Якщо в Законі "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" визначено порядок наділення повноваженнями профспілок на представництво членів профспілки, то наділення профспілок на представництво не членів профспілки в законодавстві не визначено. Виходячи з того, що профспілка є незалежною громадською організацією, уповноважити її на представництво можливо лише на підставі добровільної угоди. Практика застосування вказаних положень ще не склалася, але вже зараз можна припустити, що надання профспілкам відповідних повноважень повинно бути оформлено в письмовій формі. В цьому випадку повноваження органа профспілки легко підтверджуються і не викликає сумнівів. Мабуть, угода даного представницького органу і працівників по веденню колективних переговорів та укладення колективного договору в їх інтересах може мати як колективний, так і індивідуальний характер. Припустимо, в організації, де профспілка охоплює 60% працюючих, на загальних зборах приймається рішення про наділення профспілкового комітету правом представляти інтереси всього колективу. Профком бере на себе зобов'язання по веденню колективних переговорів. Досягнута угода фіксується в протоколі зборів. На нашу думку, доцільно в якості додатка скласти список працівників, які не є членами даної профспілкової організації, але довірили їй захищати свої інтереси.

          Можливий і другий варіант. Кожний працівник, який бажає бути представленим профспілковим органам, діючим в організації, звертається до нього з письмовою заявою. Заява є підтвердженням факту наділенням профспілкового органу повноваженнями по представництву.

          На підставі того, що колективний договір може бути укладений від імені всіх працівників підприємства, установи або організації (структурного підрозділу) незалежно від членства в профспілці, вважаємо слід доповнити ч.3 абзацом 2 ст.42 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" такого змісту: "На підприємствах, в установах та організаціях, в яких профспілками укладені колективні договори і угоди, роботодавець за наявності письмових заяв працівників, які не є членами профспілки, щомісячно утримує із заробітної плати та перераховує на рахунок профспілки членські внески працівників відповідно до укладеного колективного договору чи окремої угоди в терміни, визначені цим договором". Тобто це будуть "внески солідарності" - щомісячні грошові відрахування, працівників, які не є членами профспілки від їх заробітної плати. По суті, це оплата послуг профспілки по представництву та захисту інтересів цих працівників. Розмір таких внесків повинен бути рівнозначний з щомісячними внесками членів профспілок.

          Доповнення, яке запропоноване нами в ст.42 Закону "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", в цілому не суперечить міжнародній практиці колективно-договірного регулювання. Однак його застосування потребує врахування деяких особливостей. По-перше, внески сплачуються лише тоді, коли порядок та умови їх виплати встановлені колективно-договірним актом. По-друге, сплата внесків повинна мати тільки добровільний характер. По-третє, поширення колективного договору на працівників не залежить від сплати вказаних внесків, оскільки це спеціально не обумовлено законодавством.

          Представництво профспілкою інтересів працівників, які не його членами, актуально в тих випадках, коли на підприємстві, в установі та організації (галузі, регіоні) діє одна профспілка, а працівники - не члени профспілки складають меншість. В таких випадках, щоб бути представленим на колективних переговорах, працівники можуть обрати один з трьох варіантів: а) створити нову профспілку або вступити в уже діючу; б) створити інші представницькі організації трудящих; в) наділити правом представництва діючу профспілку.

          Останній варіант зручний тим, що працівник не пов'язує себе членством в профспілці, отримуючи тим не менше перевагу у вигляді поширення на нього дії колективного договору, угоди.

          Аналіз зарубіжної практики дозволяє переконатися в тому, що запропонована модель цілком допустима. Наприклад, в Німеччині профспілка укладає угоду від імені всіх працівників галузі або території незалежно від членства в профспілках. В США всі працівники беруть участь у виборах найбільш представницької профспілки.                                                

          Друга проблема, яка має теоретичне значення і дуже гостро стоїть на практиці, - це існування поряд з профспілками інших представницьких органів працівників. Дослідження ст.ст.3; 4 Закону "Про колективні договори і угоди" дає нам право зробити висновок про те, що законодавцем допускається створення інших представницьких органів працівників на рівні підприємства, установи та організації, де є реальні можливості використання механізмів безпосередньої демократії та на рівні укладання галузевих і регіональних угод.

          І.О.Лосиця зазначає, що законодавче закріплення можливості представляти професійні інтереси не тільки профспілковими, але і іншими уповноваженими представницькими органами, є свідченням справді демократії в системі соціального партнерства в цілому і в сфері прав трудових колективів, зокрема. Передбачене ст.3 Закону "Про колективні договори і угоди" право на ведення від імені працівників колективних переговорів повинно і на практиці бути надано не тільки професійним спілкам в особі відповідних виборних органів, але і іншим уповноваженим працівниками представницьким органам. Проте, авторка слушно вважає, що саме профспілка повинна найбільш чітко і послідовно представляти і відстоювати інтереси працівників, що підтверджується світовим досвідом соціального партнерства[177]. М.О.Буянова зауважує, що наявність іншого представника не може бути перешкодою для здійснення профспілковою організацією своїх повноважень[178].           

          Створення інших (не профспілкових) представницьких органів працівників допускається МОП і як було зазначено вище закріплено на законодавчому рівні в нашій країні. З 1988 року на підприємствах почали формуватися ради трудових колективів, повноваження яких були закріплені в ст.2523 КЗпП УРСР. РТК вирішували деякі питання соціального розвитку колективу (наприклад, питання покращення умов праці і охорони праці, направлення коштів на будівництво житлових будинків, медичного, побутового і культурного обслуговування працівників і т. ін.), однак в укладенні колективного договору вони участь не брали.

          Слід відмітити, що на практиці спеціальні органи, які представляють інтереси працівників підприємства, установи та організації, а тим більше галузі чи регіону не створювалися. Таким чином, стало очевидно, що "не профспілкове представництво" при укладенні колективних договорів і угод зовсім не актуально. Разом з тим, в організаціях часто продовжували діяти обрані раніше ради трудових колективів. В деяких випадках вони брали участь в колективних переговорах і укладенні колективного договору. Ця практика не отримала широкого поширення, проте можливість ведення колективних переговорів з РТК слугувала свого роду "запасним варіантом" на той випадок, коли профспілкова організація на підприємстві не створена або не охоплює всіх працівників, а також при наявності суттєвих протиріч між діючими в колективі профспілковими організаціями. В 1991 році ст.2523 КЗпП УРСР, яка передбачала повноваження ради трудового колективу була виключена.  

          Що стосується інших уповноважених на представництво трудовим колективом органів, то у законодавстві відсутні спеціальні норми про їхній склад, повноваження, форми діяльності тощо. Закон України "Про підприємства в Україні", який діяв до 1 січня 2004 року, приписував визначати у статуті орган, який має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та ін.) (абзац четвертий пункту 2 ст.9); передбачав можливість включення до статуту положень про повноваження, порядок створення та структуру ради підприємства (абзац третій пункту 2 ст.9) та в загальних рисах - порядок обрання виборних органів трудового колективу (пункт 4 ст.15). У чинному  законодавстві був усунений монополізм профспілок у представництві прав і інтересів працівників. Відповідно до ст.65 Господарського кодексу України рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ними органами. Таким чином, Господарський кодекс передбачає створення органів трудового колективу, але не зазначаючи при цьому, які це можуть бути органи. Тобто це питання може вирішувати безпосередньо трудовий колектив. Зазначимо, що на практиці РТК останніми роками не створювались і не діяли.   

          В Російській Федерації законодавче закріплення інших уповноважених працівниками представницьких органів знайшло більш чітке відображення. Так, початкова редакція Закону "Про колективні договори і угоди" від 11 березня 1992 року[179] (ст.11,19) передбачала утворення на всіх рівнях інших (не профспілкових) уповноважених працівниками представницьких органів. Але характеристики цих органів закон не давав. Вони могли створюватися і в організації, і в галузі, об'єднувати працівників міста, області і т. ін. При внесенні змін до Закону "Про колективні договори і угоди" від 24 листопада 1995 року[180] в якості інших представницьких органів трудящих російським законодавцем були названі органи громадської самодіяльності які створювались лише на рівні організації (ст.2).

          В зв'язку зі створенням органів громадської самодіяльності в науковій літературі російськими вченими були висловлені думки щодо доцільності їх існування на підприємствах.