Узагальнення досвіду політичної участі у різних суспільно-економічних формаціях дозволяє ще раз упевнитися у тому, що вона не може бути зведена до універсальних форм. Деякі автори розрізняють такі форми політичної участі: індивідуальна і колективна, добровільна і примусова ("мобілізаційна"), активна і пасивна, традиційна й "альтернативна", революційна й "охоронна" [81, с. 8, 188], періодична, епізодична і постійна [233, с. 129, 130]; виборча і невиборча [8, с. 31], легітимна (законна) чи нелегітимна [246, с. 24] і т.д. Щодо останнього виду, вважаємо, що участю в управлінні державними справами може бути лише діяльність у межах закону, оскільки правомірні дії спрямовані на реалізацію норми права, а неправомірні - її порушують.

За суб'єктним складом можна виділити такі організаційні форми участі громадян України в управлінні державними справами: індивідуальна, колективна.

У здійсненні функцій управління державними справами громадяни беруть участь шляхом об`єднання в політичні партії і громадські організації та безпосередньо через участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, виборах до органів державної влади і місцевого самоврядування тощо.          У зв`язку з цим розрізняють дві наступні форми політичної участі громадян: 1) "безпосередню" та 2) у складі об`єднань громадян, тобто через інститути громадянського суспільства ("організаційна", "опосередкована") [20, с. 76; 218, с. 260]. Це організаційні форми участі громадян в управлінні, які можна точніше назвати індивідуальною (особистою, одноособовою) та колективною.

Механізм реалізації права громадян брати участь в управлінні є досить складним і залежить від цілого комплексу різноманітних чинників. Одні з політичних прав можуть бути реалізовані лише індивідуально (участь у всенародних референдумах, виборах народних депутатів України, Президента України), інші - лише при об'єднанні з іншими, колективно (право громадян на об`єднання; право проводити збори, мітинги, походи, демонстрації) - їх неможливо здійснити одноособово. Існують і такі права, які можуть бути реалізовані як індивідуально, так і колективно (право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, посадових і службових осіб цих органів). При цьому об`єднання громадян можуть бути як тимчасовими (на зборах, демонстрації), так і постійними (політична партія).

За демократичного режиму громадяни вільні для виразу своїх ідей об`єднуватися в політичні партії та інші організації або не об`єднуватися в них. Інша річ, що об`єднання громадян мають значно ширші можливості щодо політичного впливу, ніж окремий громадянин. Більше того, реалізація деяких прав і свобод громадянами можлива лише в межах діяльності об`єднань громадян (висунення кандидатів у депутати, заслуховування звітів депутатів, ініціатива щодо проведення референдуму). Об`єднання громадян дають їм змогу залучатися до політики, закладаючи фундамент громадянського суспільства.

За процесуальною ознакою можна виділити такі різновиди форм участі громадян України в управлінні державними справами: 1) ініціативні;             2) процедурно-правові.

У більшості наукових джерел вирізняють дві процесуальні форми (два юридичних порядки) реалізації конституційних прав, свобод і обов'язків:     1) "ініціативна" - коли носій прав сам визначає необхідність і порядок їх реалізації, організовує їх здійснення; 2) "процедурно-правова" (процесуально-процедурна) - коли закон з тим чи іншим ступенем визначеності передбачає (регламентує) порядок, процедуру реалізації громадянами своїх конституційних прав, свобод і обов`язків, послідовність дій самого носія права і зобов'язаних суб'єктів, а також безпосередній зміст цих дій [30, с. 220, 221; 251, с. 81].

На початковій стадії процесу реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами можна поділити політичні права на ті, що здійснюються в ініціативному, і ті, що реалізуються в процедурно-правовому порядку. До перших належать право об'єднуватися у політичні партії, вимагати проведення референдуму за народною ініціативою, доступу до державної служби, мирних зборів, право на звернення, процес реалізації яких може розпочатися лише з власної ініціативи громадян. У другому випадку процес проведення виборів народних депутатів України, Президента України, референдуму (якщо його проведення не ініційоване громадянами) розпочинається поза волею громадян, у чітко встановлені Конституцією строки (щодо виборів), з дотриманням процедур призначення (і виборів, і референдумів) і відбувається відповідно до чітко встановленої у конституційному законодавстві процедури. У цьому разі можна говорити про процесуально-правовий порядок реалізації права громадян на участь в управлінні державними справами.

У розвинутих демократичних суспільствах участь у формах політичної активності, що ініційовані громадянами та політично зорієнтовані, зростає і підтримується [276, с. 71]. Одним з важливих факторів, що мають сприяти здійсненню інститутів участі в управлінні, є удосконалення процесуального аспекту цієї діяльності. Важлива також не тільки наявність нормативного та інституційного механізму реалізації права громадян на участь в управлінні, але й здатність громадян активно використовувати надані їм політичні права і свободи, існуючі механізми та інститути демократії.

Конкретні форми участі громадян України в управлінні державними справами втілюються через правомочності політичного характеру, що входять до складу цього комплексного узагальнюючого суб'єктивного права.

Право участі громадян в управлінні справами держави здійснюється через систему інститутів безпосередньої демократії. Вчені-конституціоналісти, що досліджували питання політичної участі, до складу інтегруючого права громадян на участь в управлінні справами держави включають різний набір правомочностей. Так, А.А. Златопольський складовою частиною "прав на участь" вважає лише виборче право, право на референдум, право петицій [63, с. 56]. С.О. Кондратьєв зазначає, що до суб'єктивних прав, які входять до права участі в управлінні, крім перелічених трьох правомочностей, входять право на заняття державних посад, право на участь у відправленні правосуддя [91, с. 6]. Найбільш розширений перелік правомочностей досліджуваного суб'єктивного права викладає                  В.В. Речицький, включаючи до форм безпосередньої участі громадян в управлінні (елементів механізму реалізації права участі), окрім вже визначених, всенародне обговорення законопроектів; право об`єднуватися в громадські організації; збори громадян за місцем проживання; можливість оскарження дій посадових осіб до суду; свободу зборів, друку, слова [202,    с. 133-178].

Згідно з чинним конституційним законодавством, в якості конкретних форм реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами вважаємо за необхідне розглянути право громадян обирати і бути обраним до органів державної влади, право брати участь у всеукраїнському референдумі, рівне право доступу до державної служби (ст. 38 Конституції України), право на звернення до органів державної влади, посадових і службових осіб цих органів (ст. 40), окремо необхідно зупинитися на праві громадян брати участь у відправленні правосуддя. Тісно пов`язані з участю в управлінні право на свободу об'єднання (с. 36), право на проведення мирних зборів, мітингів, походів і демонстрацій (ст. 39 Конституції України), а також право на свободу думки і слова (ст. 34 Конституції України).

Право вільно обирати і бути обраним до органів державної влади і право брати участь у всеукраїнському референдумі є основоположними, найбільш розповсюдженими, дієвими і яскравими формами участі громадян України в управлінні державними справами. Саме тому їх дослідженню буде присвячений окремий підрозділ даного дисертаційного дослідження. В межах цього підрозділу зупинимося на всіх інших формах участі громадян України у політичному процесі.

Норма ст. 38 Конституції України про рівний доступ громадян до державної служби розвиває положення ст. 25 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., згідно з яким кожний громадянин має без будь-якої дискримінації і необґрунтованих обмежень допускатися у своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Таке конституційне право, звичайно, не означає абсолютну рівність усіх осіб, незалежно від освіти, досвіду роботи і т.п. мати доступ до певної посади. Конституцією України закріплена тільки рівність вихідних можливостей.

Закон "Про державну службу" чітко встановлює три умовні групи вимог, дотримання яких необхідно для вступу і проходження державної служби. Перша й друга стосуються правового статусу громадянина - громадянство України, вік перебування на державній службі, а також відсутність обмежень (заборон) на прийняття і проходження державної служби. Третя група пов'язана зі спеціальними вимогами щодо освіти і кваліфікації (професійної підготовки), конкурсного відбору або зарахування на державну службу за іншою встановленою процедурою. Відповідно до рішення Конституційного Суду України, обов'язковою вимогою для зайняття посади державного службовця є знання державної - української мови [17,     с. 184]. Ці додаткові умови є однаковими щодо всіх громадян, а тому не порушують конституційний принцип, згідно з яким громадяни мають рівні конституційні права і свободи (ст. 24 Конституції України).

У проектах Конституції України пропонувалося встановити, щоб вимоги до професійної підготовки кандидатів на посади (кваліфікаційні та інші вимоги) визначалися законом відповідно до особливостей посади та службових функцій; що заміщення таких посад має здійснюватися, як правило, за конкурсом [111, с. 204; 269, с. 130]. Для того щоб відбір державних службовців був об`єктивним, дійсно, важливе закріплення кваліфікаційних вимог на рівні законодавства.

Конкурсний відбір до служби в органах державної влади, мабуть, є найбільш об'єктивною процедурою зарахування на державну службу. Прикладом конкурсного відбору при заміщенні вакантних посад у найвищих державних органах є проведення у 2002 р. Адміністрацією Президента України на чолі з В. Медведчуком конкурсу на заміщення вакантних посад державних службовців у цій структурі. Мета конкурсу - показати відкритість влади. На 37 посад претендували більше 4 тис. осіб [33]. Конкурсний відбір усуває можливість заняття відповідальних посад нефахівцями у своїй галузі, забезпечує високий професіоналізм, демократичність і результативність управління, а отже, має застосовуватися частіше.

Звернення громадян виконують потрійну функцію: по-перше, вони є однією з найважливіших форм і гарантій участі громадян в управлінні справами держави і суспільства. По-друге, вони є формою громадського контролю за діяльністю органів державної влади і місцевого самоврядування; по-третє, у політичному аспекті вони покликані забезпечити зворотний зв'язок між громадянином і державно-владними структурами, виявити суспільну думку, суспільні інтереси, ставлення громадян до тих чи інших державних рішень. При правильній організації роботи зі зверненнями громадян на демократичних засадах, вони можуть бути істотним джерелом інформації, необхідної для вирішення питань державного і громадського будівництва.