Виходячи із вищезазначеного, можна зробити висновок, що наділяючи ту чи іншу посадову особу певними повноваженнями щодо боротьби з корупцією, законодавець повинен враховувати посаду особи, яка приймає рішення стосовно своїх підлеглих, що вчинили корупційне правопорушення, та посаду, яку займає сам правопорушник. Оскільки досить часто зустрічаються випадки, коли особа, яка відповідно до статті 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією", в межах своєї компетенції, зобов'язана вживати заходи для припинення корупційних правопорушень та негайно повідомляти про вчинення таких діянь будь-який з державних органів, які передбачені вищевказаним Законом України, не тільки не виконує свої повноваження, а й свідомо прикриває факти вчинення корупційних правопорушень. Це пов'язано з тим, що досить часто вища посадова особа не бажає розголошувати факти вчинення корупційних діянь працівниками їх органів, тим паче, якщо особа, що вчинила корупційне правопорушення, займає провідну посаду в даному державному органі.

         До того ж, не поодинокі випадки, коли особа, яка вчинила корупційне діяння та особа, яка відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією" покликана вживати заходів щодо припинення правопорушень, перебувають у дружніх чи родинних стосунках, що породжує приховування фактів вчинення протиправних діянь.

         Крім того, зобов'язання особи щодо вжиття заходів по припиненню корупційних правопорушень, передбачене частиною першою статті 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією", не кореспондується з тим, що згідно ст.4 вищевказаного Закону України, керівники відповідних міністерств та відомств не відносяться до органів боротьби з корупцією.

         До того ж, необхідно зазначити, що керівник відповідного відомства може вжити заходів з попередження корупційних правопорушень лише у випадку якщо правопорушення не закінчено, тобто має продовжуваний або тривалий характер.

         Так тривалим правопорушенням буде, наприклад, зайняття державним службовцем одночасно зі своєю основною роботою підприємницькою чи іншою діяльністю (крім випадку, коли така діяльність є науковою чи іншою дозволеною діяльністю, яка передбачена ст.5 Закону України "Про боротьбу з корупцією").           Продовжуваним буде таке корупційне правопорушення, яке складається з ряду ідентичних за своїм характером правопорушень, які вчиняються неодноразово і визначаються спільною метою, способом дії, одним і тим же суб'єктом та в сукупності становлять одне правопорушення. Прикладом може бути систематична відмова державним службовцем у  наданні інформації або певних документів, на законну вимогу юридичної чи фізичної особи з метою примусити таку особу надати незаконну винагороду.

         В такому випадку керівник підприємства може без попереднього повідомлення відповідним правоохоронним органам попередити вчинення корупційного правопорушення або припинити його, якщо воно вже розпочате. При цьому керівник відповідного підприємства, установи чи організації може провести службове розслідування чи іншу перевірку, вдавшись стосовно підлеглого відповідних заходів морального впливу (попередити його про можливі негативні наслідки, які можуть виникнути в результаті вчинення корупційних діянь, розглянути його поведінку на службовому засіданні), а вже потім попередити відповідні державні органи про прийняті ним заходи для попередження вчинення корупційних діянь.

         Разом з тим, слід відзначити, що закон обмежує право керівників щодо можливості зловживання їх правом на попередження та припинення корупційних правопорушень, передбачивши, що керівники можуть застосовувати такі заходи лише в межах своєї компетенції. Межі такої компетенції передбачені у відповідному підзаконному нормативно-правовому акті, як правило в посадових інструкціях чи положеннях про відповідне міністерство, відомство чи комітет.

         В даному випадку, виходячи з положень статті 10 Закону України "Про боротьбу з корупцією можна стверджувати, що керівники міністерств, відомств та комітетів фактично здійснюють не тільки припинення, а й попередження корупційних правопорушень, оскільки припиняючи те чи інше правопорушення, повідомляючи органи боротьби з корупцією, керівник здійснює спеціальну та загальну превенцію щодо вчинення правопорушень у майбутньому як самим правопорушником, так і іншими особами, які працюють в даному міністерстві, відомстві чи комітеті.

Наступним видом заходів адміністративного примусу стосовно корупційних правопорушень є адміністративні заходи припинення.

До заходів адміністративного припинення корупційних правопорушень можливо віднести всі правові дії, які використовуються для припинення адміністративних правопорушень взагалі.

Так, хоча й чинне законодавство України прямо не вказує на те, що складення протоколу про адміністративне правопорушення та доставлення порушника з метою встановлення його особи є заходами припиненням правопорушення, частиною першою статті 260 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у випадках прямо передбачених законами України, з метою припинення адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, такі, як встановлення особи, складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язковим, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справ та виконання постанов у справах про адміністративні правопорушення допускаються адміністративне затримання особи, особистий огляд речей і вилучення речей та документів[124][151], що може свідчити про те, що складення протколу та доставлення порушника є загальними заходами припинення адміністративних правопорушень стосовно інших, таких, як особистий огляд, огляд речей та вилучення речей і документів.

Складення протоколу про корупційне правопорушення передбачено статтею 254 Кодексу України про адміністративне правопорушення та частиною 2 статті 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Згідно з частиною 2 статті 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією" протокол про вчинення корупційного діяння або іншого правопорушення, пов'язаного з корупцією, складається органами, які відповідно до даного Закону покликані вести боротьбу з корупцією. 

При цьому протокол про корупційне правопорушення повинен містити всі дані, передбачені статтею 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водночас, на нашу думку, елементом, якому необхідно найбільше приділяти уваги при складенні протоколу про корупційне правопорушення, є відомості про особу правопорушника, оскільки санкції відповідних статей у Законі України "Про боротьбу з корупцією" передбачають велику різницю між верхньою та нижньою межею. Тобто, вирішуючи питання про накладення на правопорушника адміністративного стягнення у вигляді штрафу, наприклад, за не прийняття керівниками заходів у боротьбі з корупцією, розмір якого складає від 25 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, має враховуватися перш за все ступінь владних повноважень, наданих цьому керівнику. Оскільки керівник відповідного структурного підрозділу міністерства, як то, начальник департаменту (управління), наділений меншим колом владних повноважень, ніж керівник-міністр. Звідси і ступінь відповідальності  керівника структурного підрозділу повинна бути меншою, ніж керівника міністерства.

Так, начальник управління, не вживаючи заходів щодо припинення корупційного правопорушення, яке вчиняється спеціалістом його управління, наприклад, отримання коробки цукерок за надання певної довідки без дотримання черги, своїми діями вчиняє теж корупційне правопорушення, але при цьому воно не призводить до значних шкідливих наслідків та не змінює встановлений порядок управління.

На відміну від цього, керівник міністерства, не вживаючи заходів щодо припинення корупційного діяння, яке вчиняється керівником відповідного структурного підрозділу, наприклад, проявляє недбалість до відомостей, які подаються для реєстрації політичної партії, що може призвести до реєстрації об'єднання, яке заборонене законодавством України, вчиняє правопорушення, яке за своєю суттю є більш суспільно шкідливим.

При складенні протоколу про корупційне правопорушення необхідно враховувати і позитивні якості, які притаманні особі правопорушника, як то, загальний стаж роботи на посаді, заохочення, які має правопорушник під час роботи тощо.

Тобто, при складенні протоколу про корупційне правопорушення повинні враховуватись всі обставини справи, а особливо відомості про особу правопорушника.

Наступним заходом припинення корупційних діянь є адміністративне затримання правопорушника. Адміністративне затримання є тимчасовим короткотерміновим обмеженням волі, що полягає у примусовому затриманні громадянина в межах приміщення органу, який згідно з чинним законодавством України уповноважений здійснювати таке затримання.

Чинним законодавством України, зокрема статтею 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення, передбачено, що адміністративне затримання може провадитись органами у випадках, прямо передбачених в самому кодексі або в інших законах України.[124][152]

Ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні в Законі України "Про боротьбу з корупцією" не передбачено можливості застосування адміністративного затримання осіб, які вчиняють корупційні правопорушення. З нашої точки зору, це є суттєвим недоліком, оскільки, наприклад, коли особа отримує незаконну винагороду на своєму робочому місці та існує підозра, що є можливість вчинення цим працівником більш шкідливого правопорушення чи навіть злочину, такий захід, як адміністративне затримання, може виступати не тільки заходом адміністративного припинення правопорушень, а і попередження вчинення інших як адміністративних, так і кримінальних правопорушень, як то, наприклад, одержання хабара.