У дослідженні розвитку кримінально-процесуального законодавства на різних етапах історії нашої батьківщини, червоною ниткою проведено тезу про те, що з перших століть української державності і до наших днів кримінальний процес знаходиться у постійному русі.

  Від "Закону Руського" до КПК 1960 р. простежується тенденція на вдосконалення кримінального процесу: поступово відокремлюється судова влада від адміністративної; розмежовується компетенція суду за колом справ; з XIV ст. починається процес формування інституту професійних суддів, а також гарантій їх безпеки і як наслідок вихід на перший план здійснення правосуддя, а не одержання судової платні; звідси бере початок відокремлення карного процесу від цивільного та становлення обов'язкового попереднього слідства в кримінальних справах, збору доказів та проведення слідства, що стало невід'ємною функцією посадових осіб, встановлення письмового порядку виклику відповідача до суду і ведення судових книг, в які записувалися вимоги позивача і судові рішення, що стало важливим кроком у наведенні порядку в судочинстві і позитивно вплинуло на подальший розвиток кримінального процесуального права.

         Доведено, що значний вплив на розвиток українського кримінального судочинства відбувався також за часів перебування території України під пануванням інших держав, але і тоді в кримінальний процес було привнесено все те передове на той час, що містилося у законодавстві цих держав. Особливо це стосується Судової реформи 1864 р., яка обумовила, зокрема, розвиток юридичної науки, а реалізація судових Статутів стала початком основних принципів судочинства: незалежності судової влади, незмінюваності суддів, гласності судочинства, розгляду кримінальних справ за участю присяжних засідателів тощо. Крім того, Судовою реформою 1864 р. була зроблена спроба визначити співвідношення публічності (імперативності) та диспозитивності в сфері кримінально-процесуального регулювання, але, на жаль, на користь публічності.

  Зроблене протягом століть в галузі кримінально-процесуального законодавства не стало завершенням роботи по його вдосконаленню, надання ідеального, стабільного в усіх відношеннях характеру, про що свідчать численні подальші зміни і доповнення до тексту чинного КПК, що дуже схоже на латання старого, давно з'їденого міллю кожуха. Скільки його не латай, а він все рветься. Подальше латання чинного КПК не дасть позитивного результату. Необхідно приймати новий КПК в якому б комплексно і системно, у відповідності з логікою обставин життя нинішнього часу, з урахуванням європейських стандартів були б закріплені всі процесуальні норми, а головним вектором найбільш прийнятної моделі кримінального судочинства для України може бути тільки той, котрий спрямований у бік змагальної форми процесу.