Перемога в Росії Лютневої (1917 р.) революції відкрила шлях до вирішення питання про самовизначення України та відродження її державності. В 1917-1920 pp. в умовах жорсткої боротьби за владу функціонувало кілька форм української національної державності, а саме: Українська Народна Республіка (УНР), Українська держава гетьмана П.П. Скоропадського, УНР часів Директорії, Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). У цей же період відбувався активний пошук ефективних і оптимальних моделей українського національного права. Як зазначають фахівці в галузі історії держави і права Мироненко О.М. і Усенко І.Б., "у праві мало не кожного режиму, що владарював у 1917-1920 pp. в Україні, демократичні цінності конкурували з потягом до авторитаризму, гуманістичні ідеали - з узаконенням репресій проти політичних супротивників" [416, с. 23].

 Історія українського національного державно-правового будівництва у 1917-1920 pp. на сьогодні вже достатньо досліджена сучасними вітчизняними істориками права, перш за все такими, як Копиленко О.Л. [176; 177], Мироненко О.М. [228],  Рум"янцев В.О. [329], Тищик Б.Й. [495; 393; 392].  Опубліковані й наукові статті, присвячені судовим органам зазначеного періоду [229, с. 60-68; 452, с. 38-4; 327, с. 19-27; 391, с. 37-46; 328, с. 77-89; 136, с. 125-128; 356, с. 84-89; 158, с. 117-120]. В цих працях згадується і про ті норми кримінально-процесуального права, якими керувалися при розслідувані і судовому розгляді кримінальних справ. Аналіз змісту наведених наукових праць дає підстави стверджувати, що їх автори дійшли висновку, згідно з яким у період існування УНР, Гетьманської держави, УНР часів Директорії в основу організації та діяльності судових органів (за винятком надзвичайних (військових) судів) були здебільшого покладені судові статути Російської імперії 1864 р. в їх первинній редакції.

Сказане про судоустрій стосується і судочинства. Так, за твердженням Мироненка О.М., "діяла судова влада УНР головним чином за старим кримінальним і цивільним законодавством зі змінами, внесеними Тимчасовим урядом" [229, с. 68]. Широке застосування в зазначений період СКС 1864 р. аргументовано доведено Землянською В.В. у її кандидатській дисертації на тему: "Кримінально-процесуальне законодавство Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії". Вона пише, що "суди та правоохоронні органи Центральної Ради, гетьманату Скоропадського та Директорії в їх діяльності деякий час керувалися законами колишньої Російської імперії та Тимчасового уряду, зокрема, СКС 1864 p." [134, с. 4]. Характеризуючи законодавство гетьмана П. Скоропадського, Землянська В.В. пише, що за часів правління цього гетьмана "продовжував діяти дореволюційний Статут кримінального судочинства" [135, с. 99]. Слід зазначити, що деякі новели в кримінально-процесуальному праві, що вносилися до СКС 1864 р. в досліджуваний період, не руйнували головні засади цього фундаментального правового акта в галузі судочинства.

У Західно-Українській Народній Республіці судоустрій і судочинство базувалися на законодавстві Австро-Угорщини. Як зазначає Кобилецький М.М., "позитивним у створенні органів державної влади та правової системи ЗУНР стало те, що вона не пішла шляхом революційних, соціальних експериментів, зокрема, не було повністю ліквідовано старе австрійське законодавство, яке продовжувало діяти, оскільки не суперечило цілям Української держави. Це стало однією з гарантій забезпечення стабільності держави, оскільки ліквідація старого законодавства і відсутність нового могли призвести до правового нігілізму та анархії в державі" [159, с. 12-13]. На те, що в основу державно-правового будівництва в ЗУНР було покладено австрійські державницькі і правові моделі, звертають увагу й інші дослідники [204, с. 90].

Зовсім інакше ніж в УНР, державі гетьмана П. Скоропадського, УНР часів Директорії, у ЗУНР відбувалася розбудова судової системи і формування кримінально-процесуального законодавства в період становлення і розвитку радянської моделі влади в Україні.