Спори щодо захисту права приватної власності громадян на жилий будинок, квартиру. У позовах про витребування власником свого майна слід враховувати, що згідно зі ст. 50 Закону «Про власність» і ЦК України власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володільцем від особи, яка не мала права його відчужувати. Слід мати на увазі, що захист права приватної власності громадян здійснюється шляхом судового розгляду справ.

1. Про усунення перешкод у будівництві житла.

Власнику належить право володіння, користування майном. Власник може виконувати різного роду перебудови, надбудови тощо. Питання про видачу дозволу входить до компетенції місцевих рад. Здійснення добудов, прибудов, переобладнання, що є у спільній власності кількох осіб, можливе лише за їхньої спільної згоди. У зв’язку з цим може виникнути питання, в якому порядку зацікавлена особа повинна здійснювати своє право на добудову за відсутності згоди інших співвласників. Тим більше, що додаткове будівництво може порушити законні права та інтереси співвласника. Тому в цьому випадку необхідно звертатися до суду. Але до цього повинен бути висновок компетентного органу про можливість здійснення додаткового будівництва. Що стосується висновків, які складаються за результатами перевірок відповідними органами (пожежного, санітарного, архітектурно-будівельного нагляду), то ці документи є додатковими, на підставі яких місцева рада надає висновок про можливість проведення робіт.

2. Спори, що виникають зі спільного будівництва, які можна поділити на спори, що виникають за позовами членів сім’ї, та ті, що виникають за позовами інших осіб, що брали участь у будівництві.

3. Спори про визнання права власності на майно, про витребування майиа з чужого незаконного володіння (а в передбачених законом випадках і від добросовісного набувача) чи відшкодування його вартості, про усунення інших порушень прав власника. Відповідно до ст. 46 Закону «Про власність» власник або будь-яка інша особа, що володіє майном на законних підставах, може вимагати усунення будь-яких порушень своїх прав на життя, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння і відшкодування завданих ним збитків. Якщо відповідач мав повернути майно в натурі, але з будь-якої причини ухиляється від цього, він, відповідно до ст. 203 ЦК, зобов’язаний відшкодувати кредитору завдані ним збитки, зокрема повернути таку суму грошей, яку потрібно на час розгляду заяви витратити для придбання майна, що належало кредитору і не було повернуто боржником у натурі. Коли ж виконання рішення суду буде затримане з вини боржника і за цей час ціни на майно збільшаться, кредитор вправі пред’явити з цих підстав додаткові вимоги про відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним, інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Тому при незаконному позбавленні права користування жилим приміщенням та обставина, що особа, яка купила це приміщення, є добросовісним набувачем, не може бути підставою для відмови у відновленні порушеного права і визнанні недійсним акта про приватизацію та угоди про відчуження жилого приміщення.

4. Спори про визначення порядку володіння, користування і розпорядження житлом, що є спільною власністю.

6. Спори про поділ спільного майна або виділ з нього частки.

При розгляді спорів, пов’язаних зі спільною власністю громадян, слід виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу відповідно до Закону «Про власність», Сімейного кодексу України); квартира (будинок), передана під час приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім’ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»), В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки із спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Розмір частки учасника спільної сумісної власності може визначатися ступенем його трудової участі у створенні майна. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Сімейного кодексу України. У разі відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою – частки визначаються однаковими.

Квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можна виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У противному разі може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов; при цьому співвласники можуть укласти договір про зміни долі кожного з них. За відсутності згоди співвласників будівлі зацікавлені особи можуть звернутися до суду.

7. Спори про визнання недійсними правочинів щодо відчуження майна, а також про визнаиия незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування і розпорядження своїм майном. Цивільне законодавство встановлює відповідальність державних органів за втручання у здійснення власником його правомочностей Так, відповідно до ст. 56 Закону України «Про власність», державний орган не має права втручатись у здійснення власником, а також іншими особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження своїм майном або встановлювати не передбачені законодавчими актами України додаткові обов’язки чи обмеження.

Державні органи несуть майнову відповідальність за шкоду, заподіяну їх неправомірним втручанням у здійснення власником і зазначеними особами правомочностей щодо володіння, користування й розпорядження житлом.

Стаття 57 Закону України «Про власність», ст. 393 ЦК України встановлюють те, що державні органи несуть також відповідальність за видання актів, які порушують права власників та інших, осіб щодо володіння, користування чи розпорядження належним їм майном, такий акт визнається недійсним за позовом власника або особи, права якої порушено.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов’язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв’язку з прийняттям відповідного акта прав і охоронюваних законом інтересів власника – позивача у справі. Власник майна також мав права вимагати відновлення становища, яке існувало до видання цього акта, у разі неможливості відновлення становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише тоді, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправомірного акта. Якщо акт у цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є правильним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством (роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26 січня 2000 р. № 02-5/35).

У постанові Пленуму Верховного Суду «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначено, що суди мають суворо додержуватися передбаченого ст. 56 Конституції права особи на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

8. Спори про переведення прав і обов’язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності, на привілеєву купівлю цієї частки або про переведення на наймача прав і обов’язків набувача за цією угодою. При розгляді позову про переведення на підставі ст. 362 ЦК України прав і обов’язків покупця за договором купі в лі-продажу, укладеним з порушенням права привілеєвої купівлі частки у спільній частковій власності, слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи і з’ясовувати, чи спроможний позивач її сплатити. Доказом цього може бути внесення позивачем на депозитний рахунок суду суми дійсної вартості частки.

9. Спори про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню громадянинові (зокрема, відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» підлягають передачі сім’ям наймачів квартири (будинки) та належні до них господарські споруди і приміщення; згідно з п. 12 ст. 20, п. 1 ст. 21, п. 10 ст. 22 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідним категоріям цих громадян передаються у власність жилі приміщення тощо).

10. Спори про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих порушенням права власника (включаючи й неодержані доходи). При вирішенні питання про грошові стягнення у справах про захист права приватної власності на майно необхідно виходити з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а в разі відсутності – за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення у разі необхідності призначається експертиза; якщо в будинку житлово-будівельного кооперативу кошти внесено повністю і, за твердженням сторін, вартість квартири перевищує кошторисну, дійсна її вартість може бути визначена за погодженням сторін, а в разі недосягнення згоди – з урахуванням чинних ринкових цін на квартири в даній місцевості. Коли пай сплачено не повністю, фактичне підвищення кошторисної вартості квартири в будинку ЖБК у зв’язку з інфляцією має враховуватися як при вирішенні питання про повернення особі., що вибула з кооперативу, пайового внеску, внесеного до виникнення інфляції або до підвищення її рівня, так і при визначенні його розміру для внесення новоприйнятою особою.

11. Спори про виключення майна з опису.