Міри покарання особам, які засуджені за розкрадання у великих чи особливо великих розмірах за статтями 81, 82, 83, 84, 86, 861 Кримінального кодексу Укра­їни 1960 року і не відбули покарання, привести у відповідність із покараннями, встановленими санкціями статей 185, 186, 187, 190, 191 цього Кодексу у разі, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин є більш суворим, ніж перед­бачене цим Кодексом.

Пункт 10 зобов’язує суди переглянути всі кримінальні справи про злочини осіб, які вчинили розкрадання державного або колективного майна у великих розмірах шляхом крадіжки (ч. 4 ст. 81 КК 1960 р.), грабежу (ч. 4 ст. 82 КК 1960 р.), привлас­нення, розтрати або зловживання службовим становищем (ч. 4 ст. 84 КК 1960 р.), розбою (ч. 2 ст. 86 КК 1960 р.), а також розкрадання зазначеного майна, вчиненого в особливо великих розмірах (ст. 861 КК 1960 р.). Предметом зазначеного перегляду справ є вирішення питань про зміну кваліфікації дій осіб, які вчинили дані злочини, на відповідні частини і статті КК 2001 р. (статті 185, 186, 187, 190, 191). Це обумов­лено, по-перше, тим, що КК 2001 р. за іншими критеріями визначає поняття вчи­нення крадіжки, грабежу, присвоєння тощо чужого майна у великому та особливо великому розмірах. Так, згідно з приміткою до ст. 89 КК 1960 р. розкрадання визна­валося вчиненим у великому й особливо великому розмірах, якщо вартість розкра­деного майна становила суму, яка відповідно в сто і більше та в двісті п’ятдесят і більше разів перевищувала мінімальний розмір заробітної плати, встановлений законодавством України. В той же час пп. 3 та 4 примітки до ст. 185 КК 2001 р. встановлюють, що у статтях 185-191 у великих та особливо великих розмірах ви­знається злочин, що вчинений на суму, яка відповідно у двісті п’ятдесят і більше та в шістсот і більше разів перевищує н. м. д. г. на момент вчинення злочину. По-друге, необхідність перегляду справ зумовлена зміною санкції статей КК 2001 р., що перед­бачають відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій, присвоєння, розтрату та за­володіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.

У зв’язку із зазначеним суд може змінити в разі потреби кваліфікацію дій зазна­чених осіб, а може залишити кваліфікацію без змін, зіставляючи критерії визначення вчинення корисливих злочинів проти власності за КК 1960 р. та КК 2001 р.

Крім того, на підставі ч. 3 ст. 74 КК 2001 р. особам, які були засуджені за КК 1960 р. і не відбули повністю покарання, суд зобов’язаний зменшити покарання, якщо призначене судом покарання за відповідний злочин за КК 1960 р. є більш суворим, ніж санкція відповідної частини статті КК 2001 р.

ширюються на осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом, за винятком випадків, якщо цим Кодексом пом’якшується кримінальна відпо­відальність зазначених осіб.

Пункт 11 розкриває положення статей 4 та 5 КК 2001 р. щодо дії у часі та зворот­ної дії закону про кримінальну відповідальність.

Загальне правило полягає в тому, що на осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., поширюються правила, встановлені КК 1960 р. щодо давності притягнення до кримінальної відповідальності і давності виконання обвинувального вироку суду, умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, погашення і зняття судимості. Виняток складають лише випадки, якщо КК 2001 р. пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., тобто в такому разі відповідні положення КК 2001 р. мають зворотну дію в часі (наприклад, якщо КК 2001 р. передбачає для певної кате­горії осіб, що вчинили злочини, скорочені порівняно з КК 1960 р. строки давності чи погашення судимості або пом’якшені підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання тощо).

             У разі призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом за злочин, вчинений до набрання чинності цим Кодексом, суду слід керуватися вимогами статті 44 Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 12 врегульовує ситуацію, коли особа вчинила злочин до 1 вересня 2001 р., а суд, розглядаючи справу під час дії КК 2001 р., дійшов висновку про необхідність призначити засудженому більш м’яке покарання, ніж передбачене в санкції статті КК, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У цьому разі суд повинен керуватися вимо­гами ст. 44 КК 1960 р., оскільки ст. 69 КК 2001 р. передбачає суворіші підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, тобто погіршує становище особи, яка вчинила злочин, порівняно зі ст. 44 КК 1960 р.

             У разі призначення покарання за сукупністю злочинів, вчинених до на­брання чинності цим Кодексом, застосовується стаття 42 Кримінального кодексу України 1960 року. Якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, вчи­нений після набрання чинності цим Кодексом, то застосовується стаття 70 або частина друга статті 103 цього Кодексу.

Якщо особа, яка відбуває покарання, вчинить після набрання чинності цим Кодексом новий злочин, то при призначенні їй покарання за сукупністю вироків застосовується стаття 71 або частина друга статті 103 цього Кодексу.

2001 р., повинен застосовувати правила призначення покарання за сукупністю зло­чинів, передбачені ст. 42 КК 1960 р. Це пояснюється тим, що ці правила порівняно з правилами, встановленими ст. 70 та ч. 2 ст. 103 КК 2001 р., є більш м’якими, тобто останні посилюють кримінальну відповідальність особи, яка вчинила злочин. Водно­час, якщо до сукупності буде входити хоча б один злочин, вчинений після 31 серпня 2001 р., при призначенні покарання за сукупністю злочинів суд повинен керуватися ст. 70 КК 2001 р., а якщо покарання призначається неповнолітньому - то ще й ч. 2 ст. 103 КК 2001 р.

         У випадку, якщо особа, відбуваючи покарання за злочини, вчинені до 1 вересня 2001 р., вчиняє злочин після 31 серпня 2001 р., то суд при призначенні їй покарання за сукупністю вироків повинен застосувати правила, передбачені ст. 71 КК 2001 р., а якщо покарання призначається неповнолітньому - ще й правила, передбачені у ч. 2 ст. 103 КК 2001 р.

             При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з ви­пробуванням осіб, які вчинили злочини після набрання чинності цим Кодексом, суд застосовує статті 75-77 цього Кодексу.

Скоротити відповідно до частини третьої статті 104 цього Кодексу умовно засудженим неповнолітнім іспитовий строк до двох років, якщо визначений судом іспитовий строк вище цієї межі.

             Абзац 1 п. 14 передбачає очевидне положення про те, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили злочини після 31 серпня 2001 р., суд застосовує положення статей 75-77 КК 2001 р. Якщо ж особа вчинила злочин до набуття чинності КК 2001 р., питання про звільнення її від відбування по­карання з випробуванням вирішується також на підставі ст. 75 КК 2001 р., оскільки вона передбачає більш м’які підстави звільнення, порівняно зі ст. 45 КК 1960 р. Цим шляхом пішла і судова практика (див. ВВСУ. - 2004. - № 7. - С. 24-25).

             Абзац 2 п. 14 зобов’язує суд скоротити іспитовий строк умовно засудженим не­повнолітнім до двох років, якщо він встановлений судом вище цієї межі. Це поясню­ється тим, що ч. 3 ст. 104 КК 2001 р. встановлює для таких осіб максимальний іспи­товий строк до двох років, а ч. 2 ст. 45 КК 1960 р. передбачала до трьох років.

             До осіб, засуджених до покарання у виді позбавлення волі із застосуванням відстрочки виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України 1960 року, застосовується стаття 78 цього Кодексу.

             У разі звільнення від кримінальної відповідальності та покарання осіб, які вчинили злочин до набрання чинності цим Кодексом, внаслідок зміни обста­новки і втрати суспільної небезпечності діянням або особою, яка його вчинила, слід керуватися частиною першою або частиною другою статті 50 Кримінально­го кодексу України 1960 року.

Пункт 16 передбачає Перехідні положення щодо осіб, які вчинили злочин до 1 вересня 2001 р., а суд розглядає справу після набрання чинності КК 2001 р. і доходить висновку звільнити особу від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обста­новки чи від покарання з урахуванням бездоганної поведінки особи та її сумлінного ставлення до праці. У таких випадках суд повинен керуватися положеннями частин 1 чи 2 ст. 50 КК 1960 р., оскільки ст. 48 і ч. 4 ст. 74 КК 2001 р. обмежують можливості суду (порівняно зі ст. 50 КК 1960 р.) щодо вжиття зазначених заходів.

             Вчинення особою злочину до набрання чинності цим Кодексом, а також наявність у такої особи не погашеної і не знятої у встановленому законом по­рядку судимості враховується при кваліфікації вчиненого нею нового злочину, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Пункт 17 встановлює важливе положення щодо кримінально-правових наслідків вчинення особою злочину до 1 вересня 2001 р. та наявності у такої особи судимості. Зазначені обставини враховуються при кваліфікації вчиненого даною особою після 31 серпня 2001 р. нового злочину (наприклад, кваліфікація крадіжки як повторної), а також в інших випадках, передбачених КК 2001 р. (наприклад, при вирішенні питан­ня про наявність чи відсутність передумови звільнення особи від кримінальної від­повідальності у випадках, передбачених статтями 45-47 КК 2001 р., про умовно-до­строкове звільнення від відбування покарання тощо).

             При вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених Кримі­нальним кодексом України 1960 року, які були вчинені до набрання чинності цим Кодексом, до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особ­ливо тяжких слід керуватися статтею 12 цього Кодексу, якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили злочини до набрання чинності цим Кодексом. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення Кримінального кодексу України 1960 року.

Пункт 18 загальним чином регламентує питання щодо віднесення злочинів, вчи­нених до 1 вересня 2001 р., до тієї класифікації злочинів, яка передбачена ст. 12 КК 2001 р. Загальне правило таке: класифікація злочинів, учинених до 1 вересня 2001 р., має виходити з критеріїв, передбачених ст. 12 КК 2001 р., за умови, якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб, які вчинили зазначені злочини.

В іншому випадку, коли віднесення злочинів, учинених до 1 вересня 2001 р., до злочинів невеликої, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких погіршує ста­новище особи, тобто посилює її кримінальну відповідальність, слід застосовувати відповідні положення КК 1960 р.
 

             Перегляд справ щодо осіб, які були засуджені на підставі Кримінального кодексу України 1960 року, а також закриття справ щодо осіб, які вчинили зло­чини до набрання чинності цим Кодексом і справи стосовно яких перебувають у провадженні судів, органів досудового слідства чи дізнання, здійснюються судом.