На нашу думку, найбільш узагальнюючим терміном з перелічених є "механізм реалізації (здійснення)" права громадян на участь в управлінні державними справами, оскільки він характеризує втілення нормативних приписів про це право в живу тканину правовідносин, у суспільно-політичну діяльність. Здійснення політичних прав включає і їх гарантування, забезпечення (створення умов для їх реалізації), охорону (профілактичні заходи попереджувального характеру), і в необхідних випадках захист (відновлення порушених прав).

Високий ступінь узагальненості конституційних норм щодо закріплення права громадян України на участь в управлінні державними справами може ускладнити їх реалізацію, у зв'язку з чим необхідна їх деталізація у поточному законодавстві. Неврегулювання у законі певних процедурних питань щодо здійснення громадянами їх конституційних політичних прав і свобод іноді призводить до того, що людина, звертаючись до закону, не вирішує питання, які виникли в ході їх реалізації. Тому права і свободи з участі в управлінні державними справами, закріплені в Конституції України, потребують конкретизації в галузевому законодавстві. Поточне законодавство має утворювати ефективні механізми і гарантії їх реалізації. Така конкретизація створює передумови для перетворення юридичної Конституції на фактичну, конституційно проголошених політичних прав і свобод - на ті, які фактично, реально діють.

Правомочності політичного характеру, що входять до складу права громадян брати участь в управлінні державними справами, конкретизуються й деталізуються в поточному конституційному законодавстві - у законах України "Про об`єднання громадян", "Про політичні партії в Україні", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про державну службу", "Про звернення громадян", у виборчому законодавстві тощо. Отже, правове регулювання механізму реалізації права на політичну участь практично повністю знаходиться у площині однієї галузі права - конституційного. Це, а також те, що в силу вагомої суспільно-політичної значущості зазначене право закріплене на рівні Основного Закону, дає підстави говорити саме про конституційно-правовий механізм реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами.

У конституційно-правовій теорії до процесу реалізації всіх суб`єктивних прав громадян висуваються певні вимоги: простота реалізації громадянином своїх суб'єктивних прав і свобод; наявність чітко окресленого демократичного порядку такої реалізації; загальна ефективність процесу реалізації суб'єктивних прав та ін. [169, с. 14]. Вони є справедливими і для права громадян на участь в управлінні державними справами. Зі змісту Конституції й конституційного законодавства України випливає, що законодавець намагався мінімально регламентувати механізм здійснення політичних прав громадян, щоб не було перешкод для політичної активності громадян. Наприклад, конституційним законодавством не визначається і, таким чином, не обмежується предмет звернень громадян, надається певний простір для дій у ході передвиборної агітації. Разом з тим законодавець намагається максимально спростити процедури політичної участі громадян (приміром, виборчі процедури, процедури з проведення референдуму), і це спрямовано на забезпечення реальності й активного використання цих прав.

Конституційно-правовий механізм реалізації права громадян брати участь в управлінні необхідно розглядати у двох площинах. По-перше, як сукупність нормативних та інституційних елементів (статичний аспект); а по-друге, - як процес, тобто сукупність конкретних форм його здійснення у фактичній поведінці, діяльності громадян України, як реальна практика здійснення політичної участі (динамічний аспект).

У структурі механізмів реалізації конституційних норм, прав і свобод, народовладдя різні автори визначають різний набір складових частин. У механізмі реалізації інститутів народного самоврядування В.В. Копєйчиков виділяє такі елементи, як матеріальна база; нормативна основа; об'єкт, на який покликана впливати самоврядна діяльність; організаційні форми, у яких вона здійснюється, і методи її здійснення. Його первинною, відправною засадою є людина та її діяльність [113, с. 167]. У складі механізму захисту прав людини М.П. Орзіх окремо виділяє нормативні (насамперед, матеріально-правові), процесуальні та інституціональні форми і засоби захисту [163, с. 72].

На думку Є.М. Хазова, юридичний механізм реалізації основних прав, свобод і обов`язків людини і громадянина складається з наступних елементів: а) правові норми, що їх закріплюють; б) юридичні факти; в) діяльність спеціальних органів і суб'єктів права, покликаних їх забезпечувати;               г) безпосередня діяльність суду і правоохоронних органів; д) спеціальні юридичні процедури; е) інститут юридичної відповідальності; ж) рівень правової культури населення і самого носія прав, свобод і обов'язків [251,     с. 174, 175]. Розглядаючи механізм реалізації прав національних меншин, В.П. Колісник до його головних елементів відносить: систему законодавчих актів, міжнародно-правових документів; правові акти державних органів виконавчої влади; державні органи та установи; систему громадських організацій; цільові програми; спеціальні фонди [88, с. 103, 104].

Визнаним і найбільш розповсюдженим у юридичній літературі став поділ механізмів реалізації норм права, інститутів безпосереднього народовладдя, Конституції, прав, свобод і обов'язків людини і громадянина на нормативну основу (сукупність правових засобів) та інституційний, організаційний елемент (структура та діяльність відповідних органів, державно-владних інститутів) [148, с. 15; 241, с. 338].

Механізм реалізації Конституції України містить у собі два елементи: а) нормативний (включає здійснення конституційних норм у державно-правових та інших правовідносинах, дотримання, виконання, використання й застосування конституційних норм); б) інституційний (державні структури, що забезпечують реалізацію конституційних норм у процесі нормотворчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності: державні органи своїми діями чи бездіяльністю багато в чому визначають ефективність реалізації конституційних норм) [241, с. 338-340, 356]. Виходячи з цього, можемо стверджувати, що механізм реалізації окремого конституційного суб`єктивного права громадян України - брати участь в управлінні державними справами - також містить два аналогічні складники.

При цьому нормативною основою механізму реалізації права громадян України на участь в управлінні державними справами є конституційні норми та конкретизуючі норми поточного конституційного законодавства, за допомогою яких визначається зміст цього права, форми і межі його здійснення, процесуально-процедурний механізм їх реалізації. Інституційний зріз механізму реалізації цього базового політичного права має включати діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, недержавних організацій, політичних партій, яка спрямована на забезпечення, реалізацію і захист політичних прав громадян.

Для визначення в термінології необхідно уточнити значення поняття "інституційний" механізм реалізації права на політичну участь. Як зазначав Ю.О. Тихомиров, інститут навряд чи можна ототожнювати тільки з установою, організацією [234, с. 14]. Коренем такого терміну може бути по-перше, "інститут" як сукупність правових норм. У такому випадку можна говорити про інститути парламентської системи, розподілу влад, правосуддя, інститути безпосередньої демократії, інститути громадянства, конституційних прав і обов`язків громадян,  інститути виборів, референдуму, звернень громадян тощо. Правові інститути у такому значенні входять до складу нормативної частини механізму реалізації права участі в управлінні. Крім цього, термін "інститут" може вживатися у значенні "інституція", установа, орган. Саме таке розуміння застосовується для характеристики "інституційного", тобто організаційного механізму реалізації права на участь в управлінні.

Органи держави організаційно забезпечують можливість здійснення права громадян України на участь в управлінні шляхом нормотворення, правозастосування, правоохоронної діяльності. В організаційному забезпеченні реалізації цього комплексного політичного права визначальною є діяльність не тільки державних органів і посадових осіб, але й органів місцевого самоврядування, політичних партій та громадських організацій.

Реалізація права на участь в управлінні справами держави забезпечується цілісною системою органів державної влади і місцевого самоврядування в Україні. Представляється вдалим розподіл державних органів на органи загальної компетенції та органи спеціальної компетенції [59, с. 10; 129, с. 14]. До органів загальної компетенції, що організаційно забезпечують реалізацію права громадян України на участь в управлінні державними справами відповідно до Конституції України належать: Верховна Рада України як представницький та єдиний орган законодавчої влади (ст.ст. 75, 85 Конституції України); Президент України, який є гарантом додержання Конституції України, прав та свобод людини і громадянина (ст. 102); Кабінет Міністрів України, що вживає заходи по забезпеченню прав та свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 116); суди загальної юрисдикції (розділ VІІІ), які мають бути надійним гарантом прав і свобод особи у конфліктних ситуаціях, що виникають між громадянином і державою; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина (ч. 3 ст. 55, ст. 101), сферою діяльності якого є відносини між громадянином і державою; прокуратура України здійснює представництво інтересів громадянина в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121); місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують додержання прав і свобод громадян (п. 2 ст. 119); особливу роль у процесі гарантування прав і свобод відіграють Конституційний Суд України (ст. 147), міжнародні судові установи (ч. 4 ст. 55).

Через те, що право громадян на участь в управлінні державними справами є найбільш узагальненим серед політичних прав, до органів, що мають забезпечувати його здійснення, належать взагалі всі органи державної влади, оскільки громадяни України мають право рівного доступу до державної служби в цих органах (ч. 2 ст. 38 Конституції України), право звертатися до будь-яких з них (ст. 40), включаючи Президента України, Кабінет Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Велике значення у правозахисному процесі має функціональна судова влада, оскільки будь-які права і свободи, у тому числі політичні, стають реальними тоді, коли їх можна захистити за допомогою правосуддя. Зокрема, заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку (ч. 4 ст. 37), обмеження щодо реалізації права мирних зборів також може встановлюватися лише судом (ч. 2 ст. 39).

У багатьох країнах світу існує досить ефективна система адміністративної юстиції, яка відіграє значну роль у механізмі захисту прав людини. В Україні поки що такої системи у цілісному вигляді не існує. До ведення системи адміністративної юстиції мають відноситися конфлікти між громадянами й органами державного управління. Її запровадження у ході судової реформи в України покликане стати дієвим важелем у захисті громадян від зловживань з боку посадових осіб та державних органів.