ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Сторінки матеріалу:
- ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
- Сторінка 2
- Сторінка 3
- Сторінка 4
- Сторінка 5
Розділ І регламентує час набрання чинності КК 2001 року та втрату чинності КК 1960 р. та інших кримінальних законів, що були чинними на час набрання чинності КК 2001 р.
Цей Кодекс набирає чинності з 1 вересня 2001 р.
У пункті 1 розд. І зазначається, що 1 вересня 2001 р. набрав чинності КК України, прийнятий ВРУ 5 квітня 2001 р.
Це означає, що:
а) злочинність і караність діяння, яке було вчинене з 1 вересня 2001 р., визначається тільки КК 2001 р. (ч. 1 ст. 3 та ч. 2 ст. 4 КК);
б) положення КК 2001 р. поширюються і на діяння, вчинені до 1 вересня 2001 р., якщо ці положення мають зворотну дію в часі (ч. 1 ст. 5 КК).
З набранням чинності цим Кодексом втрачають чинність:
Кримінальний кодекс Української РСР від 28 грудня 1960 року (Відомості
Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2 ст. 14) із змінами, внесеними до нього, крім Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (Додаток до цього Кодексу);
Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 14);
статті 1, 2 та 5 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 20 квітня 1990 року «Про відповідальність за дії, спрямовані проти громадського порядку і безпеки громадян» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1990 р., № 18, ст. 278);
Указ Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 3, ст. 13);
стаття 3 Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 28 січня 1991 року «Про відповідальність за порушення вимог режиму радіаційної безпеки, заготівлю, переробку і збут радіоактивно забруднених продуктів харчування» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 11, ст. 106);
Указ Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 18, ст. 246).
Із 1 вересня 2001 р. втратив чинність КК 1960 р., що був прийнятий Верховною Радою УРСР 28 грудня 1960 р. і введений в дію Законом УРСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» з 1 квітня 1961 р., з наступними змінами та доповненнями, що були внесені до КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. Не втратив чинності лише Додаток до КК 1960 р., що містить «Перелік майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком». Цей Перелік слід вважати Додатком до КК України 2001 р.
Втрата чинності з 1 вересня 2001 р. КК 1960 р. означає, що положення цього КК не поширюються на діяння, вчинені після 31 серпня 2001 р.
Разом з тим положення КК 1960 р. багато в чому поширюються на діяння, вчинені до 1 вересня 2001 р., оскільки, за загальним правилом, злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння (ч. 2 ст. 4 КК). Лише в тому разі, якщо КК 2001 р. скасовує злочинність діяння, вчиненого до 1 вересня 2001 р., або пом’якшує кримінальну відповідальність за таке діяння, положення цього КК поширюються на осіб, які вчинили ці діяння до набрання чинності КК 2001 р. (ч. 1 ст. 5 КК).
Крім того, окремі положення КК 1960 р. можуть бути застосовані у поєднанні з відповідними положеннями КК 2001 р. до осіб, які вчинили злочини до 1 вересня 2001 р., якщо в певній частині КК 2001 р. частково пом’якшує кримінальну відповідальність за такі діяння (ч. 3 ст. 5 КК).
Оскільки поряд з КК 1960 р. до 1 вересня 2001 р. мали чинність ряд указів Президії Верховної Ради УРСР та України, що встановлювали кримінальну відповідальність за певні діяння, то п. 2 розд. І передбачає перелік таких нормативно- правових актів, які повністю або в певній частині втратили чинність з 1 вересня 2001 р.
Кабінету Міністрів України у тримісячний термін з дня опублікування цього Кодексу підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України перелік законодавчих актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв’язку з набранням чинності цим Кодексом.
Пункт 3 розд. І передбачає доручення ВРУ, яке адресоване КМУ у тримісячний термін з дня опублікування КК 2001 р. (цей Кодекс був офіційно опублікований 8 червня 2001 р. (ОВУ. - 2001. - № 21. - Ст. 92)) підготувати та подати на розгляд ВРУ перелік законодавчих актів, які мають бути визнані такими, що втратили чинність у зв’язку з набранням чинності КК 2001 р. Законом України «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких указів Президії Верховної Ради Української РСР» від 24 жовтня 2002 р. № 200-ІУ (ВВРУ. - 2002. - № 51. - Ст. 371) у зв’язку з прийняттям КК України 2001 р. були визнані такими, що втратили чинність з моменту набуття чинності зазначеного Закону (24 листопада 2002 р.), низка указів Президії ВРУ.
Розділ ІІ передбачає Перехідні положення, які регламентують звільнення осіб від покарання на підставі КК 2001 р., зворотну дію у часі окремих статей цього КК, судовий порядок перегляду справ щодо осіб, які були засуджені на підставі КК 1960 р., та закриття справ щодо осіб, які вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р.
Звільнити від покарання (основного і додаткового) відповідно до частини другої статті 74 цього Кодексу осіб, засуджених за Кримінальним кодексом України 1960 року за діяння, відповідальність за які не передбачена цим Кодексом:
а) осіб, засуджених на підставі частини третьої статті 5 Кримінального кодексу України 1960 року;
б) осіб, засуджених за готування до злочину за частиною першою статті 17 та відповідними статтями Особливої частини Кримінального кодексу України 1960 року, якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості;
в) осіб, засуджених за статтями 108[54], 110, 1341, 125, 126, 1472, 1473, 149, 154, 1552, 1553,1555,1556, 159, 169, 1763, 1832, 1834, 187, 1877, 1878, 189, 1891, 1931, 199, 202, 206 (частина перша), 2081, 2082, 2298, 237 Кримінального кодексу України 1960 року;
г) осіб, засуджених за частиною першою статті 133, статтями 147 (частина перша), 1483, 161 (частина перша), 1874, 1878, 192 (частина третя), 1961 (частина перша), 199 (частини перша і друга), 2071, 2272 (частина перша), умовою застосування яких за Кримінальним кодексом України 1960 року було попереднє накладення на цих осіб адміністративного стягнення;
ґ) осіб, засуджених за злочини, вчинені у віці від 14 до 16 років, передбачені статтями 781, 97, 98, 106 (частина перша) Кримінального кодексу України 1960 року;
д) осіб, засуджених за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року (за винятком засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування тяжких і особливо тяжких злочинів), а також осіб, зазначених у частині другій статті 396 цього Кодексу, засуджених за заздалегідь не обіцяне приховування за статтею 186 Кримінального кодексу України 1960 року;
е) осіб, засуджених на підставі Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 26 грудня 1990 року «Про відповідальність за порушення порядку користування картками споживача на право придбання товарів та іншими офіційними документами» і Указу Президії Верховної Ради України від 21 січня 1992 року «Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання».
значене покарання, але вони його ще не відбувають з будь-яких причин; 2) особи, які відбувають призначене їм судом основне або додаткове покарання. Пункт 1 розд. ІІ передбачає сім категорій таких осіб (підп. «а-е»).
Підпункт «а» передбачає звільнення від покарання осіб, засуджених на підставі ч. 3 ст. 5 КК 1960 р. Згідно із цією статтею могли бути засуджені громадяни України та особи без громадянства, що перебували в Україні, які вчинили злочини за межами України і зазнали за них покарання за кордоном, але були віддані суду на території України і суд України призначив їм нове покарання за злочини, вчинені за межами України. Звільнення від покарання зазначених осіб пояснюється тим, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КК 2001 р. «ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу». Це положення знайшло свою конкретизацію в ч. 2 ст. 7 КК 2001 р., згідно з якою громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, за злочини, вчинені за межами України, якщо вони зазнали покарання за межами України, не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці злочини.
Згідно з підп. «б» звільненню від покарання підлягають особи, засуджені за готування до злочину за ч. 1 ст. 17 та відповідними статтями (частинами статей) КК 1960 р., якщо ці злочини належать до злочинів невеликої тяжкості. Це пояснюється тим, що відповідно до ч. 2 ст. 14 КК 2001 р. «готування до злочину невеликої тяжкості не тягне за собою кримінальної відповідальності». Таким чином, якщо дії особи, які вона вчинила до 1 вересня 2001 р., були кваліфіковані за ч. 1 ст. 17 і статтею КК 1960 р., яка передбачала злочин, за який КК 1960 р. було передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’ яке покарання (ч. 2 ст. 12 КК 2001 р.), і такій особі було призначене покарання за цією статтею, то така особа підлягає звільненню від цього покарання.