І ті й інші відносини породжує саме ордер, а не рішення, що лежить в його основі. Згідно з рішенням про надання громадянину житла у виконавчому органі ради щодо громадянина ніяких правових зобов’язань не виникає. Окрім того, громадянин тільки на підставі такого рішення не вправі вимагати здійснення будь-яких дій щодо надання йому приміщення, вказаного у рішенні.

Законом не передбачено суб’єктивного цивільного права громадянина вимагати видачі ордера на надане йому приміщення. Але у разі відмови уповноваженого виконавчого органу відповідної ради у видачі ордера суд вправі вирішувати спори про видачу ордера на жиле приміщення, яке надається за спільним рішенням адміністрації і профспілкового комітету з наступним повідомленням виконавчого органу про рішення щодо надання жилого приміщення для заселення. Але до видачі ордера рішення про надання жилого приміщення може бути в односторонньому порядку переглянуто органом, який його виніс, якщо для цього з’являться правові підстави, наприклад у випадках, коли і сам ордер може бути визнаний недійсним.

У члена сім’ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає зв’язку із включенням до ордера, а не у зв’язку із вселенням до цього приміщення. Тому в разі невселення до приміщення без поважних причин у строки, передбачені ст. 71 ЖК, ця особа визнається судом такою, що втратила, а не такою, що не набула права на користування наданим на сім’ю жилим приміщенням.

Положення п. 65 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP передбачає можливість перегляду рішення про надання жилих приміщень у разі виявлення обставин, що не були відомі при його прийнятті, до видачі ордера і не виключають можливості його перегляду з підстави відмови наймача від одержання ордера на жиле приміщення.

Включення за заявою наймача до ордера при поліпшенні житлових умов осіб, які не давали згоди на звільнення жилого приміщення, і подання відомостей, що не відповідають дійсності про потребу в поліпшенні житлових умов, визначених ст. 59 ЖК, тягне визнання ордера недійсним.

Рішення про надання жилого приміщення окремим громадянам приймають виконавчий орган місцевої ради, підприємство, організація, у віданні яких перебуває жилий будинок. На підставі прийнятого рішення громадяни, в тому числі тимчасово відсутні, дають письмове зобов’язання про звільнення займаного жилого приміщення в будинку, державного чи комунального житлового фонду (за винятком тих, кому жиле приміщення належить на праві приватної власності). Орган, що прийняв ріщення про надання жилого приміщення, може переглянути своє рішення до видачі ордера, якщо виявляються обставини, які не були раніше відомі та могли вплинути на вказане рішення.

Жилі приміщення державного, комунального житлового фонду заселяються тільки на підставі ордеру. Заселення жилого приміщення в приватному будинку здійснюється на підставі договору найму. Жиле приміщення, на вселення до якого видається ордер, має бути не тільки фактично, а й юридично вільним. На жиле приміщення, наймач якого, незважаючи на непроживання в ньому, зберігає право, ордер не може бути виданий, як і на приміщення, в якому хтось проживає без законних на те підстав. Житлові органи зобов’язані до видачі ордера вжити всіх заходів щодо звільнення цього приміщення.

Включення неповнолітньої дитини до ордера на жиле приміщення, надане одному з батьків, не тягне за собою втрату ним прав користування жилою площею другого з батьків, з яким неповнолітній продовжує постійно проживати.

Громадянин, який отримав ордер на жиле приміщення, що на момент видачі ордера було більшим, але незабаром виявилося незаконно зайнятим будь-ким, вправі в судовому порядку вимагати звільнення приміщення.

Оскільки ордер породжує для громадянина, який його отримав, визначені вище правові наслідки, він не може бути односторонньо анульованим виконавчим органом без згоди самого громадянина. Тому тільки в судовому порядку він може бути визнаний недійсним.

Ордер на жиле приміщення може бути визнаний недійсним у судовому порядку у таких випадках:

– надання громадянином відомостей, що не відповідають дійсності, про потребу в поліпшенні житлових умов (неправомірні відомості про членів сім’ї, що включені в ордер, про розміри раніше займаної площі, що послужило підставою для взяття на квартирний облік);

– порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення (видача ордера на жиле приміщення, право на яке зберігає інший громадянин, порушення прав наймачів на ізольоване жиле приміщення, що звільнилося у квартирі, порушення порядку заселення);

– неправомірні дії службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення (порушення встановленого порядку розгляду і вирішення питань про взяття громадян на квартирний облік і надання жилих приміщень, у тому числі з порушенням черговості й отримання житла);

– інші випадки порушення порядку й умов надання жилих приміщень, серед яких: включення в ордер членів сім’ї, що не дали на це своєї згоди, видача ордера на фактично невільне приміщення, видача ордера на нежиле приміщення, на частину кімнати чи суміжну кімнату, на жиле приміщення, що не відповідає санітарним і технічним вимогам, у разі відсутності рішення про надання жилої площі, що має бути винесене відповідним органом.

Якщо, незважаючи на попередження, притягнутий до участі у справі орган не вирішив питання про надання відповідачам приміщення, суд вирішує позов по суті й при його задоволенні покладає на цей орган обов’язок надати відповідачам те жиле приміщення, яке вони раніше займали, або інше, яке за змістом ч. 2 ст. 117 ЖК має відповідати за розміром і благоустроєм наданому за ордером. У будь-якому випадку надається інше, а не раніше займане жиле приміщення, якщо останнє зайняте, на законних підставах. Якщо за ордером, виданим з порушеннями, зазначеними у ст. 59 ЖК, особи, які одержали його, не вселялися, суд вирішує питання лише про визнання ордера недійсним (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2).

На вимоги про визнання недійсним ордера на жиле приміщення за передбаченими ст. 59 ЖК підставами поширюється трирічний строк позовної давності. Визнавши причини пропуску цього строку поважними, суд задовольняє обґрунтовані вимоги. З цих самих правил слід виходити при розгляді вимог про виселення осіб, договір найму жилого приміщення з якими укладений з порушенням встановленого порядку без видачі ордера.

При вирішенні спорів про визнання ордера недійсним та інших спорів, пов’язаних із поліпшенням житлових умов, слід мати на увазі, що, відповідно до ст. 48 ЖК України, розмір площі, яка надається у межах установлених норм, визначається з урахуванням жилої площі, належної на праві власності особам, житлові умови яких поліпшуються, якщо ними не використані житлові чеки або жиле приміщення, що перебувало в їх приватній власності, передане у власність органу, який здійснює поліпшення житлових умов. Тільки за цих умов розмір жилого приміщення, яке надається, не може бути меншого розміру, що визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією профспілок України.

Спори щодо збереження права особи на жиле приміщення в разі їх тимчасової відсутності. Стаття 41 Конституції України надає право кожному володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності як сукупність правових норм, що закріплюють право людини володіти, користуватися і розпоряджатися належним їй майном та іншими матеріальними благами, є непорушним, тому ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. За власниками житло зберігається без обмежень.

Необхідно відрізняти гарантії прав на житло громадянам у разі їх тимчасової відсутності, що надаються:

– Цивільним кодексом України для осіб, права яких охороняються нормами права власності та зобов’язальними нормами;

– Житловим кодексом УРСР для громадян, що проживають у житлі фонду соціального призначення.

Особливим інститутом житлового права є інститут збереження житла за тимчасово відсутніми. Порядок збереження житла за тимчасово відсутніми членами сім’ї наймача житла державного, комунального житлового фонду визначено ст. 71 Житлового кодексу України, а їхні права і обов’язки – ст. 78 Житлового кодексу, які встановлюють випадки збереження жилового приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. Умови збереження житла за цивільним законодавством визначаються строками, встановленими за згодою сторін. А абсолютне право власності на житло не обмежується ні строками, ні територією. Але ж в Україні виникають питання щодо житла, яке не використовується власниками протягом досить довгого часу. А деякі власники вже змінили своє місце проживання на території України на територію інших держав. Якщо такі співвласники багатоквартирного жилого буднику не беруть участь в утриманні його протягом певного часу, наприклад протягом 3-х років, то необхідно ставити питання про невикористання житла за призначенням.

Житловий кодекс поширив правила щодо збереження житла також на наймачів, членів їх сімей. Зберігається право на житло (за всіма особами, що зникли безвісти) протягом шести місяців, а саме: зникнення особи – до дня набрання законної сили рішенням суду про оголошення громадянина безвісти відсутнім або померлим.

Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати шести місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня непроживання особи у приміщенні. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває термін тимчасової відсутності. Тимчасова відсутність наймача, членів його сім’ї не вимагає згоди інших членів сім’ї. Не має значення і причина відсутності, якщо вона не перевищила шести місяців.

У разі відсутності особи понад шість місяців при: розгляді позову про визнання його таким, що втратив право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини справи, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності. Якщо тимчасова відсутність особи перевищила шість місяців, члени сім’ї, навіть колишні, а також наймодавець мають право звернутися з позовом про визнання її такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.

Наймач і члени його сім’ї не визнаються такими, що втратили право на жилу площу на підставі ст. 71 ЖК УPCP, якщо нє винесене судове рішення за позовом наймодавця чи членів його сім’ї, які залишилися проживати у жилому приміщенні, а також колишніх і відсутніх, за якими зберігається право на користування жилою площею.

Якщо особа, яка була відсутня понад шість місяців, повернулася на жилу площу за згодою всіх членів сім’ї, її не можна вважати такою, що втратила право на жиле приміщення. Якщо з боку членів сім’ї немає згоди щодо вселення відсутнього понад шість місяців, то за наявності поважних причин суд може продовжити пропущений термін. За умови вселення відсутнього проти волі членів сім’ї суд вправі визнати його таким, що втратив право на жилу площу.

Якщо в жилому приміщенні не залишається членів сім’ї, повернення туди відсутньої особи до розгляду спору в суді є обставиною, що заслуговує на увагу. Воно не може бути безумовною підставою до відмови в позові, але має бути оцінене з урахуванням інших обставин.