Реалізація права на апеляційне оскарження судового рішення особами, які не брали участі в розгляді справи, але суд вирішив питання про їх права й обов' язки, ускладнюється також відсутністю механізму ознайомлення вказаних суб'єктів з матеріалами цивільної справи. Відповідно до ст. 27 ЦПК таке право надано лише особам, які беруть участь у розгляді справи. Проте ч. 9 ст. 6 ЦПК передбачає право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи особами, які не брали участі у розгляді справи, але суд вирішив питання про їх права й обов'язки.

Враховуючи наведене можна зробити висновок, що в таких випадках зазначені особи, безумовно, вправі оскаржити судове рішення. Але після подачі апеляційної скарги така особа як особа, що подає заяву чи скаргу (п. 2 ч. 2 ст. 295 ЦПК), вправі знайомитися з матеріалами справи в суді апеляційної інстанції. У зв'язку з цим слід наголосити, що подача скарги особою викликає певні правові наслідки - виникнення процесу у цій стадії. Особи, що подали скаргу, стають суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин та можуть здійснювати процесуальні права й обов'язки, встановлені для них ЦПК[276].

У зв'язку із зазначеним не можна погодитися з положеннями п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" про те, що вказані особи набувають права осіб, які беруть участь у справі, лише при розгляді справи в апеляційній інстанції. А знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал вказані особи вправі, відповідно до змісту п. 1 зазначеної постанови, навіть до подачі заяви про апеляційне оскарження чи апеляційної скарги[277].

Реалізація права апеляційного оскарження з боку зазначених суб'єктів може істотно ускладнитись, оскільки дізнатись про своє порушене право вони можуть після спливу строку на оскарження рішення (у деяких випадках без їх вини). Як наслідок, їх конституційне право на судовий захист і справедливий суд, про що закріплено у ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, буде порушено[278]. З огляду на зазначене, в разі необхідності, відповідно до ч. 3 ст. 294, ч. 1 ст. 300 ЦПК вказаним суб'єктам за їх клопотанням (ч. 1 ст. 73 ЦПК) апеляційний суд має поновити строк апеляційного оскарження поряд із строком для доповнення чи зміни апеляційної скарги з підстав, передбачених законом.

Однак поновлення строків апеляційного оскарження у вказаних випадках має відбуватися виключно за умови порушення судом першої інстанції прав (інтересів) особи, яка звернулась до суду із апеляційною скаргою на рішення. Якщо права чи інтереси апелянта не порушені (що з' ясувалось при розгляді заяви про поновлення строків на апеляційне оскарження), то в поновленні зазначених строків немає правових підстав.

Якщо визначені у ст. 292 ЦПК України суб'єкти мають право на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції як матеріально та процесуально заінтересовані особи, то належність даного права прокурору, Уповноваженому Верховної Ради з прав людини та іншим органам і особам, що захищають чужий інтерес у визначених законодавством випадках, потребує уточнення та системного тлумачення. Зміст ч. 1 ст. 46 ЦПК дозволяє зробити висновок, що до суб'єктів права апеляційного оскарження належать визначені у ст. 45 ЦПК особи лише в разі їх звернення до суду в передбачених законом випадках в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах.

Інтерес до дослідження права апеляційного оскарження в цивільному процесі органів та осіб, яким за законом надано право захищати права, свободи й інтереси інших осіб пояснюється й тим, що при дослідженні участі вказаних суб'єктів у цивільному судочинстві їх роль у апеляційному провадженні часом не досліджується[279].

Органи державної влади й органи місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, мають процесуальні права й обов'язки, встановлені ст. 27 ЦПК і право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті. Оскільки ст. 27 ЦПК не містить вичерпного кола процесуальних прав, то на підставі викладеного можна зробити висновок про наявність в органів державної влади й органів місцевого самоврядування, які беруть участь у справі для подання висновку, права апеляційного оскарження як такого, що закріплене ст. 12 Закону "Про судоустрій України".

Однак реалізувати право апеляційного оскарження вказані суб'єкти мають право лише в тих випадках, коли порушуються їх права (інтереси) або права осіб, в інтересах яких вони беруть участь у розгляді справи з метою надання висновку. В інших випадках не можна говорити про наявність у них права апеляційного оскарження. В окремих випадках органи державної влади й органи місцевого самоврядування, зловживаючи своїми процесуальними правами, намагаються поновлювати строк на апеляційне оскарження з метою перешкоджання набранню рішення суду першої інстанції законної сили.

Позитивним прикладом може служити така справа. 4 березня 2009 р. колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області, розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Новомосковської районної державної адміністрації про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2005 р. по справі за позовом Х.Ю.В. та Х.Ж.В. до Ф.О.Д. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, - встановила таке. Рішенням Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2005 р. задоволено позов Х.Ю.В. та Х.Ж.В. до Ф.О.Д. про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним.

10 лютого 2009 р. Новомосковська районна державна адміністрація подала на вказане рішення апеляційну скаргу та заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення. При цьому посилалась на те, що до участі в розгляді справи не була залучена опікунська рада при Новомосков- ській районній державній адміністрації, яка є органом, метою якого є забезпечення дотримання законодавства з питань поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Ставлячи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, Новомосковська районна державна адміністрація посилалася на Закон України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей", яким передбачено, що для здійснення будь-яких право- чинів стосовно нерухомого майна, право власності чи користування на яке мають діти, потрібні попередня згода органів опіки та піклування, а також наявність у заінтересованих осіб неповнолітніх дітей. Проте вказаний закон був прийнятий 2 червня 2005 р. і не розповсюджується на рішення суду, ухвалене 26 січня 2005 р.

Згідно з правилами ч. 1 ст. 292 ЦПК України оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції мають право сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Як вбачається з матеріалів справи, суд не вирішував питання про права та обов' язки дітей позивачів чи опікунської ради при Новомосковській районній державній адміністрації. Тому в неї немає підстав для апеляційного оскарження даного рішення.

На підставі викладеного та керуючись статтями 73, 294 ЦПК України колегія суддів ухвалила відмовити Новомосков- ській районній державній адміністрації в поновленні строку на апеляційне оскарження рішення Новомосковського районного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2005 р., повернувши їй апеляційну скаргу[280].

Особи, визначені у ч. 1 ст. 45 ЦПК, мають право апеляційного оскарження за умови участі при розгляді справи судом першої інстанції. Незважаючи на те, що ст. 13 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" закріплює право вказаної посадової особи бути присутньою в будь-яких судових засіданнях, цей нормативний акт не передбачає право Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини оскаржувати рішення суду в тих цивільних справах, у яких він не брав участь як особа, що бере участь у справі в порядку ч. 1 ст. 45 ЦПК[281]. На нашу думку, така позиція законодавця цілком відповідає закріпленим у ст. 11 ЦПК диспозитивним засадам цивільного судочинства. Крім того, відповідно до інформації, розміщеної на інтернет- сайті Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, зазначена посадова особа за весь час своєї діяльності жодного разу не використовувала право апеляційного оскарження судових рішень по цивільних справах[282].

Тому нами не підтримується положення законопроекту, внесеного в недалекому минулому народним депутатом України Н. Карпачовою на розгляд Верховної Ради, який передбачає можливість Уповноваженого Верховної Ради з прав людини чи його представників брати участь в апеляційному та касаційному провадженнях незалежно від участі при розгляді справи судом першої інстанції[283]. Але вказане не виключає на сьогодні можливості Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звертатися до суду першої інстанції із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб. У цьому випадку він наділений правосуб'єктністю особи, в інтересах якої подає заяву (крім права укладати мирову угоду), в тому числі і правом апеляційного та касаційного оскарження рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з цим можна погодитися з позицією К. Ткаченко, котра зауважує, що за традицією омбудсмен не має влади над судовою системою. Однак у багатьох європейських державах захисник прав людини ефективно впливає на суди як складова парламентського контролю за судовою владою. У низці країн омбудсмени наділені правом від імені заявника звертатися до прокуратури та брати участь у судовому розгляді. Так, у Польщі уповноважений з прав людини, як і прокурор, має право в певних випадках вносити протести на судові рішення.

Слід зазначити, що обсяг повноважень національних ом- будсменів також істотно відрізняється. Омбудсмен Швеції, наприклад, наділений правом діяти за власною ініціативою, без заяви про порушення прав людини. Омбудсмени Данії, Норвегії, Нової Зеландії, Канади, Австралії, США таку практику використовують рідше.

Уповноважені з прав людини також здійснюють інспекцію діяльності державних органів, які належать до сфери їх нагляду. Наприклад, у Швеції в рамках таких перевірок омбуд- смени вивчають кримінальні та цивільні справи, перевіряють дотримання строків їх розгляду, правильність винесених по справах рішень[284].

Не визначаючи прокурора як особу, що бере участь у справі, законодавець у ст. 46 ЦПК наділяє прокурора, а також органи й осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та законні інтереси інших осіб, - правами сторони, в тому числі й правом апеляційного оскарження. Зазначеним особам у ч. 1 ст. 46 ЦПК не надається лише право закінчувати справу мировою угодою.