Як вже зазначалося, професійні спілки є універсальним представником працівників. Універсальність їх представництва проявляється в тому, що профспілки здійснюють свою діяльність на всіх рівнях (організація, галузь, регіон і т. ін.) і беруть участь в усіх формах соціального партнерства[166].

          Профспілки визнані світовим співтовариством як найбільш авторитетні і найбільш поширені представники працівників. Вони мають значні переваги порівняно з іншими представниками трудящих. По-перше, профспілки побудовані за певною системою - від первинних організацій до об'єднання профспілок України. По-друге, профспілки накопичили значний досвід у сфері захисту трудових прав та інтересів працюючих. По-третє, у своїй діяльності вони використовують зарубіжний досвід. Профспілки об'єднують значну кількість членів. Порівняно з іншими представниками трудящих профспілки є сильнішими у матеріально-фінансовому стані, адже вони мають членські внески, свої видавництва, створюють підприємства тощо. Інші представники трудящих цього не мають зовсім. Профспілки періодично проходять навчання методам роботи, беруть участь у з'їздах, міжнародних форумах, що є важливою умовою, наприклад, для здійснення захисту прав працівників внаслідок незаконних звільнень. Згідно ст.44 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань.                 

          Міжнародна організація праці застосовує термін "організація трудящих" і саме організацію вважає учасником колективних переговорів і стороною колективного договору. Відповідно зі ст.2 Конвенції №154 "Про сприяння колективним переговорам" (1981) термін "колективні переговори" означає всі переговори, які проводяться між підприємцем, групою підприємцями або однією чи декількома організаціями підприємців, з одної сторони, і однією чи декількома організаціями трудящих - з другої. Рекомендація №91 "Про колективні договори" (1951) називає організацію трудящих стороною колективного договору. Інші представники трудящих допускаються до укладення колективного договору лише при відсутності відповідних організацій.

          Законодавство зарубіжних країн також визнає профспілки основним представником працівників, в тому числі при здійсненні колективно-договірного регулювання. Як характерний приклад можна навести норвезьке законодавство, яке в якості єдиного і повноправного представника трудящих на переговорах називає професійні спілки[167]. 

          П.Д.Пилипенко відзначає, що інтереси найманих працівників у трудових правовідносинах повинні представляти їх законні представники, повноваження яких легалізовані і які відповідно до мети їх утворення покликані захищати трудові права кожного найманого працівника. Такими суб'єктами, згідно з Конституцією України та чинним законодавством, повинні стати профспілки. Вони і виступатимуть учасниками колективно-трудових правовідносин[168]. Втілення даної концепції у законодавстві, на думку В.А.Щербаня, з одного боку, означало би повне повернення до профспілкового монополізму в сфері колективно-трудових відносин, а з іншого - суперечило би ст.36 Конституції України, міжнародно-правовим актам і значно обмежувало право працюючих на свободу об'єднання для захисту своїх прав та інтересів, що є неприпустимим у демократичному суспільстві[169]. Така точка зору відображена і в навчальній літературі[170]. Російські вчені пишуть, що існуючі нині права профспілок на участь в нормотворчій (і в правозастосовчій) діяльності роботодавця слід кваліфікувати як відгомін соціалістичної концепції широкої участі трудящих (причому винятково через профспілки) в управлінні підприємствами, установами, організаціями, яка хронологічно бере свій початок з прийняття в 1937 р. так званої сталінської Конституції СРСР[171].                      

          Висловлені думки вчених щодо участі і ролі профспілок в колективно-договірному процесі видаються нам дещо спрощеними. Адже колективний договір повинен діяти як інститут соціального захисту працівників на підприємстві від сваволі роботодавця, а не як механізм контролю за діяльністю працівника. А інтереси та права останніх можуть найкраще захищати саме професійні спілки, звичайно, у тому разі, якщо вони є незалежними і користуються достатнім авторитетом.

          Автори проекту Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про колективні договори і угоди" пропонують стороною угод на всіх рівнях (державному, галузевому, територіальному) вважати профспілки та їх об'єднання, а стороною колективного договору - найманих працівників в особі профспілки (профспілок), діючих на підприємстві, або ж наймані працівники на загальних зборах самі визначають, кому довірити право вести переговори від їх імені з роботодавцем - іншим організаціям трудящих чи вільно обраним ними представникам з свого контингенту. При цьому пріоритетне право все ж надається профспілкам[172].  

          Такий підхід відповідає правовим засадам діяльності профспілок, зазначених у ст.36 Конституції України та міжнародній практиці представництва профспілками інтересів найманих працівників у стосунках з роботодавцями.

          На нашу думку, участь профспілок в колективно-договірному регулюванні умов праці найманих працівників, а особливо через інститут колективного договору, повинно стати головною, пріоритетною формою реалізації захисної функції профспілок. Це пов'язано з тим, що колективний договір, як слушно зазначають вчені, є важливою традиційною формою регулювання взаємовідносин між роботодавцями і найманими працівниками, що має давню історію. В усіх державах він використовувався і використовується для запобігання трудовим конфліктам. Нині названий договір відіграє значну роль у встановленні умов праці та додаткових, порівняно із законодавством, пільг і переваг для працюючих. Даний правовий інститут є основним локальним актом, за допомогою якого сторони домовляються про умови праці, оплати, відпочинку тощо. Працівники домагаються встановлення справедливих умов праці, і колективний договір сприяє цьому[173].         

          І.Я.Кисельов справедливо вказує, що колективні договори більш вузькі по охопленню працівників, менш стабільні, але разом з тим більш гнучкі, ніж законодавство. Вони часто переглядаються, швидше відображають зміни у виробництві і організації праці, ринкової кон'єктурі, співвідношення сил в загальнонаціональному масштабі і в межах окремих галузей і підприємств, що часто дає профспілкам можливість домагатися в колективних договорах кращих умов праці, ніж зафіксовано в законах. Наймані працівники і їх організації можуть здійснювати безпосередній вплив на зміст колективних договорів. В цьому на думку вченого - демократичний потенціал колективно-договірного  регулювання праці, його значення для розвитку трудового права. Наприклад, пише автор, використовуючи колективні договори для оперативного фіксування поступок на користь найманим працівникам, профспілки домагаються потім закріплення цих поступок в законодавстві і поширення їх на більш широке коло осіб[174].

          Вважаємо, що на сьогоднішній день можна виділити три актуальні проблеми пов'язані зі здійсненням профспілками колективно-договірного регулювання: 1) фактори, які обумовлюють надання профспілкам права на здійснення колективно-договірного регулювання; 2) існування поряд з профспілками інших представників працівників, які володіють правами по укладенню колективного договору; 3) множинність профспілкових організацій.           

          Аналіз ст.ст.1; 3 Закону України "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 року[175] і ст.20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" дозволяють зробити висновок про те, що правом на здійснення колективно-договірного регулювання мають всі без виключення професійні організації працівників. Цей висновок ґрунтується на положеннях законів, які лише вказують на наявність в профспілках відповідних прав, не висуваючи ніяких додаткових вимог, обумовлюючи правоволодіння.

          В якості носіїв права на введення колективних переговорів та укладання колективних договорів і угод ст.20 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" називає профспілки та їх об'єднання.

          Об'єднання профспілок діє на підставі делегування йому повноважень профспілок, які вступають в це об'єднання. Тобто "основним" носієм права на здійснення колективно-договірного регулювання є первинні професійні спілки, а в об'єднаннях профспілок це право виникає в силу волевиявлення профспілок.

          Первинна профспілкова організація представляє собою "осередок" профспілки в організації. Тільки вона (якщо враховувати виняткову систему профспілки) може представляти інтереси працівників підприємства, установи, організації.

          Вступ в колективні переговори та укладення колективно-договірного акту можливо для будь-якої профспілки незалежно від чисельності*, наявності прав юридичної особи, підстав об'єднання трудящих і т. ін.

          Деякі обмеження законодавцем все ж введені. Так, наприклад стороною генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди (ст.3 Закону "Про колективні договори і угоди").

          Закон "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" (ст.15) передбачає ряд вимог, які висуваються до змісту статуту (положення) об'єднання профспілок, в тому числі всеукраїнського. Зокрема, статут (положення) об'єднання профспілок повинен містити дату та місце укладення угоди про створення об'єднання; статус та повну назву об'єднання, його скорочену назву (за наявності), місцезнаходження його виборних органів (юридичну адресу); територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності об'єднання; мету створення та основні завдання об'єднання і т. ін.