Слід підкреслити, що для України, як і для будь-якої посттоталітарної країни, надзвичайно важливим елементом стабільності суб'єктів державного управління постає належна взаємодія між суб'єктами управління. До речі, узгодженість дій не є аналогом взаємодії, бо саме остання зумовлює наявність прямих та зворотних зв'язків. Як свідчить практика [80, с. 54], посттоталітарні держави зазвичай мають декілька відносно автономних інститутів влади, які не володіють реальним інструментарієм не лише для взаємодії, але й для узгоджених дій і психологічно не готові для визнання іншої рівноцінної собі влади. Проблема конфліктності, як зазначають Н.Р. Нижник, Г.П. Ситник та В.Т. Білоус, закладена у будь-якій посттоталітарній структурі, бо її виконавцями є люди з тоталітарно сформованим менталітетом, який вимагає безумовного підпорядкування. Вказана організаційна конфліктність природно закладається у систему державного управління у будь-якій сфері, у тому числі і правоохоронній. Ми розділяємо позицію шановних науковців, що не приділяти належної уваги цим факторам не можна, адже не тільки прийняття важливих і принципових рішень у правоохоронній сфері, але й їх втілення в життя є принципово конфліктним. При цьому складність посттоталітарних систем державного управління полягає у тому, що вони часто функціонують не на основі закону, а прецеденту. У зв'язку з цим вважаємо за необхідне зазначити, що однією із ознак будь-якого органу державної влади (у тому числі і органу виконавчої влади) є функціональна взаємодія з іншими органами у процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом - «дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Тобто, у роботі підкреслюється, що суб'єкти державного управління у ході здійснення свого управлінського впливу на об'єкт - підсистему правоохоронної сфери - мають керуватися законом або іншим нормативно-правовим актом. Водночас наголошуємо на тому, що закон має бути правовим. І це вимагає не лише належного рівня правосвідомості законотворців, але й обґрунтованої правової політики, досконалої юридичної техніки.

На нашу думку, дослідження суб'єктів державного управління у правоохоронній сфері має використовувати системний підхід. Відомо [9, с. 19], що системний підхід орієнтує, перш за все, на розкриття цілісності цього об'єкта дослідження та механізмів, які її забезпечують, виявлення його внутрішніх та зовнішніх зв'язків, динаміки функціонування. Застосування системного підходу при аналізі суб'єктів державного управління у правоохоронній сфері дозволяє підвищити об'єктивність наукового знання і, таким чином, визначити найбільш ефективні шляхи управлінської діяльності, уникнути можливих помилок при відпрацюванні управлінських рішень, спрямованих на удосконалення правоохоронної сфери. Суть системного підходу в дослідженні суб'єктів державного управління у правоохоронній сфері полягає в тому, що діяльність Президента України, Ради національної безпеки і оборони України та Кабінету Міністрів України щодо управління у правоохоронній сфері розглядається як відкрита динамічна система в сукупності її найважливіших внутрішніх та зовнішніх взаємозв'язків. Зазначені суб'єкти державного управління, об'єднуючись у процесі вирішення завдань управління у правоохоронній сфері, втілюють у життя модель стратегічної та тактичної взаємодії та спрямовують свої зусилля на отримання бажаного результату - ефективної дії та взаємодії відповідних органів державної влади, що здійснюють правотворчу та правоохоронну діяльність задля підтримання правопорядку в Україні (об'єкт управління), при реалізації узгоджених публічних інтересів та власних адміністративно-правових компетенцій.

Зважаючи на те, що система суб'єктів державного управління у правоохоронній сфері постає соціальною системою, що саморозвивається, у роботі пропонується розгляд та аналіз такої системи здійснювати за допомогою термінів такої науки, як синергетика, основною якісною категорією якої є поняття самоорганізації [121]. Остання є характерною для всіх процесів розвитку. Слід зазначити, що основний акцент у синергетиці переноситься із взаємодії підсистем (елементів) складної підсистеми на зовнішні ефекти, які породжуються структурними змінами. Зазначені ефекти прийнято називати кооперативними або синергетичними. Основна особливість кооперативних ефектів - упорядкування, цілеспрямованість поведінки складної системи при відносній хаотичності поведінки її окремих елементів. Варто зауважити, що на сьогодні в Україні мають місце ознаки хаотичності у діяльності зазначених вище суб'єктів державного управління. Отже, сучасне уявлення про взаємодію (що надано у підрозділі 1.2) та організаційно-правові механізми її забезпечення (підрозділ 2.1) необхідно використовувати для формування належного управлінського впливу на правоохоронну сферу, існування якої зумовлено правотворчою та правоохоронною діяльністю відповідних органів державної влади. Що стосується правоохоронної діяльності, то йдеться про ті органи, для яких реалізація охоронної функції є основним видом діяльності.