Що стосується законодавчого закріплення питання попередження корупції, то вперше це було зроблено в Законі України "Про державну службу".[139][148] Фактично попереджувальні заходи, які були закладені в частині 2 статті 5 та частині 1 статті 16 вищевказаного Закону України  зводилися до обмежень, які на даний момент виражені в статті 5 та статті 6 Закону України "Про боротьбу з корупцією", але з тією різницею, що вони були сформульовані в загальному вигляді та не передбачали ніяких наслідків у випадку порушення цих обмежень, апелюючи таким чином до державних службовців з проханням дотримуватися їх етичних норм. Після прийняття Закону України "Про боротьбу з корупцією" вищевказані обмеження були виключені з Закону України "Про державну службу" та включені до Закону України "Про боротьбу з корупцією". При цьому Закон України "Про боротьбу з корупцією" передбачив відповідальність за порушення таких спеціальних обмежень, тобто етичні правила були перетворені в спеціальні обмеження, за порушення яких були передбачені санкції.

Разом з тим, на нашу думку, законодавець якоюсь мірою припустився помилки, законодавчо не визначивши поняття попередження корупції, оскільки, якщо виходити з Закону України "Про боротьбу з корупцією", попередження корупції зводиться лише до спеціальних обмежень у процесі проходження державної служби, а всі інші заходи щодо попередження корупційних діянь можна віднести до таких лише на загальнотеоретичному рівні. Тому, з метою усунення непорозумінь, на нашу думку, буде за доцільне визначити поняття попередження корупції шляхом внесення змін до Закону України "Про боротьбу з корупцією", що дасть підставу відносити до заходів попередження корупції не тільки спеціальні обмеження, передбачені статтями 5 та 6 Закону України "Про боротьбу з корупцією", а інші: загальноправові, кримінальні, криміналістичні (тощо). Пропозиція щодо необхідності нормативного визначення терміну попередження корупції вперше була запропонована російським вченим В.Н.Лопатіним. Так, автор під терміном "попередження корупції" пропонує розуміти діяльність суб¢єктів антикорупційної політики, яка спрямована на виявлення, вивчення, обмеження або усунення явищ, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень.[66][149]

На нашу думку, вищевказане визначення можливо було б застосувати і в національному законодавстві, але з урахуванням його особливостей. Так, в Україні на законодавчому рівні не закріплено поняття  "суб¢єкт антикорупційної політики". Разом з тим у статті 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією" термінологічно визначені органи, які ведуть боротьбу з корупцією, а в статтях 10 та 11 вищевказаного закону передбачено посадових осіб, які хоча і не належать до переліку органів, що ведуть боротьбу з корупцією, але зобов¢язані виконувати певні функції по виявленню та припиненню корупційних діянь.

Виходячи із вищенаведеного, преамбулу Закону України "Про боротьбу з корупцією" бажано доповнити наступним визначенням: "попередження корупції - це діяльність органів та посадових осіб, які ведуть боротьбу з корупцією; їхня діяльність спрямована на виявлення, вивчення, обмеження або усунення явищ, які сприяють вчиненню корупційних правопорушень".

Наступним заходом з удосконалення антикорупційного законодавства повинно стати аргументоване віднесення тих чи інших обмежень, які встановлені для державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави (передбачені ст.5 та ст.6 "Про боротьбу з корупцією"). Саме ці діяння є попереджувальними заходами щодо вчинення корупційних правопорушень вищезазначеними особами. Такі обмеження визначають рамки правомірної поведінки державних службовців та інших осіб, наділених владними повноваженнями, встановлюють ту межу, яку вони не можуть перейти для уникнення конфлікту інтересів, недопущення зловживань владою або посадовим становищем.[36][150]

Інколи такі обмеження є необґрунтованими та абсурдними.

Так, у проекті Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про боротьбу з корупцією", який був поданий до Верховної Ради України 14 лютого 2000 року, державному службовцю, iншiй особі, уповноваженій на виконання державних функцій, прирiвнянiй до неї особі було заборонено одержувати подарунки i сувеніри від фізичних i юридичних осіб, крім випадків, коли подарунки або сувеніри вручаються під час офiцiйних заходів.

При цьому про одержання такого подарунка чи сувеніра, вартість якого перевищує розмір одного неоподатковуваного мiнiмуму доходів громадян, працівник повинен у дводенний строк письмово повідомити безпосереднього керівника.

Керівник разом з бухгалтерією вирішує питання про залишення зазначеного подарунка чи сувеніра у власності працівника зі сплатою податку або в користуванні підприємства, установи, органiзацiї чи передачу у фінансовий орган за місцем знаходження підприємства, установи, органiзацiї для реалiзацiї та перерахування одержаних коштів у доход держави.

Таке обмеження, на нашу думку, могло б не тільки призвести до приховування таких подарунків та їх вартості особами, яким вони були вручені, а й керівниками підприємств та головними бухгалтерами, які за певну винагороду від суб¢єкта, якому було надано такий подарунок або сувенір, можуть залишити його у власності особи або ж залишити у власності підприємства та як керівні особи, в подальшому розпоряджатися ним. Тим паче, що таке положення законопроекту суперечить нормам Конституції України щодо розпорядження особою, своєю власністю, оскільки після того, як особі було вручено подарунок чи сувенір, вона набуває на нього право власності.

Також, якщо проаналізувати вищевказану заборону, можна зробити висновок, що за такого формулювання вона також розповсюджується і на випадки одержання такими особами подарунків від своїх рідних, близьких, друзів, колег у зв¢язку з днем народження, весіллям чи іншими подіями приватного (особистого) характеру.

Якщо і запроваджувати таку заборону, то необхідно чітко визначити її межі. Реалізація її у такому вигляді призведе не тільки до вищезазначених зловживань, а й до недоцільної антикорупційної кампанії, при якій будуть переслідуватися правоохоронними органами особи, які отримали у подарунок букет квітів, листівку, коробку цукерок тощо.

         Адміністративно-правові заходи попередження корупційних правопорушень практичного спрямування, на нашу думку, необхідно поділити на дві групи: 1) заходи адміністративного попередження щодо осіб, які вчиняють корупційні правопорушення; 2) заходи адміністративного попередження, які спрямовані на посадових осіб органів, які покликані вести боротьбу з корупцією.

         Так, до першої групи належать всі адміністративні заходи, які спрямовані на попередження вчинення корупційних діянь державними службовцями та іншими особами, які наділені владними повноваженнями, як то: 1) проведення роз'яснювальної роботи серед державних службовців з питань антикорупційного законодавства. (Як свідчить практика, велика кількість державних службовців плутають поняття корупції та отримання хабара, ототожнюють їх та не знають про існування Закону України "Про боротьбу з корупцією", хоча при прийнятті на державну службу особа підписується під витягом із Закону України "Про боротьбу з корупцією"); 2) опублікування в засобах масової інформації статистичних даних про кількість вчинюваних корупційних правопорушень, притягнення винних осіб до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності; 3) висвітлення в засобах масової інформації конкретних справ щодо вчинення посадовими особами корупційних правопорушень та притягнення їх до відповідальності; 4) ротація кадрів, тобто проведення оновлення державного апарату, поповнення його новими кадрами. Постійна зміна кадрів призводить до оновлення державного апарата та руйнування сталих корупційних зв¢язків, які склалися між "старими" колегами; 5) проведення кіно-, фото- і звукофіксації; 6) вивчення причин та передумов вчинення корупційних діянь; та інші заходи, які спрямовані на попередження корупційних правопорушень.

         До другої групи заходів можна віднести ті, які спрямовані на попередження зловживання з боку посадових осіб, що покликані вести боротьбу з корупцією. На нашу думку, відповідальність таких осіб є підвищеною стосовно відповідальності осіб, на яких повинні бути спрямовані заходи першої групи.

         Так, нами було наведено приклад, коли законодавець через можливості введення змін до Закону України "Про боротьбу з корупцією", пропонував надання повноважень щодо припинення корупційних правопорушень керівникам та головним бухгалтерам відповідних підприємств, установ та організації, що могло призвести не до покращення боротьби з корупцією, а навпаки - до ще більшого зловживання вищезазначених осіб.