Представник заявника отримав документи, необхідні для провадження в суді від канцелярії Суду. В цьому контексті Суд зазначає, що заявник мав змогу подати заяву та зауваження. Він також продовжував спілкуватися з Судом без жодних перешкод.90. В світлі вищенаведеного Суд не вважає, що заявнику перешкоджали в здійсненні його права на подачу індивідуальної заяви. З цього випливає, що цю частину заяви має бути відхилено як таку, яка вочевидь необгрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 35 Конвенції.E. Висновки щодо прийнятності91. Суд вважає, що в світлі параграфів 71—71 та 75 вище позови заявника відповідно до статей 3 та 13 Конвенції має бути визнано прийнятними. Решту заяви визнати неприйнятною з підстав, зазначених вище (параграфи 83 та 90).III. СУТЬА. Відповідність статті 3 Конвенції1. Практика Суду92. Суд нагадує, що ст. З Конвенції категорично забороняє тортури та нелюдське або таке, що принижує людську гідність, поводження чи покарання, незважаючи на обставини та поведінку жертви (див., наприклад, рішення у справі Labita v. Italy [GC], № 26772/95, п. 119, ECHR 2000-IV). Погане поводження має відповідати мінімальному рівню суворості в рамках статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною; залежить від всіх обставин справи, таких як тривалість лікування, фізичний та психічний вплив та у деяких випадках стать, вік та стан здоров'я жертви (див., серед інших, рішення у справі Ireland v. The United Kingdom, від 18 січня 1978 p., Series A № 25, с 65, п. 162).93. Позбавлення свободи часто тягне за собою приниження людської гідності. Ще не було сказано, що затримання після звинувачення як таке зачіпає питання, викладені в ст. З Конвенції. Також цю статтю не можна тлумачити як таку, що містить загальне зобов'язання звільняти особу за станом здоров'я чи доправляти її до цивільної лікарні для отримання специфічної медичної допомоги. Тим не менш, відповідно до цього положення держава має забезпечити особу умовами утримання, які б не порушували її людську гідність, щоб спосіб та метод виконання міри покарання не зумовлювали страждання або труднощі такої міри, які б перевищували неминучий рівень страждань в'язня та щоб з огляду на практичні вимоги ув'язнення його здоров'я та добробут були забезпечені (див. рішення у справі Kudta v. Poland [GC], № 30210/96, пп. 92-94, ECHR 2000-XI). Оцінюючи умови утримання, треба брати до уваги кумулятивний ефект цих умов, а також специфічні твердження заявника (див. рішення у справі Dougoz v. Greece, № 40907/98, ECHR 2001-И).94. Наявні 3 складові, які необхідно розглядати стосовно сумісності стану здоров'я заявника та умов його утримання: 1) медичний стан в'язня; 2) адекватність медичної допомоги, яка надається в умовах утримання; 3) доцільність утримання з огляду на стан здоров'я заявника (див. рішення у справі Mouisel v. France, № 67263/01, пп. 40-42, ECHR 2002-IX).2. Зауваження Уряду95. Уряд зазначив, що твердження заявника стосовно відсутності належного харчування є безпідставними. Він стверджував, що під час тримання заявника в Вінницькій в'язниці № 1 його годували у відповідності з встановленою на той час законом нормою, в 2000 p., калорійністю 2846,73 кілокалорій. Пізніше він отримував їжу у відповідності до норм, затверджених Кабінетом Міністрів України від 27 грудня 2001 р. (див. параграф 45 вище). Середня енергетична цінність його їжі дорівнювала 3100—3150 кілокалорій надень.96. Уряд стверджував, що, перебуваючи в пенітенціарній установі № 316/83, заявника утримували разом з 15 іншими в'язнями в камері № 26 розміром в 44,7 кв. м. Кожен в'язень має 2,98 кв. м особистого простору. Камера належним чином провітрювалася свіжим повітрям, а в'язні мали доступ до денного світла. Заявник мав щоденні прогулянки на свіжому повітрі. Він також мав змогу приймати душ та прати одяг раз на тиждень. Уряд також додав, що заявник мав змогу робити фізичні вправи на подвір'ї в'язниці та проводити необмежений час на свіжому повітрі протягом годин, не призначених для сну. їжа, яку надавали заявнику, відповідала вимогам постанови Кабінету Міністрів України від 16 червня 1992 р. № 336 (див. параграф 46 вище), з енергетичною цінністю 2900-3000 кілокалорій в день.97. Уряд стверджував, що під час утримання в пенітенціарній установі № 5 заявник знаходився в загальній спальні № 1 з 12 іншими в'язнями. Заявник мав окреме ліжко та необхідні меблі. Спальня мала вільний доступ до сонячного світла через вікна розміром 1,2 на 1,5 метри, а також природну вентиляцію та електрику. Заявник мав змогу щоденно мати прогулянки та проводити необмежену кількість часу, окрім годин, призначених для сну.3. Зауваження заявника98. Заявник зазначав, що під час утримання в Вінницькій в'язниці № 1 від 29 вересня до 18 жовтня 2000 р. його утримували в камері № 26, розрахованій на 24 особи. Проте заявник стверджує, що в камері знаходилося близько 60 осіб, деякі з них були хворі на туберкульоз та СНІД. В'язні спали на металевих ліжках. В'язні спали в них почергово. Камера була брудною та заповненою паразитами, тарганами та клопами. Заявник не мав доступу до денного світла та свіжого повітря та мав приблизно 1—1,5 кв. м власного простору. Йому не надавалось належне харчування.99. Пізніше, за словами заявника, в період з 18 жовтня до 31 жовтня 2000 p., під час переведення з Вінницької в'язниці № 1 до пенітенціарної установи № 316/83 заявника було поміщено в відділ для сну, розрахований на 12-15 осіб. Спеціальні потяги, призначені для транспортування затриманих та засуджених, не мають доступу до денного світла та належного постачання питної води. З їжі заявник отримував лише хліб та воду. Він скаржився на те, що з його прибуттям до пенітенціарної установи № 316/83 його не було оглянуто лікарем на можливість захворювання на туберкульоз.100. Заявник скаржився, що під час утримання в пенітенціарній установі № 316/83 з 31 жовтня 2000 р. до 23 квітня 2001 р., до моменту його переведення до міжрегіональної лікарні з лікування туберкульозу для засуджених (пенітенціарна установа № 5), його денний раціон не відповідав його потребам чи встановленим нормам. Заявник зазначав, що більшість харчових продуктів над ходила від родичів засуджених. Зокрема, заявник отримав 20 посилок (до 10 кг кожна) протягом трьох з половиною років ув'язнення. Він не отримував ліків від своїх родичів з того моменту, оскільки це було заборонено. Більше того, перебуваючи в лікарні пенітенціарної установи № 5, він страждав від низького рівня альбуміну, що доводить про неотримання заявником достатньої кількості м'яса, жиру, молока та ін. в денному харчуванні. Він зазначив, що держава встановила денну фінансову норму на харчування в'язнів, яка дорівнює 1,77 гривень (0,33 євро). Медичні витрати на утримання осіб, хворих на туберкульоз, складають 13 гривень (2 євро).4. Оцінка Суду101. Суд вважає, що наступні 3 складові скарг заявника відповідно до ст. З Конвенції потребують розгляду за суттю:—по перше, скарги заявника на перенаселення у камерах в'язниці;—по-друге, скарги заявника стосовно невиконання національними органами зобов'язання попереджати, діагностувати та лікувати туберкульоз в належний час:—по-третє, скарги заявника стосовно відсутності належного харчування, вентиляції, щоденних прогулянок чи умов санітарії.(а) Перенаселення камер в'язниці102. В даній справі Суд зазначає, що протягом періоду утримання заявника в Вінницькій в'язниці № 1 з 29 вересня до 18 жовтня 2000 р. розмір його камери становив 44,7 кв. м. Уряд стверджує, що в камері утримувалось 15 в'язнів, заявник — 60. Уряд та заявник стверджували, що кожен з затриманих мав 1—1,5 кв. м (за словами заявника) та 2,98 кв. м (за твердженнями Уряду) особистого простору. Щодо умов тримання заявника в пенітенціарній установі № 316/83 з 31 жовтня 2000 р. до 19 квітня 2001 p., його утримували разом з 32 іншими в'язнями. Подібними були умови утримання заявника і в Снігурівській пенітенціарній установі № 5. Під час його перебування в цих пенітенціарних установах він мав приблизно 2—2,5 кв. м житлового простору (як встановлено законодавством).103. Суд не вважає за потрібне вирішувати суперечку між Урядом та заявником з приводу розміру камер. Подані цифри свідчать, що в будь-який час особистий простір заявника в камері становив 1—2,5 кв. м. В цьому зв'язку Суд нагадує, що КПТ встановлює 7 кв. м. на в'язня в якості приблизної бажаної норми розміру камери утримання (див. Другу Загальну Доповідь — CPT/Inf (92) 3, п. 43), тобто56 кв. м для 8 в'язнів (див. параграф 47 вище). Таким чином, на думку Суду, камери, де утримували заявника, були постійно надто переповнені. Цей стан речей підіймає питання в рамках ст. З Конвенції (див. рішення Kalashnikov v. Russia, № 47095/99, п. 97, ECHR 2002-VI).(б) Невиконання національними органами зобов'язання попереджати, діагностувати та лікувати захворювання заявника на туберкульоз104. Суд зазначає, що з зауважень сторін вбачається, що у заявника виявлено захворювання на туберкульоз майже два з половиною місяці після того, як він вперше поскаржився на ускладнене переривчасте дихання та слизовий кашель (див. параграф 33 вище). Суд вважає, що неточність попереднього діагнозу від 13 та 14 квітня 2001 р. підтверджує скарги заявника щодо неадекватності наданої медичної допомоги, невиявлення захворювання в короткий термін чи нездійснення ізоляції заявника та надання йому адекватного та своєчасного лікування (див. параграфи 33—34 вище).105. Більше того, після прибуття до пенітенціарної установи № 316/83 заявника не оглянув лікар на предмет можливого захворювання на туберкульоз (див. параграф 20 вище). До затримання заявник не страждав на жодну з хвороб легенів (про що свідчить медичний огляд від 29 вересня 2000 p.; див. параграф 25 вище). Після встановлення діагнозу захворювання на туберкульоз в червні 2001 р. його оглядали більш регулярно та перевели до спеціальної пенітенціарної установи для в'язнів, які страждають на туберкульоз, де його лікували від цієї хвороби та для попередження рецидиву до 11 серпня 2003 р. Стан здоров'я заявника почав покращуватися в жовтні 2001 р. Проте тривале лікування від туберкульозу призвело до побічних ефектів, таких, як погіршення зору та головокружіння (параграф 38 вище).106. На думку Суду, вищезгадані обставини дозволяють зробити висновок, що заявник не отримав необхідної та своєчасної допомоги, з огляду на серйозність захворювання та наслідки для його здоров'я.(в) Недостатність належного харчування, вентиляції, щоденних прогулянок та адекватних умов санітарії та гігієни107. Суд вважає, що, незважаючи на те, що заявнику дозволено щоденні прогулянки на свіжому повітрі протягом години у в'язниці № 1 м. Вінниці, решту часу він утримувався у камері в рамках обмеженого особистого простору. Щодо його утримання в пенітенціарній установі № 5 Суд зазначає, що заявник мав необмежений доступ до майданчиків для прогулянок на свіжому повітрі. Проте той факт, що заявник лише раз на тиждень мав змогу приймати душ та прати білизну, викликає занепокоєння щодо умов гігієни та санітарії з огляду на скупчення в'язнів. Такі умови могли погіршити стан здоров'я заявника.108. Щодо скарг заявника на невідповідне харчування Суд вважає, що сторони погодились, що рівень харчування відповідає встановленим нормам. Через відсутність доказів протилежного Суд дійшов висновку, що заявник отримував належне харчування. Його їжа надходила посилками від родичів.109. Беручи до уваги вищезгадані фактори, Суд дійшов висновку, що санітарні умови, в яких утримувався заявник, є незадовільними і вони спричинили погіршення стану здоров'я заявника.(г) Висновки СудуПО. Суд вважає, що в даній справі відсутні ознаки того, що мав місце позитивний намір приниження заявника чи намір піддати його поводженню, що суперечить ст. З Конвенції. Проте відсутність подібної мети не виключає порушення статті № З Конвенції (див. рішення у справі Peers v. Greece, № 28524/95, п. 74, ECHR 2001-III). Суд вважає, що умови тримання заявника з 28 вересня 2000 р.