Всі ці перераховані нами закони, укази, розпорядження, повноваження, які спрямовані на подолання економічної кризи, підвищення добробуту населення, створення умов для естетичного, культурного та фізичного виховання громадян, зниження безробіття, охорони здоров'я нації та забезпечення екологічної безпеки громадян не ставлять перед собою головною мету профілактики адміністративних проступків. Хоча їх втілення непрямо і впливає на адміністративні проступки ( наприклад, запровадження молодіжної політики безумовно робить свою справу у профілактиці адміністративних проступків серед молоді), але ця політика повинна була проводитися і тоді, якщо б явище адміністративної деліктності було б знищено.

Спеціальна профілактика.

Спеціальна профілактика містить заходи, які спрямовані виключно на усунення або нейтралізацію деліктогенних факторів, виправлення та виконання осіб які вже скоїли адміністративні проступки або можуть їх вчинити. Спеціальні заходи профілактики адміністративних проступків здійснюються державними органами, громадськими організаціями та окремими громадянами. Вони відрізняються від загальносоціальних своєю спрямованістю на боротьбу з адміністративними проступками, а загальносоціальні заходи здійснюються незалежно від деліктогенних факторів (хоча з їх урахуванням). В той же час зазначені загальносоціальні та спеціальні заходи взаємопов'язані та взаємозумовні. Загальносоціальні заходи створюють відповідні економічні, ідеологічні та організаційні умови для застосування спеціальних заходів профілактики. Масштаб застосування заходів спеціальної профілактики адміністративних проступків менше чим загальносоціальних заходів, але в окремих випадках він може набути великих розмірів ( у межах якої-небудь ланки, або щодо окремих груп громадян - неповнолітніх).

Суб'єктами спеціальної профілактики виступають:

• Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, інші державні органи;
• Правоохоронні органи (ОВС, прокуратура, суди, СБУ, органи юстиції, прикордонні війська, митні органи, податкова міліція, органи державної податкової адміністрації і т.д.);
•  Підприємства, установи, громадські організації, окремі громадяни.

На перший погляд може здатися дивною перша група суб'єктів, бо вона була включена до суб'єктів загальносоціальної профілактики, але надалі буде зрозумілою. Суб'єктами спеціальної профілактики виступають ті органи, у яких профілактика адміністративних проступків є однією з основних функцій. Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, інші державні органи будуть такими суб'єктами, коли вони будуть виконувати діяльність цілеспрямовану на профілактику адміністративних проступків, яка не є їх основною це ж стосується і підприємств та установ. Що до громадських організацій, то тут картина складніша. Вони включаються, коли здійснюють діяльність по профілактиці адміністративних проступків, якщо ця діяльність не є їх основною, а також якщо такі організації спеціально створені для такої діяльності (ДНД та інші).

Загальна спеціальна профілактика. Вона дещо може бути схожа на загальносоціальну профілактику, але має свої специфічні риси та зміст. Загальна спеціальна профілактика складається з наступних елементів:

1. Видання законів (законотворча діяльність);
2. Видання підзаконних нормативно-правових актів;
3. Інформаційно правовиховна робота;
4. Наукова робота.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади і виступає суб'єктом спеціальної профілактики адміністративних проступків, коли видає закони, які спрямовані на боротьбу з цим явищем: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України "Про міліцію", "Про СБУ", "Про судоустрій", "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", "Про організаційно - правові основи боротьби з організованою злочинністю", "Про участь громадян в охороні громадського порядку та державного кордону" і т.д.

На основі цього в юридичній літературі відзначається також самостійна профілактична роль диспозицій і санкцій адміністративно-правових норм. Для більшості громадян, з метою дотримання норм права, досить знати про заборону тих або інших дій. Вони можуть бути незгідними з їх забороною, але виконують їх в силу своєї поваги до права. Профілактичний вплив мають і норми про звільнення від адміністративної відповідальності, якщо особа вчинила протиправні дії, перебуваючи у стані, неосудності (ст. 20 КУпАП України), або дії порушника були малозначними (ст. 22 КУпАП України), чи коли матеріали про адміністративне правопорушення можна передати на розгляд до товариського суду, громадської організації або трудового колективу (ст. 21 КУпАП України).

Реалізується в повному об'ємі й принцип невідворотності адміністративної відповідальності, який ширший за поняття невідворотності покарання і означає, що жоден адміністративний делікт не повинен залишатися без відповідного реагування. Отже, запобіжними властивостями наділені норми Загальної та Особливої частин Кодексу України про адміністративні правопорушення. Єдиним застереженням у даному випадку є те, що адміністративні норми Загальної частини свій запобіжний вплив можуть здійснювати лише спільно із нормами Особливої частини Кодексу.

 Президент України в межах своєї компетенції також видає укази, які спрямовані на боротьбу із злочинами та адміністративними проступками: Укази "Про Комплексну програму профілактики злочинності на 2001-2005 роки", "Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності ОВС та громадських формувань з охорони громадського порядку", "Про вдосконалення координації діяльності правоохоронних органів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю" і т.д.

Правоохоронні органи в межах своєї компетенції видають накази, які спрямовані  на здійснення профілактичних заходів щодо адміністративних проступків: визначення конкретних суб'єктів-осіб, які здійснюють ці заходи, їх повноваження, коло та зміст цих заходів і т.д. Наприклад, Наказ Генерального прокурора України "Про Координацію діяльності правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю", Наказ ДПА України "Про затвердження деяких нормативних актів з питань приймання, реєстрації та обліку в підрозділах податкової міліції заяв та повідомлень про злочини та інші події", Наказ МВС України "Про введення в дію правил пожежної безпеки в Україні", Сумісний наказ СБУ України та ДПА України "Про взаємодію СБУ та органів ДПА України з профілактики, виявлення, розкриття та розслідування злочинів та інших правопорушень у сфері розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку", та інші. 

Інформаційно правовиховна робота. Згідно ст. 22 Закону України "Про Інформацію" від 1992 року "Правова інформація - це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення, боротьбу з ними, профілактику тощо" [12]. І згідно цього держава забезпечує громадянам України доступ до цієї інформації, робить її доступною. Відповідні державні органи в межах своєї компетенції оприлюднюють її та ведуть статистичний облік, через засоби масової інформації сповіщають населення про стан та динаміку правопорушень (зокрема адміністративних проступків), заходи щодо їх профілактики.

Згідно Закону України "Про місцеве самоврядування" Голова районної, обласної, районної у місті ради:

• забезпечує роботу по розгляду звернень громадян;  веде особистий прийом громадян;
• забезпечує гласність у роботі  ради та її  органів, обговорення громадянами  проектів рішень ради, важливих  питань місцевого значення, вивчення громадської думки, оприлюднює рішення ради;
• представляє раду у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами, адміністрацією підприємств, установ, організацій  і громадянами, а також у зовнішніх відносинах відповідно до законодавства;

Місцеві державні адміністрації відповідно статті 25 Закону України "Про Місцеві державні адміністрації" від 1999 року "Повноваження в галузі забезпечення законності, правопорядку, прав і свобод громадян" :

• забезпечують виконання  Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади;

• забезпечують здійснення заходів щодо охорони громадської безпеки, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

• забезпечують розгляд звернень громадян та їх об'єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;

• здійснюють заходи щодо організації правового інформування і виховання населення;

         МВС України відповідно до покладених на нього завдань та згідно Указу Президента України від 17 жовтня 2000 року N 1138/2000 "Про Положення про Міністерство внутрішніх справ України" :

• забезпечує реалізацію державної політики щодо боротьби із злочинністю;

• організовує роботу органів внутрішніх справ, пов'язану з охороною громадського порядку, запобіганням адміністративним правопорушенням, їх припиненням та забезпеченням провадження у справах про ці правопорушення, розгляд яких законом покладено на ці органи;
• забезпечує профілактику правопорушень, вносить центральним і місцевим органам виконавчої влади, підприємствам, установам і організаціям подання щодо усунення причин і умов, які  сприяють вчиненню  правопорушень, організовує проведення серед населення роз'яснювальної роботи з питань охорони  громадського порядку і боротьби із злочинністю;
• бере участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробленні на основі  їх результатів державних програм боротьби із злочинністю і охорони громадського порядку;
• організовує інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів внутрішніх справ, формує центральні довідково-інформаційні фонди, веде оперативно-пошуковий та криміналістичний облік, у межах своїх повноважень складає державну статистичну звітність;

Управління юстиції відповідно до наказу Міністерства юстиції № 9/5 від 5. 02.1999 року здійснюють:

• участь в організації здійснення державної правової політики;
• організація надання юридичних послуг з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
• розвиток правової інформатизації, формування у громадян правового світогляду;

Управління юстиції  відповідно до покладених на нього завдань: