Сама апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Строк подачі апеляційної скарги залежить не від строку, який обчислюється днями, починаючи з дня проголошення рішення, а від дня подачі заяви про апеляційне оскарження. Процесуальний строк апеляційного оскарження, за вірним визначенням В. І. Плевако, покликаний забезпечити зацікавленій особі можливість виконати всі передбачені законом формальності, сформулювати правову позицію з урахуванням кваліфікації підстав для скасування чи зміни рішення суду, тактику захисту з урахуванням меж перегляду в апеляційній інстанції та інших обставин[299].

Для оскарження ухвал суду першої інстанції законодавством встановлений більш короткий проміжок часу. Заяву про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції може бути подано протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Як видно, умовою оскарження рішень і ухвал суду першої інстанції є подача заяви про апеляційне оскарження. І тільки при дотриманні саме такого порядку сторона, яка не згодна з рішенням суду, може в більш-менш розумні строки скласти апеляційну скаргу та подати її до суду. Однак апеляційна скарга може бути подана і без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження. У цьому випадку скарга має подаватись у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження, тобто впродовж 10 днів для оскарження рішення і 5 - для оскарження ухвали суду.

Строки апеляційного оскарження та порядок його здійснення може ускладнюватись відкладенням складання повного тексту рішення. Так, згідно із ч. 3 ст. 209 ЦПК складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше п'яти днів. Виходячи з цього обчислення десятиденного строку для подачі заяви про апеляційне оскарження починається з дня, після якого проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Такий висновок ґрунтується на аналізі ч. 3 ст. 209, ст. 218, ст. 223 та ст. 294 ЦПК. У разі коли складання повного рішення було відкладено, обчислення десятиденного строку для подачі заяви про апеляцйне оскарження починається з дня, наступного після того, який призначено судом для проголошення повного тексту рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК, якщо заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга подані з пропуском встановлених строків, то останні можуть бути поновлені апеляційним судом за заявою особи, що їх подала. Причому заява про поновлення пропущених строків має містити причини пропуску з обґрунтуванням їх поважності. Якщо апеляційний суд не знайде підстав для поновлення пропущених строків, то заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга залишаються без розгляду. Про поновлення пропущених строків на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Якщо ж заяву про поновлення строку до апеляційного суду не подано, а апеляційну скаргу подано з порушенням строку подачі останньої, то суддя апеляційного суду залишає апеляційну скаргу без розгляду, оскільки в цьому випадку немає підстав для будь-яких правових висновків стосовно поважності чи безпідставності пропуску строку для реалізації права на апеляційне оскарження.

Вбачається справедливим зміст процесуальної норми відносно вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з боку суду апеляційної інстанції, що позбавляє можливості зловживання з боку суду першої інстанції при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження. Виходячи з цього ми не можемо погодитися з позицією А. О. Згами, яка виступає за те, щоб питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має вирішувати суд першої інстанції[300].

Як свідчить практика Верховного Суду України, поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження не має вичерпного характеру. Але суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку має оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його відновлення, та зробити мотивований висновок стосовно поважності чи неповажності причин пропуску строку[301]. Причини пропуску такого строку мають об'єктивний і суб'єктивний характери.

До об'єктивних умов можна віднести пропуск строку на апеляційне оскарження з причин, що не стосуються особи - суб'єкта права на апеляційне оскарження[302]. Суб'єк- тивний характер пропуску мають будь-які властивості особи чи її стану здоров'я, котрі заважали суб'єкту права апеляційного оскарження належно та своєчасно реалізувати надане право[303]. Такими причинами можуть також бути: відсутність у повноважного представника сторони можливості своєчасно подати заяву про апеляційне оскарження та незначний строк, з порушенням якого подана заява про апеляційне оскар- ження[304].

Згідно зі ст. 73 ЦПК суд апеляційної інстанції поновлює встановлений законом строк на подачу заяви про апеляційне оскарження за клопотанням заінтересованої особи у випадку пропуску такого строку з поважних причин, перелік яких процесуальне законодавство не містить. Інститут поновлення пропущеного строку на подачі скарги гарантує, за вірним визначенням О. В. Жукової, реалізацію заінтересованими особами права на оскарження судового рішення, що не набрало законної сили[305].

У зв'язку з викладеним ми не можемо погодитися з позицією А. Ф. Фадєєнко, котра зводиться до визнання такою, що заслуговує уваги, практики тих суддів апеляційних судів, які вирішують питання, пов'язані з поновленням строку незалежно від того, є письмова заява про поновлення строку чи її немає. Зазначений автор зазначає, що це відбувається остільки, оскільки у процесуальному законі - ст. 73, ч. 3 ст. 294

ЦПК України відсутня пряма вказівка на обов' язковість письмової заяви про поновлення строку[306].

Стаття 296 ЦПК закріплює порядок реалізації права апеляційного оскарження. Заява про апеляційне оскарження й апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, що необгрунтовано, на нашу думку, критикується О. М. Пе- руновою[307]. Суд першої інстанції після одержання всіх апеляційних скарг у справі від осіб, які подали заяви про апеляційне оскарження, або через три дні після закінчення строку на апеляційне оскарження надсилає їх разом зі справою до апеляційного суду. Апеляційні скарги, що надійшли після цього, не пізніше наступного робочого дня після їх надходження направляються до апеляційного суду[308].

Практичний інтерес дослідження проблем реалізації права апеляційного оскарження виникає й у зв'язку з подачею апеляційної скарги чи заяви про апеляційне оскарження не за правилами, встановленими ст. 296 ЦПК. Наприклад, мова йде про подачу апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції. У науковій літературі пропонується закріпити на законодавчому рівні процесуальний порядок подачі заяв про апеляційне оскарження й апеляційних скарг не через суди першої інстанції, а безпосередньо до апеляційного суду[309]. У зв'язку з цим Пленум Верховного Суду України дає роз'яснення про те, що апеляційні скарги, які надійшли безпосередньо до апеляційного суду, надсилаються останнім до суду, який ухвалив судове рішення, для виконання вимог, передбачених ст. 296 ЦПК. У разі подання в такому випадку скарги у встановлені законом строки ця обставина може бути підставою для поновлення пропущеного строку[310]. На нашу думку, така позиція Верховного Суду України потребує критичної оцінки виходячи з такого. Стаття 296 ЦПК на законодавчому рівні передбачає порядок подачі апеляційної скарги. У зв'язку з цим вказаний судовий орган не наділений правом рекомендувати судам застосовувати іншим чином, ніж закріплено в законодавстві, правові норми. Виходячи з цього, як вбачається, суд апеляційної інстанції не повинен надсилати апеляційні скарги до суду першої інстанції, про що вказано в абз. 2 п. 3 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України, оскільки це не передбачено нормами процесуального права. Поряд з цим цілком відповідало б положенням ЦПК надсилання зазначених процесуальних документів з боку апеляційного суду особі, що подала апеляційну скаргу, з роз' ясненням порядку подачі апеляційної скарги. У подібних випадках у разі повторної реалізації права апеляційного оскарження в належному порядку особа, що подає апеляційну скаргу, вправі ставити питання про поновлення строку апеляційного оскарження.

На відміну від раніше діючого законодавства, роль місцевого суду при надходженні заяви про апеляцйне оскарження чи апеляційної скарги в новому ЦПК зводиться лише до направлення справи разом з апеляційною скаргою до апеляційного суду у визначені процесуальним законом терміни. Суд першої інстанції, що розглядав цивільну справу, позбавлений можливості впливати на рух справи після винесення рішення. Усі процесуальні дії (поновлення пропущених строків на апеляційне оскарження, залишення скарги без руху тощо) виконуватиме тільки суд апеляційної інстанції. За правилами ст. 292 ЦПК 1963 р. апеляційні скарги та подання прокурора, подані після закінчення строків на подачу вказаних документів, залишались місцевим судом без розгляду, якщо він за заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що виноситься ухвала. Зазначений суд вправі був залишити апеляційну скаргу (подання) без руху та винести ухвалу про її повернення в разі невідповідності вимогам форми і змісту. Такі повноваження надавались місцевому судові відповідно до ст. 89 ЦПК 1963 р., згідно з якою питання про поновлення пропущеного строку вирішував той суд, до якого слід було подати відповідний документ.

В. Єфименко звертає увагу на проблему реалізації права апеляційного оскарження рішення за правилами КАС по справах, у яких винесення останнього законодавство допускає за відсутності заінтересованої особи[311]. Така проблема існує й у цивільному судочинстві. Так, не є обов'язковою участь у судовому засідання заінтересованої особи, відносно якої вирішується питання про обмеження її цивільної дієздатності чи визнання її недієздатною (ст. 240 ЦПК), про визнання безвісно відсутньою або оголошення померлою (ч. 1 ст. 249 ЦПК), про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК).

Оскільки судове рішення є правозастосовним актом і тягне виникнення, зміну чи припинення правовідносин, то набрання рішенням законної сили є підставою настання певних наслідків (як правило, негативного характеру) для заінтересованих осіб, про які йшла мова в попередньому абзаці. Ці особи можуть і не знати про винесення рішення стосовно їх прав чи охоронюваних законом інтересів. У подібних випадках, на нашу думку, цивільне процесуальне законодавство в частині реалізації права на апеляційне оскарження таких рішень потребує вдосконалення, у зв'язку з чим пропонується доповнити ст. 223 ЦПК частиною п' ятою такого змісту:

"5. Набрання рішенням суду законної сили по справах, у яких винесення останнього можливе за відсутності заінтересованої особи у справах окремого провадження, - зупиняється з моменту подачі заінтересованою особою заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження в апеляційний суд до розгляду справи судом апеляційної інстанції за умови поновлення строку на апеляційне оскарження.