(Назва розділу XVII в редакції Закону України № 3207-УІ від 7 квітня 2011 р.)

Загальні положення

             Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Ці конституційні приписи поширюються на всіх без винятку службових осіб, неза­лежно від того, чи є вони представниками законодавчої, виконавчої або судової гілок влади, виконують свої службові обов’язки в державному апараті, в органах місцевого самоврядування або об’ єднаннях громадян, здійснюють службову діяльність в юри­дичних особах публічного чи приватного права. Не має також значення службове становище особи, відомча чи галузева приналежність підприємства, організації чи установи, сфера їх діяльності, організаційно-правова форма і форма власності, на підставі яких створені та функціонують ті чи інші юридичні особи. Повною мірою вимога діяти лише в межах наданих їм повноважень та у спосіб, передбачений зако­нодавством, поширюється і на тих осіб, які хоча і не належать до службових, але сфера професійної діяльності яких пов’язана з наданням публічних послуг, оскільки надання таких послуг спрямоване на набуття, зміну чи припинення прав та/або обов’язків юридичних і фізичних осіб, а результатом їх надання є спричинення на­слідків правового характеру.

             Саме з цього виходить закон, коли в частинах 3 та 4 ст. 18 КК дає загальне ви­значення одного з таких видів спеціального суб’єкта злочину, як службова особа, а в розд. XVII Особливої частині КК об’єднує норми, які встановлюють відповідальність за злочини, вчинювані у сферах як службової діяльності в юридичних особах публіч­ного та приватного права, так і професійної діяльності, пов’ язаної з наданням публіч­них послуг. Причому ця відповідальність диференціюється залежно від того, яким саме суспільним відносинам спричиняється шкода зазначеними злочинами, і тому всі вони можуть бути розподілені на чотири групи.

Перша об’єднує злочини у сфері службової діяльності, яка здійснюється тільки в органах державної влади, місцевого самоврядування і юридичних особах публічно­го права (статті 364, 365, 368, 3682, 369, 3692 КК).

До другої входять злочини, вчинювані у сфері службової діяльності, яка здійсню­ється лише в юридичних особах приватного права (статті 3641, 3651, 3683 КК).

Третя група об’єднує злочини, які можуть бути вчинені у сфері службової діяль­ності, що здійснюється в юридичних особах як публічного, так і приватного права (статті 366, 367, 370 КК).

Нарешті, до четвертої групи входять злочини, які вчиняються у сфері професій­ної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг (статті 3652, 3684 КК).

             Родовим об’єктом усіх цих злочинів є суспільні відносини, які забезпечують нормальну, тобто таку, що відповідає вимогам законодавства, діяльність державного апарату, апарату управління органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і організаційно- правової форми, а також суспільні відносини, що забезпечують здійснення регламен­тованої законодавством професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг. Безпосереднім об ’єктом кожного з цих злочинів є суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках апарату управління органів державного влади, місцевого самоврядування, в окремих юридичних особах публічного чи приватного права, а також суспільні відносини, які забезпечують нор­мальне здійснення тих конкретних видів професійної діяльності, які пов’язані з на­данням публічних послуг.

             Переважна більшість діянь, передбачених у розд. XVII Особливої частини КК, належать до так званих загальних видів злочинів, вчинюваних у сфері службової ді­яльності (далі - службові злочини), бо кожне з них посягає на суспільні відносини, що забезпечують нормальну службову діяльність в окремих ланках державного чи громадського апарату, а також апарату управління окремих підприємств, установ та організацій. Проте чимало норм КК передбачають відповідальність за так звані спе­ціальні види службових злочинів (наприклад, статті 132, 137, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 162,

ч.  1 ст. 173, ч. 2 ст. 191, ч. 3 ст. 206, статті 210, 238, 271, 284, 351, 371, 373, 375, 423-426 КК), вчинення яких також зумовлене службовим становищем суб’єкта, але їх основним безпосереднім об ’єктом є інші суспільні відносини: життя та здоров’я, воля та гідність особи, її виборчі, трудові, інші права та свободи, власність, господарська діяльність, громадська безпека та громадський порядок, авторитет органів влади та місцевого самоврядування, інтереси правосуддя та порядок несення військової служби тощо. Саме тому в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень» зазначається, що кваліфікація таких діянь ще й за статтями, передбаченими в розд. XVII Особливої частини КК, можлива лише за наявності реальної сукупності загаль­них та спеціальних видів службових злочинів (ВВСУ. - 2004. - № 2. - С. 9).

             У деяких службових злочинах та злочинах у сфері професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг, обов’язковою ознакою їх складу є предмет злочину: за ст. 366 КК - це офіційний документ (див. коментар до ст. 358 КК); за статтями 368, 369 КК - хабар (див. коментар до ст. 368 КК), а за статтями 3682, 3683, 3684, 3692 КК - неправомірна вигода (див. коментар до ст. 364і КК).

             Об’єктивна сторона злочинів, передбачених у розд. XVII, характеризується певними ознаками: одні з цих злочинів (статті 364, 3641, 3652, 367 КК) можуть бути вчинені як шляхом дії, так і бездіяльності; інші (статті 365, 3651, 366, 368, 3682, 3683, 3684, 369, 3692, 370 КК) - лише шляхом активної поведінки - дії.

             Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони будь-якого службового злочину (за винятком передбачених частинами 1 і 2 ст. 3683, статтями 369, 3692 КК) є наявність безпосереднього зв ’язку між діянням особи та її службовою діяльністю. Такий зв’язок проявляється в тому, що будь-які діяння службової особи завжди зумовлені її служ­бовим становищем і вчиняються: а) з використанням наданих їй владних чи службо­вих повноважень і б) всупереч інтересам служби, тобто є незаконними і суперечать тим цілям і завданням, заради досягнення й вирішення яких створюється апарат управління, а службові особи цього апарату наділяються певними повноваженнями. Якщо такий зв’ язок відсутній, вчинене не може розглядатися як службовий злочин і за наявності до того підстав підлягає кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо (п. 3 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

            Відповідальність за злочини у сфері професійної дільності, пов’язаної з надан­ням публічних послуг, також можлива лише за умови, якщо діяння особи: а) було пов’ язане з використанням повноважень, якими вона наділяється для надання таких послуг; б) вчинено всупереч тим цілям і завданням заради досягнення й вирішення яких вона отримує повноваження надавати такі послуги під час здійснення певної професійної діяльності.

            У частині 1 ст. 366 КК, статтях 368, 3682, 3683, 3684, 369 і 370 КК передбачена відповідальність за злочини з так званим формальним складом, які визнаються за­кінченими з моменту вчинення відповідного діяння, а у статтях 364, 3641, 365, 3651, 3652, 367 та ч. 2 ст. 366 КК - із матеріальним, які визнаються закінченими з моменту настання зазначених у законі наслідків, що повинні перебувати у причинному зв’язку із вчиненим особою діянням.

            Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони основного складу злочинів останньої групи є такі суспільно небезпечні наслідки, які полягають у заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, інтересам юридичних осіб, державним або громадським інтересам (СПВСУ 2010. - С. 393-397).

Слід ураховувати, що істотна шкода як наслідок вчинення цих злочинів, може по­лягати у заподіянні: а) матеріальних збитків; б) нематеріальної шкоди; в) матеріальних збитків у поєднанні з наслідками нематеріального характеру.

            Згідно з п. 3 примітки до ст. 364 КК шкода, що полягає в заподіянні матеріаль­них збитків, визнається істотною, якщо вона в сто і більше разів перевищує неопо­датковуваний мінімум доходів громадян (далі - н. м. д. г.). При цьому матеріальна шкода: а) може бути реальною і тоді полягає у зменшенні наявних фондів і заподіянні тим самим прямих майнових збитків (наприклад, коли транспортні засоби підпри­ємства незаконно використовуються службовою особою в особистих цілях, що при­зводить до їх амортизації та втрат пально-мастильних матеріалів); б) може полягати в так званій упущеній (втраченій) вигоді - неодержаних доходах (наприклад, коли службова особа віддає незаконний наказ про скорочення випуску продукції, що при­зводить до зменшення прибутку підприємства); в) може складатися із суми реальних матеріальних збитків і упущеної вигоди (наприклад, коли той же незаконний наказ про скорочення випуску продукції супроводжується розпорядженням про розукомп­лектування цінного виробничого обладнання, на якому ця продукція виготовлялася). Проте в усіх випадках, коли шкода має матеріальний характер, загальний розмір збитків завжди повинен у сто і більше разів перевищувати н. м. д. г., встановлений законодавством України на час вчинення злочину. При визначенні розміру такого мі­німуму слід керуватися положеннями підп. 169.1.1 п. 169.1 ст. 169; абз. 8 п. 1 розд. XIX та п. 5 підрозд. 1 розд. XX ПдК, а також приписами Закону України «Про Державний бюджет України на...» відповідний рік.