У правовій науці питання про конституційні права і свободи особи, їх розвиток, систему тощо досліджені значно повніше у порівнянні з проблемою їх практичної реалізації, її механізму, не говорячи вже про розробку механізму реалізації кожного конкретного суб`єктивного права.

Сучасні правники зазначають, що необхідно розрізняти теорію і практику прав людини. Права і свободи людини легко постулюються на папері, але дуже важко реалізуються в житті. Головне в цій проблемі на даний момент - не теоретична розробка прав і свобод людини (хоча таке завдання, звичайно, не знімається), а створення необхідних умов, гарантій і механізмів для їх реалізації, тобто практична сфера [227, с. 263, 268]. Зараз у державно-правовій доктрині спостерігається переоцінка пріоритетних напрямків досліджень. Державознавці все частіше починають звертатися до розробки теорії реалізації конституції, використання її приписів як стимулятора соціального прогресу, впровадження конституційних положень у живу тканину суспільних відносин, у діяльність державних органів і громадських об'єднань, у поведінку громадян [241, с. 333]. Таким чином, акценти в конституційно-правових дослідженнях прав і свобод громадян на сучасному етапі об`єктивно мають зміщатися в бік практичної реалізації цих прав.

У правовій літературі неодноразово вказувалося на необхідність дослідження кожного основного права й обов`язку людини і громадянина з точки зору їх конституційного закріплення, конкретизації в поточному законодавстві, реальних гарантій і механізмів їх здійснення на практиці, у тому числі забезпеченості в процесуально-процедурному аспекті [76, с. 29; 201, с. 82; 241, с. 349]. Мета цього дослідження - виявити сутність конституційно-правового механізму реалізації окремого комплексного політичного права громадян України брати участь в управлінні державними справами, що закріплене в ст. 38 Конституції України.

Закріплення політичних прав і свобод громадян України на конституційному рівні є важливою гарантією їх здійснення. Але воно ще не забезпечує дотримання, використання і захист цих прав у реальному політико-правовому житті. Тому необхідним є дослідження і вдосконалення всіх конституційно-правових гарантій та механізму реалізації права участі громадян в управлінні, за відсутності яких усякі права і свободи людини залишаються в теорії. Для практичної реалізації будь-якого суб'єктивного права важливо не тільки записати й урочисто проголосити норму про відповідне право в Конституції, але й докласти зусиль для того, щоб люди її засвоїли, щоб її виконання підкріплювалося системою реальних конституційно-правових гарантій.

Теорія правових механізмів подекуди недостатньо досліджена. Але останнім часом вона привертає все більше уваги науковців. За словами     С.С. Алексєєва, найбільш повне розуміння закономірностей певних явищ досягається в результаті дослідження механізму їх дії [5, с. 3]. Сучасні розробки з цього питання ґрунтуються також на працях таких радянських правознавців, як О.М. Вітченко, В.М. Горшеньов, В.О. Шабалін, Л.С. Явич [32, 45, 263, 271].

У юридичній літературі все ширше використовується категорія "механізм". Це пов'язано з усвідомленням того, що недостатньо мати матеріальні норми, розвинену систему законодавства, а потрібні чіткі механізми їх втілення в життя, що повною мірою стосується конституційно-правової сфери [241, с. 336, 337]. У зв`язку з цим у правовій науці виділяють наступні правові категорії: "механізм державної влади" [47], "механізм держави" [112, с. 142; 227, с. 100], "механізми контролю суспільства над владою" [70, с. 21], "механізм правового регулювання" [6, с. 364; 45, с. 19; 141, с. 58; 150, с. 18; 201, с. 53], "механізм реалізації права (правореалізації)" [204], "механізм реалізації правових норм" [227, с. 412], "механізм реалізації Конституції, конституційних норм" [73; 87, с. 53; 139, с. 16; 225; 241, с. 73], "механізм забезпечення правової охорони Конституції України" [135, с. 9], "механізм конституційного впливу на акти державно-правового законодавства" [15], "механізм імплементації (реалізації) норм міжнародного права" [8, с. 69; 55, с. 181; 145, с. 157; 152, с. 93], "механізм народовладдя" [237, с. 13; 260, с. 196], механізм реалізації безпосередньої демократії, самоврядування народу, народного суверенітету [38, с. 15; 44, с. 82; 113,       с. 165; 149, с. 97; 170, с. 29; 256, с. 21], "механізм управління державними і громадськими справами" [237], "механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина" [12, с. 334; 36, с. 56; 60, с. 98; 76, с. 29; 102, с. 196; 128, с. 48; 169, с. 14], "механізм правового гарантування" [202,    с. 124], "механізм забезпечення (державою) прав і обов'язків громадян" [176, с. 35] та інші [57].

Зазначені механізми тісно між собою переплітаються, є взаємопов`язаними, а в деяких випадках поглинаються один одним. Наприклад, взаємодія механізму реалізації Конституції України та механізму реалізації основних прав та свобод людини і громадянина виявляється в тому, що реалізація таких прав відбувається не інакше, як через здійснення положень Конституції, конституційних норм про ці права і свободи. Реалізуючи свої права й обов'язки, громадянин здійснює конституційні приписи.

Механізм правового регулювання, як правило, визначають як узяту в єдності систему правових засобів, за допомогою яких здійснюється результативний правовий вплив на суспільні відносини [224, с. 52; 227,         с. 625; 228, с. 276]. Механізм правового регулювання розкриває динаміку поняття правової системи [19, с. 51]. Він забезпечує ефективність, дієвість і результативність права як системи правових норм.

С.С. Алексєєв під строго інструментальним кутом зору в механізмі правового регулювання виділяє три основні ланки: 1) юридичні норми;         2) правові відносини, суб'єктивні права і юридичні обов'язки; 3) реалізація (акти реалізації) учасниками правовідносин їх суб'єктивних прав і покладених на них юридичних обов'язків. До процесу правового регулювання може приєднатися і четверта ланка - індивідуальні приписи, акти застосування права [5, с. 34; 6, с. 364, 365]. Ця теорія знайшла відображення у працях багатьох інших вчених-правників [150, с. 18; 201,      с. 54].

Серед правознавців немає єдиної точки зору щодо елементів механізму правового регулювання, але існує згода принаймні в тому, що основними й обов`язковими його елементами виступають норма права, правовідносини й реалізація (акти реалізації) правових норм. Таким чином, механізм реалізації норм права є одним з елементів (складників) більш загального, широкого механізму правового регулювання.

У свою чергу, реалізація правових норм відбувається у таких формах, як дотримання заборон, виконання обов`язків, використання прав і свобод і правозастосування. Саме третя з них - використання прав і свобод - відповідає поняттю реалізації особою її суб`єктивних прав. Механізми реалізації різних видів суб'єктивних прав (особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних) мають низку власних рис, що пояснюється їх характером і змістом, а кожне окреме конституційне право має власний механізм реалізації, якому притаманні загальні властивості, у той же час він є індивідуальним, обумовленим особливостями змісту кожного із суб`єктивних прав.

У конституційно-правовій доктрині немає усталеного визначення механізму реалізації прав та свобод людини і громадянина, і це питання потребує окремого докладного дослідження. Під таким механізмом одні вчені розуміють спосіб здійснення прав і свобод, тобто особливим чином погоджені правомірні позитивні дії особи, усіх зобов'язаних та інших суб'єктів права, а також умови і фактори, що впливають на цей процес [201, с. 52]; інші - певну соціальну систему, у рамках якої явища правового порядку (норми, акти застосування права, правосвідомість суб'єктів і т.д.) тісно взаємодіють з низкою організаційних структур, діяльністю самих громадян, що реалізують свої суб'єктивні права, функціонуванням відповідних установ, посадових осіб [169, с. 14]. У деяких випадках при розгляді механізму реалізації певних прав і свобод це поняття фактично підміняється механізмом їх правового регулювання (розглядаються лише особливості їх законодавчого регулювання) [63, с. 5]. Але такий підхід видається нам надто вузьким і обмеженим.

У певних випадках у конституційно-правовій літературі ототожнюються поняття гарантій конституційних прав і свобод громадян та механізму їх реалізації [36, с. 56]. Існує точка зору, що механізм реалізації конституційних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина складається насамперед з гарантій їх забезпечення [60, с. 98] або поєднує гарантування, реалізацію й охорону конституційних прав і свобод громадян. Однак необхідно погодитися з тим, що система гарантування - це тільки створення можливості (можливостей) для реалізації конституційних прав і свобод, але ще не сама реалізація, не саме користування тими благами, що складають зміст конституційних прав і свобод [31, с. 201, 204]. У правовій літературі застосовується також термін "механізм реалізації гарантій" державно-правових норм, безпосередньої демократії, прав і свобод громадян [18, с. 93; 44, с. 76; 250, с. 80; 251, с. 89; 254, с. 24; 267, с. 23; 270, с. 100]. Під механізмом реалізації гарантій прав і свобод громадян пропонується розуміти спосіб організації і функціонування системи гарантування, її динамічний аспект [200, с. 17].

Вважаємо, що категорії "гарантії" та "механізм реалізації" права громадян брати участь в управлінні державними справами перебувають у діалектичному взаємозв`язку. Наявність конституційних політичних прав, які включає до свого складу право громадян України на участь в управлінні державними справами (право на об`єднання, звернення, участь у референдумі, виборчі права, рівне право доступу до державної служби), з одного боку, є гарантією здійснення цього об`єднуючого політичного права, а з іншого - це правомочності, включені в комплексне право політичної участі, а тому виступають формами його реалізації. У свою чергу, конституційний механізм реалізації цього суб`єктивного права є запорукою його реальності, а отже, конституційно-правовою гарантією його здійснення.

У правничій літературі розрізняються поняття "реалізація" ("здійснення"), "забезпечення", "охорона" і "захист" прав, свобод і обов'язків людини і громадянина [37, с. 39; 39, с. 15; 136, с. 23; 199, с. 11], однак немає єдності думок щодо їх розмежування. Для того щоб у подальшому уникнути плутанини у термінах, необхідно визначитися зі співвідношенням механізмів "реалізації", "охорони", "захисту", "забезпечення", "гарантування" прав і свобод людини і громадянина, у тому числі права участі в управлінні державними справами.

Деякі правознавці вважають найбільш загальною категорією "механізм забезпечення" прав і свобод людини [133, с. 182], який поділяється на три підсистеми: механізм реалізації, охорони і захисту [60, с. 98]. Інші розмежовують реалізацію прав і обов`язків та їх охорону (захист) так, що реалізація за змістом передбачає забезпечення прав і обов`язків і безпосереднє їх втілення (виконання) [21, с. 11]. Іноді захист і охорона конституційних прав і свобод ототожнюються [31, с. 202]. Досягнута певна єдність думок лише в тому, що механізм охорони прав людини передбачає профілактичні заходи для попередження порушень прав громадян, а також усунення перешкод для реалізації цих прав, а механізм захисту - заходи, спрямовані на відновлення порушених прав.