Спираючись на нове розуміння та визначення предмету фінансового права можна дати і наступне нове визначення фінансового права як галузі права: фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які пов'язані із задоволенням всіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також здійснення контролю за цим процесом. Або, у більш лаконічній формі, фінансове право - це сукупність правових норм, що регулюють публічні фінанси.

Необхідно відзначити, що у часи великих перетворень у суспільстві завжди різко зростає інтерес до вивчення суті того, що відбувається, - до його глибокого, навіть філософського осмислення і розуміння [31][316]. Мабуть тому останнім часом питання про необхідність переосмислення предмета науки розглядається фахівцями в багатьох галузях суспільних наук, зокрема у філософії науки [74; 151][317], філософії права [11][318], соціології [40; 64; 10][319], публічному праві [183; 72; 120][320] та фінансовому праві. При цьому робиться перегляд поглядів і точок зору, які висловлювалися багато десятиліть тому, але не сприймалися в радянські часи із зрозумілих причин. Це повною мірою стосується і того, що відбувається у сфері права взагалі [164; 11; 330; 6][321] та фінансового права зокрема.

Під предметом будь-якої науки розуміють об'єкти її дослідження - ті чи інші процеси та явища [60][322]. Природні науки досліджують явища та процеси, які відбуваються в природі, суспільні науки - процеси та явища, що відбуваються в суспільстві. Досліджувані процеси та явища завжди розглядаються під певним "кутом зору", що породжує різноманіття думок дослідників. Відповідно до принципу гомогенності в науково-теоретичному пізнанні, який із найбільшою повнотою був теоретично осмислений та застосований у науковому дослідженні К. Марксом, зведення теоретичної концепції передбачає мобілізацію тільки таких аргументів та фактів, які розкривають сутність та специфічну природу предмета, що досліджується. У звичайних умовах існування "сталої" наукової доктрини "кут зору", обраний науковцями при дослідженні тих чи інших явищ (як природи, так і суспільства), здається чимось очевидним до тих пір, доки осмислення відбувається в традиційних для даної науки формах. У цьому разі певний "кут зору" та напрям осмислення предмета науки є "заздалегідь заданим" вченому разом із "традиційним матеріалом" певної науки.

Стан справ виглядає зовсім по-іншому, коли відповідний "кут зору" ще не є напрацьованим, чи коли він вже "не є слушним". У таких випадках "просте питання" про "кут зору" при дослідженні об'єктів науки та, як наслідок, і про власне предмет науки, перетворюється у складну проблему щодо співвідношення теорії та практики, наукової абстракції та реальності. І тоді постає питання про переосмислення категорій науки на новому, часто навіть філософському рівні. Співвідношення між безпосереднім спостереженням і тими поняттями та категоріями, які застосовуються при "науковому описі" процесів та явищ у природі чи суспільстві, є головною темою філософії науки [193][323] та філософії права [3; 4; 179; 70; 77][324]. Але навіть фахівці інших суспільних наук починають звертатися до цих питань у пошуках "власної істини" в часи різкої зміни основних положень наявних наукових доктрин.

Так, у результаті дискусій щодо предмета фінансового права юристи-фінансисти почали обговорення і пошук методів, принципів та методологій наукового пізнання у сфері правовідносин, а саме - фінансових правовідносин, що, по суті, є функцією філософії права [11][325] і темою досліджень фахівців саме цієї галузі знання. Але висловлене фахівцями з фінансового права різноманіття підходів до визначення предмета цієї галузі права призвело до пошуків процесу формалізації й узагальнення нових поглядів. Російський учений-юрист Ю.О. Крохіна, наприклад, почала у своїх роботах дослідження процесу формалізації фінансово-правової доктрини і запропонувала використовувати існуючу фінансово-правову доктрину як фактор оптимізації фінансового законодавства [292][326].

При цьому, визначаючи предмет фінансового права, Ю.О. Крохіна керувалася, по-перше, тим, що предмет науки являє собою сукупність об'єктивних закономірностей, які відображуються в її основних категоріях і поняттях, а по-друге, тим, що наука фінансового права вивчає не тільки зміст галузі фінансового права, але і його форму. Тому, на думку Ю.О. Крохіної, "дослідження фінансового права з позицій наукового осмислення його форми та змісту дають змогу чітко відмежувати фінансове право як галузь права"[327]. Безумовно, підхід, запропонований Ю.О. Крохіною, дозволяє підбити підсумок та узагальнити знання, які вже міцно укріпилися в існуючій науковій доктрині. Але він не дає змоги осмислити та "вхопити момент" необхідності переходу від наявної доктрини до нової шляхом перегляду базових та поки-що домінуючих позицій і поглядів, закріплених у цій доктрині.

Український учений-юрист П.С. Пацурківський іде далі і робить спробу філософського осмислення самого процесу формування та зміцнення нових фінансово-правових доктрин [298][328]. Визначаючи предмет фінансового права, П.С. Пацурківський, зокрема, зазначає: "З методологічної точки зору, на нашу думку, найбільш доцільно починати пошук відповідей на злободенні питання фінансово-правової практики з відповіді на запитання: чим у дійсності є фінансове право - витвором природи (у даному випадку під природою ми розуміємо все суспільство як найвищу форму буття природи) чи атрибутом держави, його витвором? А якщо і того, і іншого одночасно, то яка роль природи і яка роль держави у творенні фінансового права? Вочевидь, це питання і треба розуміти як основне питання науки фінансового права. Залежно від того, як вирішується це питання, вирішуються і всі інші питання теорії та практики фінансового права" [365][329].

Таким чином, основним питанням науки фінансового права як окремої галузі правової науки П.С. Пацурківський вважає питання щодо генезису права[330] або ж навіть щодо причин самого генезису права, тобто питання щодо загальних основ буття правової реальності, яке є одним із основних питань іншої науки, а саме - філософії права [4; 179; 70; 77][331]. При цьому ключ до вирішення поставленого питання П.С. Пацурківський вбачає у застосуванні до фінансового права "вже неодноразово перевіреного іншими галузями юриспруденції принципу соціального натуралізму", згідно з яким, на його думку, "суспільство, тобто природа, відіграє ту роль, що створює об'єктивні фінансові відносини, а держава відіграє ту роль, що придає цим природним фінансовим відносинам відповідну соціальну форму, яка називається фінансовим законодавством" [365][332].

Отже, як бачимо, один і той же факт (явище природи чи суспільства) різні вчені можуть тлумачити - "ідеалізувати", - по-різному, обираючи за "суттєві ознаки" різні властивості об'єкта дослідження. При цьому вчені-дослідники отримують різні висновки щодо закономірностей та сутності цього об'єкта, оскільки сутність речей має сенс лише у співвідношенні до тієї мети, яку ставить перед собою суб'єкт дослідження - вчений [193][333]. І якщо остаточне тлумачення об'єкта дослідження залежить лише від "кута зору" певного вченого, то наука стає сферою свавілля та суб'єктивізму.

Запобігти останньому можна шляхом постійного зіставлення мети певного вченого та його "кута зору" на предмет науки з розумінням мети та сутності об'єктів дослідження, отриманих іншими вченими, які вивчали відповідний об'єкт під іншим "кутом зору". Через це принцип гомогенності наукового дослідження в позитивістській філософії перетворюється на "принцип лояльності" [74][334], відповідно до якого "кути зору" на дійсність, що досліджується науковими дисциплінами, є принципово рівноцінними, однаково допустимими і являють собою або результат "домовленості вчених" [187][335], або - справою смаку окремих дослідників [193][336].

Вихід учених-юристів за межі питань, притаманних саме фінансовому праву, цілком зрозумілий. Адже неможливо збагнути сутність права, залишаючись у колі його понять. І вихід у сферу позаправових і разом з тим тісно пов'язаних із правовою реальністю причинних чинників відкриває нові пізнавальні перспективи, дозволяє відмовитися від тих пояснювальних штампів і догм, що вже давно втратили свою продуктивність [11][337]. Але надалі ми у своїй роботі намагатимемося не вирішувати питань, якими займаються такі науки, як теорія права, філософія науки та філософія права, а лише спиратимемося на їх ідеї та позиції, зосереджуючись на колі проблем саме фінансового права як науки та як галузі права.