Якщо строк на апеляційне оскарження не поновлений, рішення суду першої інстанції набирає законної сили після проголошення ухвали апеляційного суду про відмову в поновленні строку на апеляційне оскарження".

З точки зору реалізації права на апеляційне оскарження науково-практичний інтерес має питання щодо об'єктів апеляційного оскарження. Виходячи із сутнісних ознак апеляції до об' єктів апеляційного оскарження належать, перш за все, рішення місцевого суду, які не набрали законної сили. У порядку цивільного судочинства можна оскаржити будь-яке рішення суду першої інстанції, котрим вирішується цивільна справа. Інша ситуація спостерігається в адміністративному процесі. За правилами КАС виняток встановлено лише для деяких постанов апеляційного суду у виборчих спорах та спорах, пов'язаних з процесом референдуму[312].

У порядку цивільного судочинства підлягає оскарженню рішення суду першої інстанції як у повному обсязі, так і частково. Оскаржуючи в повному обсязі судове рішення, суб'єкт права апеляційного оскарження ставить під сумнів його законність чи (та) обґрунтованість у повному обсязі. У зв'язку з цим слід погодитись із Г. В. Фазикош, що фундаментальним аспектом у розумінні вимоги законності судового рішення є його легітимність - відповідність існуючому правопорядку, яка є складовою законності і відтворює його правосудність. Досліджуючи стандарти законності судового рішення, вказаний автор обґрунтовує необхідність удосконалення його законодавчої регламентації, у тому числі шляхом закріплення та конкретизації принципу верховенства права в чинному

ЦПК. Вимога обґрунтованості, у свою чергу, відтворює одночасну якісну характеристику і судового акту, і діяльності суду в цілому[313].

Об'єктом апеляційного оскарження може бути й ухвала суду першої інстанції. У сучасному цивільному процесуальному праві судові ухвали виступають у двох аспектах: 1) як проміжні судові акти, котрі супроводжують усю діяльність з відправлення правосуддя; 2) як підсумкові судові акти, що завершують розгляд справи в певній судовій інстанції або є заключним судовим актом з певної категорії справ[314].

На відміну від судового рішення, можна оскаржити окремо від судового рішення не всі ухвали. Чіткий перелік ухвал, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, не завжди був законодавчо закріпленим. Так, П. Я. Трубников свого часу відмічав неоднозначність вирішення в судовій практиці та в процесуальному законодавстві питання про оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення заяви без руху[315]. За правилами сучасного законодавства, що підтверджується практикою Верховного Суду України, ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху та надання строку для усунення її недоліків апеляційному оскарженню не підлягає[316].

Перелік ухвал, які можуть бути предметом апеляційного оскарження окремо від судового рішення, міститься у ст. 293 ЦПК, а також закріплено в ч. 4 ст. 135, ст. 211, ст. 397 вказаного нормативного акта. Частиною 1 ст. 293 ЦПК визначено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Наприклад, оскаржувана в апеляційному порядку ухвала районного суду про відмову в прийнятті та об'єднанні в одне провадження з первісним позовом зустрічної позовної заяви до цього переліку ухвал не входить, а тому не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду[317].

Однак практика апеляційних судів часом формується, на жаль, іншим чином. Так, ч. 1 ст. 366 ЦПК передбачено, що ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами оскарженню не підлягає. Однак апеляційний суд, порушуючи норми цивільного процесуального права, вирішив по суті апеляційну скаргу на вказаний акт правосуддя незважаючи на те, що ухвала суду першої інстанції, що оскаржується, не належить до об'єктів апеляційного оскарження. Це стало підставою для скасування ухвали апеляційного суду, ухваленої за результатами розгляду апеляційної скарги, та направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції[318].

У юридичній літературі зустрічаються обґрунтовані пропозиції щодо розширення кола ухвал, котрі можуть можуть оскаржуватись окремо від рішення суду в апеляційному порядку. Зокрема, пропонується встановити, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції відносно відмови в задоволенні заяви про відвід[319]. Сприйняття цієї пропозиції законодавцем дозволить удосконалити реалізацію встановленого міжнародно-правовими актами права на судовий розгляд справедливим та неупередженим судом. Тому автор не поділяє точку зору О. В. Колісник про те, що оскарження вказаної ухвали окремо від судового рішення є недоцільним і буде додатковим засобом затягування процесу[320].

Відповідно до редакції ст. 24 ЦПК питання про відвід вирішується суддею, який розглядає справу. Проте такий підхід уявляється нелогічним, оскільки дає підстави ставити під сумнів висновок судді про власне ставлення до справи, що розглядається.

Розширити коло ухвал суду першої інстанції, що підлягає оскарженню в апеляційному порядку та вдосконалення механізму розгляду апеляційних скарг пропонується і в господарському процесі[321]. В цілому погоджуючись із такими висновками, вважаємо, що в будь-якому випадку у процесуальному законодавстві завжди мають чітко визначатися такі ухвали. Наприклад, у правовій літературі А. Г. Ярема та Г. І. Давиден- ко цілком справедливо вбачають позитивним невідтворення неконкретної формули про апеляційне провадження ухвал суду першої інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі[322], що залишалось часом поза увагою вчених-процесуалістів[323].

У той же час вважаємо цілком обґрунтованою точку зору відносно того, що право на апеляційне оскарження будь-яких ухвал суду першої інстанції заклало б можливість зловживати цим правом з метою затягнути процес - заявляти необ- ґрунтовані клопотання й оскаржувати ухвали про відмову в задоволенні таких клопотань. Тому законодавець обмежив коло ухвал, що може бути оскаржено в апеляційному порядку окремо від рішення суду[324]. Наприклад, за кілька останніх років у господарському процесі випадків зловживання процесуальними правами шляхом оскарження ухвал, що не підлягають оскарженню, з метою затягування процесу не лише зменшилось, а навпаки, збільшилось[325].

Г. О. Жилін справедливо відзначає такі ознаки ухвал - об'єктів апеляційного оскарження. Зазначені акти правосуддя характеризуються тим, що безпосередньо зачіпають основні права суб'єктів апеляційного провадження. Затримка в їх оскарженні може призвести до втрати самої можливості судового захисту відповідних прав, у зв'язку з чим закон і передбачає можливість їх самостійного оскарження. Наприклад, ухвала з питань забезпечення позову може призвести до не- усуненого порушення майнових прав; зупинення провадження по справі може порушити вимогу розумності строків судового розгляду й істотно ускладнити виконання майбутнього рішення[326].

Характеризуючи ухвали суду першої інстанції як об'єкти апеляційного оскарження, слід зазначити доцільність уточнення положення п. 23 ч. 1 ст. 293 та ст. 376 ЦПК щодо оскарження окремо від рішення ухвали суду першої інстанції щодо примусового проникнення до житла. Норми ЦПК не передбачають процесуального порядку розгляду подання державного виконавця в порядку ст. 376 ЦПК про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи. За правилами ч. 2 ст. 376 ЦПК вказане подання розглядається судом негайно без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця. Такий підхід може призвести до пропуску строку апеляційного оскарження з боку особи, з приводу проникнення до житла чи іншого володіння якої винесено ухвалу, оскільки подання державного виконавця розглядається без виклику чи повідомлення заінтересованої особи. Слід також зазначити, що цивільне процесуальне законодавство не передбачає можливості оскаржити ухвалу про відмову в задоволенні подання про примусове проникнення до житла чи іншого володіння особи, що необхідно виправити.

Питання, розгляд яких передбачено ст. 376 ЦПК, необхідно вирішувати за участю як заявника подання, так і сторін та інших заінтересованих осіб, оскільки п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК як одну з підстав скасування рішення і передачі справи на новий розгляд передбачає розгляд справи за відсутності будь-кого з осіб, що беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.

Самостійним об'єктом апеляційного перегляду можуть бути також окремі висновки суду, які містяться у рішенні або ухвалі[327], або певні частини судового акта. У цілому погоджуючись із резолютивною частиною рішення (тобто не оспорюючи його законність), особа вправі оскаржити висновки, що містяться у вступній або описовій частині рішення. Поряд з цим суб'єкт права апеляційного оскарження вправі оскаржити мотиви, якими керувався суд при розв'язанні тієї чи іншої справи[328]. Мотивувальна частина ухвали, як зазначав Д. М. Чечот, включає фактичні та юридичні підстави зазначеного судового акту. Резолютивна частина ухвали являє собою викладення змісту тієї процесуальної дії, котру суд оформлює у вигляді ухвали[329].

Допустимість самостійного оскарження мотивувальної частини судового рішення обґрунтовується й тим, що законної сили поряд з резолютивною частиною рішення набирають також його мотиви в частині встановлення фактів та правовідносин, що в майбутньому можуть мати преюдиційне значення. Крім того, як зазначав Г. Ф. Добровольський, не оспорюючи правильність рішення по суті, особа в ряді випадків може бути зацікавлена у виключенні з мотивувальної частини компрометуючих обставин[330].