Питання про поняття юридичних гарантій прав і свобод громадян трактується вченими-правниками по-різному. При цьому ключовими у їх визначеннях виступають терміни "умови", "передумови", "середовище", "вимоги", "засоби", "комплекси правових заходів", "інструменти", "способи", "прийоми", "методи", "норми" та "інститути", "принципи", "процедури", "знаряддя", "сукупність чинників", що позитивно впливають на процес реалізації досліджуваного права, "об'єктивні закономірності розвитку", "закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина нормами права" і "правомірна діяльність держави", що забезпечують фактичну безперешкодну реалізацію (здійснення), всебічну охорону і захист прав, свобод та законних інтересів громадян або "утворюють рівні можливості"для їх здійснення.

Відповідно до найбільш широкого тлумачення поняття гарантій прав і свобод людини, гарантіями можуть виступати будь-які норми та інститути, які позитивно впливають на перетворення того чи іншого суб`єктивного права у життя, незалежно від їх основної функціональної ролі. Вони можуть стимулювати суб`єкта до реалізації належного йому права, полегшувати процес його реалізації, служити меті заохочення громадянина за виявлену ним соціально-правову активність і т.д. Гарантування створює той правовий клімат, в якому відбувається реалізація гарантованого права. Таким чином, у контексті Конституції практично будь-яка норма, положення або інститут здійснюють функцію забезпечення якогось виду конституційних відносин, і тому для визнання за ними ролі гарантій не існує меж [202, с. 74, 79, 80]. У такому разі як правові гарантії конституційних прав і свобод може розглядатися будь-який юридичний феномен, якщо він сприяє перетворенню основних прав і свобод на життя [36, с. 41].

Іноді вказується, що правове, конституційне гарантування являє собою не просто надання правової допомоги в реалізації суб'єктивного права, а виступає як дія особливого "механізму гарантування". Нерідко зазначається, що у проблемі правових гарантій величезне значення має питання ефективності гарантій та їх "забезпечення" [44, с. 70]. Тут необхідно зауважити, що досягнення ефективності правового і конституційного гарантування не є самоціллю, а забезпечення прав і свобод є фактично синонімом їх гарантування. Гарантії не існують заради гарантування, вони мають так би мовити обслуговуючий, допоміжний характер, а головною метою залишається практична реалізація гарантованого суб'єктивного права, втілення закладених у ньому правових можливостей у суспільно-політичне життя.

Юридичні гарантії права громадян України на участь в управлінні державними справами є сукупністю правових норм та інститутів, закріплених у Конституції та галузевому законодавстві (не тільки конституційному, а й адміністративному, кримінальному, фінансовому та ін.), що забезпечують громадянам можливість реалізувати свою політичну участь. Якщо загальносоціальні гарантії політичних прав громадян зароджуються в межах громадянського суспільства, то їх юридичною гарантією є існування правової держави.

За сферою дії юридичні гарантії всіх прав громадян поділяють на міжнародні та внутрішньодержавні. Основне завдання, пов'язане із захистом прав і свобод людини, покладене на національні судові системи. Але проблема повноти і гарантованості прав і свобод людини набула у сучасному світі глобального значення. Міжнародно-правові гарантії прав громадян можна в свою чергу поділити на нормативні (міжнародні договори (декларації, пакти, конвенції), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, які, відповідно, є частиною національного законодавства України і містять міжнародні стандарти з прав людини) та інституційні (міжнародні правозахисні механізми, зокрема Європейський суд з прав людини). Сама наявність міжнародно-правових гарантій прав громадян не тільки підвищує рівень їх гарантування, але й дисциплінує державні органи у їх забезпеченні, що сприяє інтеграції держави у Європейське і міжнародне співтовариство.

Спеціальні (юридичні) гарантії, спрямовані на конкретне здійснення прав, свобод і обов`язків людини і громадянина, класифікують за галузевим принципом. Конституційні гарантії прав і свобод громадян - це вид правових (юридичних) гарантій. Вони вирізняються в загальній системі гарантій прав та свобод людини і громадянина тим, що в силу своєї важливості піднесені до рівня конституційного регулювання, тобто закріплені в Конституції України. Поняття ж "конституційно-правові гарантії" є ширшим порівняно з "конституційними гарантіями", оскільки перші передбачені не тільки Конституцією, а й поточним конституційним законодавством. Мета цього дослідження - зосередити увагу саме на конституційно-правових гарантіях інтегруючого політичного права громадян України.

Конституційно-правові гарантії права участі в управлінні є ядром усієї системи його правових гарантій. Таке місце конституційно-правових гарантій у системі гарантування визначається тією роллю, яку відіграє Конституція в правовому регулюванні суспільних відносин, найвищою силою і прямою дією її норм. Але поточне конституційне законодавство, спрямоване на регулювання прав і свобод громадян з участі в управлінні, є порівняно з Конституцією України більш динамічним і може вдосконалюватися з метою найбільш повної їх реалізації.

Конституційно-правовими гарантіями права громадян України на участь в управлінні державними справами можна вважати систему найважливіших положень, закріплених у Конституції України та конституційному законодавстві, що забезпечують практичну реалізацію його правомочностей.

Відповідно до розподілу конституційно-правового механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами на нормативну основу та інституційний елемент, за способом впливу на процес реалізації його конституційно-правові гарантії також можна поділити на нормативні та інституційні.

Нормативні конституційно-правові гарантії права громадян на участь в управлінні за характером правових норм поділяються на матеріальні та процесуальні (останні включають особливий нормативно-правовий засіб забезпечення політичних прав громадян - юридичну відповідальність). Добре розроблений і закріплений у Конституції та законах України механізм реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами має забезпечувати найповніше й найефективніше його здійснення, а отже, також є конституційно-правовою гарантією його реалізації.

Проблемою конституційного права є те, що реалізація багатьох норм матеріального права не забезпечена належним чином процесуальними нормами. Але тільки тоді в повній мірі запрацює механізм конституційно-правового регулювання й, відповідно, конституційно-правової відповідальності [241, с. 192]. Дотримання встановлених законодавством процедур участі громадян у виборчих і референдумних кампаніях, подання і розгляду звернень громадян є однією з важливих гарантій права громадянина на участь в управлінні державними справами.

Деякі політичні права і свободи дійсно залишаються для більшої частини громадян України недостатньо гарантованими у конституційно-правовому порядку через відсутність законодавчо встановленої процедури їх здійснення (наприклад, щодо впровадження результатів всеукраїнського референдуму, порядку відбору громадян на державну службу тощо), для чого їх дієві процесуальні гарантії повинен закріплювати законодавець.

Дієвою конституційно-правовою гарантією здійснення права громадян України на участь в управлінні є інститут конституційної відповідальності. На прикладі виборчого законодавства, при його порушенні нормативне закріплення відповідальності побудовано на поєднанні конституційно-правової відповідальності та відповідальності, яка має адміністративний і кримінально-правовий характер. Прикладами негативних наслідків (своєрідних видів конституційно-правової відповідальності) у разі порушення норм виборчого законодавства є: дострокове припинення повноважень виборчої комісії або її члена; скасування рішення про реєстрацію кандидата (кандидатів) Центральною або окружною виборчою комісією; зобов`язання ЗМІ спростувати недостовірну інформацію; дострокове припинення повноважень офіційного спостерігача виборчою комісією; визнання дільничною комісією голосування на виборчій дільниці недійсним тощо. Органами, які можуть застосовувати ці види відповідальності, є відповідні виборчі комісії та суд. Невирішеною залишається проблема відповідальності суб`єктів виборчого процесу і ЗМІ за порушення виборчого законодавства у частині ведення передвиборної агітації.

Як не прикро, але практики стверджують, що "чистих" виборчих кампаній не буває. У такій ситуації обмежити кандидата і його команду в боротьбі за владу можна тільки законодавчими рамками, забезпечивши невідворотність покарання за будь яку протиправну дію. Закони "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України" рясніють формулюваннями типа "...забороняється", не встановлюючи конкретної відповідальності, "...несе відповідальність, установлену законом". Тому актуальним є вдосконалення і синхронізація чинного законодавства (конституційного, адміністративного, кримінального), конкретне визначення важелів впливу на порушників.

Організаційні гарантії відображають динамічний бік конституційно-правових гарантій. Чільне місце у системі органів державної влади, що можуть гарантувати здійснення прав людини у сфері політичної участі, посідає Верховна Рада України. Конституція виділяє не тільки принцип обов'язковості саме законодавчого визначення прав і свобод людини і громадянина та їх гарантій, а й контрольні функції парламенту в цій сфері. Президент України є гарантом прав і свобод громадян. Цю функцію він реалізує як у своїй особистій діяльності, так й ініціюючи закони, видаючи укази, спрямовані на захист правового положення особи (наприклад, укази щодо заходів з підвищення правової культури, вдосконалення роботи зі зверненнями громадян, тощо). Правосуддя є найбільш ефективною і демократичною формою захисту політичних прав і свобод людини і громадянина.

Конституційний Суд захищає права і свободи людини і громадянина від можливих порушень. Вирішуючи питання про конституційність законів, інших правових актів або їх окремих положень, здійснюючи офіційне тлумачення Конституції та законів України, Конституційний Суд зосереджує увагу насамперед на тих аспектах, які прямо чи опосередковано пов'язані із забезпеченням прав і свобод людини і громадянина або можуть обмежити такі права і свободи [216, с. 21]. В Україні громадяни не є суб'єктами права на конституційне подання щодо порушення їх конституційних прав і свобод. Захист таких прав здійснюється опосередковано - через звернення громадян щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України, а також за посередництвом Президента України, не менш як сорока п'яти народних депутатів України, Верховного Суду України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які мають право на конституційне подання про перевірку конституційності законів, інших правових актів.

У своїх рішеннях Конституційний Суд України вже торкався гарантій таких прав, як право голосу на виборах (щодо невідповідності Конституції України положень виборчого закону про те, що виборці, які не брали участь у голосуванні, підтримують волевиявлення інших; щодо надання активного виборчого права особам, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі; про недискримінаційний характер грошової застави), право брати участь у всеукраїнському референдумі (про всеукраїнський референдум за народною ініціативою), право збиратися мирно і проводити мітинги, походи і демонстрації (щодо завчасного сповіщення про мирні зібрання), а отже, і права на участь в управлінні державними справами.