Але, разом з цим, притягаючи винну особу до відповідальності, суд у резолютивній частині постанови про притягнення такої особи до відповідальності вказує на суму штрафу, яка накладається на дану особу та визначає заборону займати посади в державних органах і їх апараті протягом трьох років з дня їх звільнення. Якщо це рішення прийнято стосовно депутата чи голови місцевої Ради, то про накладення штрафу та заборону балотуватися у депутати або на інші виборні посади в державні органи протягом п'яти років з дня припинення їх депутатських повноважень або звільнення з посади і займати посади в державних органах та їх апараті протягом трьох років з дня припинення депутатських повноважень чи звільнення з посади. При цьому у постанові суду не зазначається про звільнення винної особи з посади або про інше усунення від виконання функцій держави, оскільки таке рішення згідно зі статтею 147¹ Кодексу законів про працю України має право застосовувати орган, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника. Працівники, які займають виборні посади, можуть бути звільнені тільки за рішенням органу, який їх обрав.  Підставою для прийняття рішення про звільнення особи з займаної посади є постанова про притягнення такої особи до адміністративної відповідальності.

Але, виходячи з того, що в постанові суду передбачено положення про заборону займати правопорушнику певну посаду або балотуватися на певні виборні посади, орган, який повинен вирішити питання про звільнення особи з займаної посади, фактично вже не може на власний розсуд прийняти рішення про залишення чи звільнення посадовця, а повинен звільнити його. Така ситуація призводить до того, що орган, який приймав особу на посаду, позбавлений юридичної самостійності щодо прийняття рішення про звільнення. Не поодинокими є випадки, коли особа, що протягом тривалого часу виконувала висококваліфіковано покладені на неї функції, неодноразово була заохочена за добре виконання своїх повноважень, вчинила малозначне корупційне правопорушення, наприклад, отримала квіти чи коробку цукерок, і на підставі цього була звільнена з посади, не дивлячись на те, що керівництво було зацікавлене у продовженні виконання таким працівником покладених на нього функцій. Така ситуація може призвести до того, коли висококваліфікований спеціаліст, який вчинив малозначне корупційне правопорушення буде звільнений з займаної посади, а працівника, який би міг замінити таку особу, не знайдеться, що призведе до фактичної втрати функціональної можливості реалізовувати владні повноваження певною структурною одиницею державного апарату.

Тому, вбачаємо за доцільне, при притягненні особи до адміністративної відповідальності вирішувати питання про можливість звільнення з роботи на певний термін. Суд, виносячи постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності, перш за все повинен прийняти рішення не про заборону займати певну посаду протягом певного терміну, а направити матеріали справи для вирішення питання про звільнення чи залишення на займаній посаді даної особи, а  вже за результатами цього розгляду вирішувати питання про заборону особі займати певні посади або права балотуватися до виборних органів.

При цьому такий захід повинен мати відкладний характер, тобто в рішенні суду повинно бути зазначено термін, протягом якого дана посадова особа повинна виконувати свої повноваження. Але при цьому, на нашу думку, здійснення повноважень особою протягом терміну передачі справ іншій повинно здійснюватись під наглядом органів внутрішніх справ.

Дійсно, звільнення особи з посади є заходом, який запобігає вчиненню корупційних правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, але не завжди він має під собою раціональне зерно, оскільки можливо застосувати до особи тимчасове припинення її службових повноважень на певний термін, а не звільнення з посади, що призведе до втрати кваліфікованого працівника.

Виходячи з того, що звільнення з посади застосовується з метою усунення особи від виконання владних повноважень, використовуючи які особа може вчиняти корупційні діяння, вважаємо, що ці стягнення одночасно є як заходами дисциплінарного стягнення, так і заходами адміністративного припинення та попередження вчинення корупційних правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Іншим видом заходів адміністративного примусу щодо вчинення корупційних діянь є адміністративна відповідальність за корупційні правопорушення. Слід відзначити, що, на думку Є.С.Герасименка, адміністративна відповідальність пов'язана лише із реалізацією адміністративних стягнень. Інші ж заходи адміністративного примусу - заходи адміністративного попередження (які застосовуються не в зв'язку з протиправною дією) або адміністративного припинення (що застосовуються хоча і в зв'язку з правопорушенням, але до вирішення справи по суті) - не є застосуванням адміністративної відповідальності, оскільки при їх застосуванні відсутня основна мета відповідальності - покарання правопорушника, не відбувається кваліфікація діяння та не встановлюється винність особи, до якої ці заходи застосовуються.

Тобто, адміністративна відповідальність є кінцевим негативним наслідком, якого зазнає правопорушник за вчинення ним проступку, реакцією на правопорушення

Адміністративна відповідальність знаходить свій вираз у застосуванні адміністративних стягнень. Саме ж адміністративне стягнення є мірою відповідальності, що застосовується до особи, яка вчинила адміністративний проступок. Накладання стягнення необхідне в цілях забезпечення виконання (дотримання) загальнообов'язкових правил покарання і виховання правопорушника та попередження нових правопорушень. Тобто, адміністративне стягнення - це форма застосування адміністративної відповідальності, яка має ті ж самі завдання і цілі, що і сама відповідальність.

Відповідно до статті 23 Кодексу України про адміністративне правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.[124][159]

Відповідно до Закону України "Про боротьбу з корупцією", до осіб, які вчинили корупційні діяння можуть застосовуватися такі види стягнень, як адміністративний штраф та заборона займати посади в державних органах та їх апараті або заборона балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи.[124]¹¹

Як вже зазначалося раніше, заборона займати посади в державних органах та їх апараті або заборона балотуватися у депутати або на виборні посади в державні органи, повинна розглядатися не як адміністративне чи дисциплінарне стягнення, а як захід адміністративного попередження та припинення вчинення корупційних правопорушень. Така позиція підтверджується тим, що відповідно до вищенаведеного положення статті 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, основною метою застосування адміністративних стягнень є виховання правопорушника в дусі дотримання законів... Чи можливо виховати державного службовця, посадову особу, якщо після звільнення з займаної посади та заборони займати посади в державних органах громадянин перестає бути посадовою особою, яка вчинила корупційне правопорушення? Тобто, вона змінює свій статус і вже не є тією особо, яка вчинила правопорушення, і застосування звільнення з посади не буде носити виховного характеру щодо неї. Тому неможливо однозначно стверджувати, що заборона займати посади в державних органах або їх апараті чи заборона балотуватися до виборних органів є заходом відповідальності.

Розглядаючи проблеми адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, на нашу думку, не зайвим буде навести статистичні дані щодо притягнення до відповідальності за вчинення корупційних діянь.

                Так, за даними Міністерства юстиції України, у 2003 році з 7630 адміністративних матеріалів про корупційні діяння з винесенням постанов, які були розглянуті районними та міськими судами, понад 4,6 тисяч (або 60,7%) провадженням за різних підстав були закриті. У деяких областях питома вага закритих справ складає: Вінницька - 54,7%, Житомирська - 58,5%, Сумська - 61,2%, Хмельницька - 53,4%, Черкаська - 63,6%, Чернігівська - 60,8%.

         Основна причина такого стану справ - низький професійний рівень співробітників правоохоронних органів, які допускають чисельні порушення вимог чинного законодавства України.       

            За потуранням минулого уряду адміністративні справи заводилися на осіб, які вчинили дії, що не містять складу корупційного правопорушення. За цією же причини факти вчинення правопорушення не підкріплюються доказами - у справах відсутні необхідні пояснення свідків, а то й самого порушника. В абсолютній більшості справ неповно або нечітко вказуються місце, час, суть та обставини корупційного діяння, а також дані про особу, що притягується до відповідальності.

         Працівники правоохоронних органів недосконало знають вимоги чинного законодавства України щодо складення протоколів про корупційні правопорушення. Протоколи складалися на осіб, що не є суб'єктами корупційних діянь, або складалися співробітниками, які не мали на це повноважень, як це передбачено ст. 4 та ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

         Прикладом може слугувати  випадок складення протоколу про корупційне правопорушення щодо директора школи, який надав одній з підприємницьких фірм без укладення договору оренди приміщення школи для роботи комп'ютерного клубу. За це фірма надала школі декілька комп'ютерів і зробила ремонт приміщення. Проте при складанні протоколу було допущено наступні помилки: 1) директор школи є посадовою особою, але не є державним службовцем; 2) він не мав за мету одержання для себе матеріальних благ, послуг, пільг чи інших переваг.[38][160]