новим різновидом публічних фондів у державі (що буде детально розглянуто нами у наступних розділах роботи).

Світова практика проведення пенсійних реформ свідчить, що накопичувальні пенсійні фонди другого рівня пенсійної системи можуть бути різних видів. Так, за формою власності на кошти, що накопичуються в цих фондах, їх можна поділити на державні та недержавні.

Державні накопичувальні пенсійні фонди зустрічаються у світовій практиці досить рідко і здебільшого утворюються державою як "інструмент перехідного періоду" при проведенні пенсійних реформ. Державний накопичувальний пенсійний фонд - це фонд, кошти якого законодавчо визнані власністю держави. Адміністративне управління діяльністю такого фонду здійснюється уповноваженим органом державної влади (часто це - той самий орган, який опікується солідарним пенсійним фондом країни), а управління активами фонду (інвестування його активів) може здійснюватися: уповноваженим органом державної влади, Центральним банком країни або приватними компаніями з управління активами відповідно до законодавства країни. Інакше кажучи, державні накопичувальні пенсійні фонди можуть мати державне чи приватне адміністрування та управління їх активами.

Державні накопичувальні пенсійні фонди, як правило, утворювалися на початку введення в країнах обов'язкового державного накопичувального пенсійного страхування (другого рівня пенсійної системи). Накопичувальні пенсійні внески, що здійснюються на користь усіх працюючих фізичних осіб, які належать до визначеної законом категорії громадян, спрямовуються до цього фонду в розмірах та у порядку, встановленому законом. Згодом держава дозволяє фізичним особам - учасникам державного накопичувального пенсійного фонду переводити належні їм накопичені кошти (розмір яких визначається за інформацією, відображеною на індивідуальних пенсійних рахунках учасників фонду) до обраних на власний розсуд недержавних накопичувальних пенсійних фондів, яким дозволено отримувати кошти обов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Приклади державних накопичувальних пенсійних фондів можна знайти у Болівії, Росії та Казахстані.

Основними аргументами, які висловлювалися в країнах, що утворили державні накопичувальні пенсійні фонди, були такі:

1) проведення пенсійних реформ у країнах з перехідною економікою, які не мають розвинутого фондового ринку, вимагає тимчасового додаткового державного регулювання накопичення й інвестування великого обсягу коштів, що надходять до другого рівня пенсійної системи;

2) відсутність працюючої системи недержавних пенсійних фондів, які мають досвід адміністративного управління відповідною діяльністю, або відсутність компаній з управління активами, які мають досвід з управління великими обсягами коштів, зобов'язує державу тимчасово взяти ці функції на себе.

Економісти висловлюють різні думки з приводу достатності таких аргументів для введення державних накопичувальних пенсійних фондів другого рівня та державного управління їх активами. Найчастіше вони приходять до висновку про негативний вплив державного управління на рівень інвестиційних прибутків учасників обов'язкового державного накопичувального пенсійного страхування [158; 248; 228][314]. Тому введення державних накопичувальних пенсійних фондів пропонується розглядати дійсно як тимчасовий захід у країнах з нерозвинутим фондовим ринком та нерозвинутим (або навіть неіснуючим на час проведення пенсійної реформи) третім рівнем пенсійної системи.

Другим та найбільш поширеним видом публічних накопичувальних пенсійних фондів є недержавні пенсійні фонди, які, у свою чергу, поділяються на фонди відкритого та закритого типу. Право юридичних осіб з недержавною формою власності накопичувати, інвестувати, розподіляти та витрачати відповідно до визначеного законом цільового призначення коштів системи обов'язкового накопичувального державного пенсійного страхування передбачено чинним законодавством Росії, Казахстану, Болгарії, Польщі, Угорщини, Чилі та інших країн.

Недержавні пенсійні фонди відкритого типу - це юридичні особи спеціального виду, які засновуються будь-якими юридичними особами для широкого кола учасників. Учасниками таких фондів можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи, віку і громадянства. Ці особи залучаються до участі у відкритих фондах через мережу відділів пенсійного фонду або пенсійними агентами фонду. Всі внески до відкритого фонду зараховуються на його рахунок у спеціальному банку-зберігачі та інвестуються. У світовій практиці засновниками відкритих пенсійних фондів, як правило, стають банки або страхові компанії.