Недержавні пенсійні фонди закритого типу поділяються на корпоративні та професійні пенсійні фонди. Корпоративні пенсійні фонди утворюються юридичними особами - роботодавцями або групами роботодавців виключно для своїх працівників. Тобто учасниками цього фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (або перебували) у трудових відносинах з роботодавцями - засновниками такого фонду та роботодавцями - платниками, які приєдналися до такого корпоративного фонду. Це означає, що фізична особа - учасник корпоративного пенсійного фонду, повинна буде залишити його у разі припинення трудових відносин з роботодавцем - засновником чи платником такого фонду. Але при цьому кошти, що належать такому учаснику, також не залишаться у корпоративному фонді. Розмір цих коштів визначається за даними на його індивідуальному пенсійному рахунку. За законодавством більшості країн кошти з корпоративного пенсійного фонду не можна забрати готівкою у вигляді одноразової виплати, але можна перевести їх до іншого фонду.

Корпоративні пенсійні фонди є привабливими для великих підприємств, тому що підприємство і його працівники мають повний контроль за діяльністю такого фонду і можуть легко та оперативно приймати рішення у разі погіршення показників інвестиційного прибутку, збільшення адміністративних видатків або погіршення адміністративного управління діяльністю пенсійного фонду.

Професійні пенсійні фонди - це фонди, засновниками яких виступають об'єднання юридичних осіб - роботодавців або об'єднання фізичних осіб, пов'язані за видом їх професійної діяльності, включаючи професійні спілки. Учасниками таких фондів можуть бути виключно фізичні особи, пов'язані за видом своєї професійної діяльності, визначеної у статуті фонду. Отже, зміна місця роботи особи, зазвичай, не впливає на її право бути учасником професійного пенсійного фонду.

У професійному фонді може брати участь будь-яка кількість вкладників - юридичних та фізичних осіб. Єдиною умовою для участі фізичних особи в таких фондах є наявність певних характеристик вкладників та учасників, що визначаються статутом професійного пенсійного фонду. Такими характеристиками можуть бути: розташування всіх підприємств -вкладників такого фонду в одній області (або навіть районі); належність підприємств до однієї галузі економіки; належність фізичних осіб - учасників до спільної професії або членство в одній професійній спілці чи в одному об'єднанні роботодавців.

Адміністративне управління діяльністю недержавного пенсійного фонду і управління його активами незалежно від виду недержавного пенсійного фонду в усіх країнах потребує отримання державних ліцензій і здійснюється приватними юридичними особами з дотриманням вимог законодавства.

Отже, підприємства-роботодавці мають можливість засновувати власні корпоративні фонди для своїх працівників і осіб, які працюють на пов'язаних з ними підприємствах, або можуть стати засновниками відкритих чи професійних пенсійних фондів. Практика зарубіжних країн, де недержавні пенсійні фонди працюють протягом десятиріч, показує, що великим підприємствам (чисельність працівників яких перевищує 5 тис. осіб) найбільш вигідно створювати власні корпоративні недержавні пенсійні фонди. А малим та середнім підприємствам здебільшого недоцільно створювати власні корпоративні фонди через відносну дорожнечу створення та утримання власного пенсійного фонду. Тому зарубіжне законодавство, як і Закон України "Про недержавне пенсійне забезпечення", передбачає декілька шляхів організації додаткового пенсійного забезпечення для працівників малого та середнього бізнесу. Їх роботодавці можуть:

1) об'єднатися і утворити корпоративні фонди кількох роботодавців;

2) приєднатися до вже створених великими підприємствами корпоративних фондів як роботодавці - платники;

3) робити додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників у відкриті недержавні пенсійні фонди;

4) сплачувати внески до професійного пенсійного фонду, якщо професійна діяльність цих роботодавців відповідає ознакам, встановленим у статуті такого професійного пенсійного фонду.

Із зазначеного вище можна зробити висновок, що за ознакою форми власності на кошти накопичувальних пенсійних фондів їх можна поділити на державні та недержавні накопичувальні пенсійні фонди. А за ознакою кола засновників та учасників недержавні пенсійні фонди, у свою чергу, поділяються на відкриті, корпоративні та професійні.

Державні накопичувальні пенсійні фонди можуть мати державне чи приватне управління активами та адміністративне управління їх діяльністю. А недержавні накопичувальні пенсійні фонди завжди мають приватне управління активами та адміністративне управління.

В Україні відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст. 78-98) передбачено спочатку утворення єдиного недержавного Накопичувального фонду (відмінного від діючого сьогодні солідарного Пенсійного фонду України). Потім окремим законом буде дозволено робити обов'язкові державні пенсійні внески другого рівня (тобто внески до обов'язкової накопичувальної пенсійної системи України) у недержавні пенсійні фонди, утворені за Законом України "Про недержавне пенсійне забезпечення".

Це означає, що приватні за своєю організаційно-правовою формою юридичні особи (недержавні пенсійні фонди) отримають право збирати, накопичувати, інвестувати та використовувати для виплат державних пенсій з обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня пенсійної системи) кошти публічного соціального призначення, тобто публічні фонди коштів.

Цікаво, що можливість виконання недержавними організаціями публічних функцій, визнаних державою, зазначав ще П.М. Годме [182][315]. Так, розглядаючи механізми забезпечення визнаного державою суспільного інтересу, П.М. Годме відзначає, що бувають випадки, коли навіть приватні або напівприватні організації одержують від держави право здійснювати деякі прерогативи і програми публічної влади і можуть використовувати в процесі своєї діяльності засоби примусу. При цьому держава бере до уваги загальну зацікавленість в діяльності цих організацій і надає їм можливість використання засобів публічної влади.

Як конкретний приклад у цьому випадку П.М. Годме розглядає кошти, що перебувають у розпорядженні кас соціального забезпечення або кас забезпечення сім'ї у Франції. Відповідно до законодавства Франції ці організації мають приватний характер, але виконують державну програму загальнообов'язкового державного соціального забезпечення, тобто виконують функцію державної влади як у процесі формування ресурсів, якими фінансується ця програма, так і при їх розподілі. В державній системі обліку та звітності Франції у часи П.М. Годме грошові кошти цих організацій об'єднувалися з коштами державного бюджету та показувалися разом у рубриці "обов'язкові внески". Тому у випадках, які розглядає П.М. Годме, грошові кошти, які використовуються приватними організаціями в процесі здійснення функцій публічної влади, є, по суті, державними грошовими коштами.

Але подальший розвиток системи публічних фінансів привів до появи нового виду публічних фондів коштів - накопичувальних пенсійних фондів обов'язкового державного пенсійного страхування, які не лише перебувають у розпорядженні приватних юридичних осіб, але також не є власністю держави. Публічність цих фондів коштів підтверджується тим, що вони відповідають усім ознакам публічності, які ми виділили раніше, що буде детально досліджено у наступних розділах роботи.

Таким чином, поява накопичувальних публічних фондів зумовлена необхідністю ефективного збереження та інвестування коштів з метою їх примноження та використання у майбутньому для фінансування нового виду державних пенсій за віком, а саме - накопичувальних державних пенсій. Це означає, що одним із основних завдань правового регулювання відносин, які виникають з приводу коштів накопичувальних пенсійних фондів, є забезпечення ефективного управління (інвестування) цих коштів протягом усього періоду їх накопичення.

Зрозуміло, що і раніше регулюючи процес утворення, розподілу, перерозподілу та витрачання державних фондів коштів, держава також забезпечувала здійснення управління такими фондами коштів. Але в солідарних фондах управління коштами не мало характеру окремо виділеної функції. Іншими словами, поява публічних накопичувальних пенсійних фондів не тільки розширила систему публічних фінансів, але й обумовила розширення функцій держави та виокремлення нової - вкрай важливої - функції по забезпеченню довгострокового управління фондами коштів, які накопичуються у публічних фондах.

Під управлінням коштами публічних накопичувальних фондів розуміється організація ефективного інвестування цих коштів з метою їх збереження протягом усього часу накопичення та отримання інвестиційного доходу, який розподіляється між застрахованими особами (громадянами, які підлягають обов'язковому пенсійному страхуванню через накопичувальні пенсійні фонди відповідно до законодавства країни). Здійснення функції державного управління коштами публічних накопичувальних фондів у всіх країнах регулюється окремими нормами законодавства.

В Україні, наприклад, правовому регулюванню управління коштами публічних накопичувальних пенсійних фондів присвячено ст. 78-102 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 10, 21, 32, 34-51 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення". Ці статті визначають, зокрема:

1) правила адміністративного управління коштами накопичувальних пенсійних фондів - ведення персоніфікованого обліку пенсійних внесків та інвестиційного доходу, надання інформації щодо накопичених коштів, звітування про обсяг та напрямки адміністративних видатків тощо;

2) юридичних осіб та державні органи, які мають право здійснювати адміністративне управління публічними накопичувальними пенсійними фондами;

3) правила інвестування коштів, які акумулюються в публічних накопичувальних пенсійних фондах; правила розподілу та використання інвестиційного доходу;

4) юридичних осіб, які мають право здійснювати управління коштами публічних накопичувальних пенсійних фондів.

Таким чином, з появою публічних накопичувальних фондів коштів з'являється потреба у правовому регулюванні довгострокового управління коштами таких фондів. Але будь-які суспільні відносини, які виникають у сфері публічних фінансів щодо коштів публічних фондів, охоплюються предметом фінансового права та регулюються його нормами. До цього часу предмет фінансового права охоплював суспільні відносини, пов'язані з процесом утворення, розподілу (перерозподілу) та використання солідарних публічних фондів коштів та з контролем за цим процесом. Поява та виокремлення нового завдання правового регулювання у сфері публічних фінансів розширює сферу відносин, які є предметом фінансового права. Отже, з урахуванням наведеного вище, ми пропонуємо нове визначення предмета фінансового права:

предметом фінансового права є суспільні відносини, які пов'язані із задоволенням усіх видів публічного інтересу і виникають у процесі утворення, управління, розподілу (перерозподілу) та використання публічних фондів коштів, а також здійснення контролю за цим процесом.

З урахуванням визначення публічних фінансів, наведеного вище, можна говорити, що предметом фінансового права є публічні фінанси.