Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корис­ливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб вико­ристання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інте­ресам, або інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподаткову­ваних мінімумів доходів громадян.

             Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

             Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчи­нені працівником правоохоронного органу, -

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. 1. Службовими особами у статтях 364, 365, 368, 3682, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здій­снюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обій­мають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи ор­ганізаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміні­стративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управлін­ня із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою під­приємства, установи, організації, судом або законом.

Для цілей статей 364, 365, 368, 368[42], 369 цього Кодексу до державних та кому­нальних підприємств прирівнюються юридичні особи, у статутному фонді яких відповідно державна чи комунальна частка перевищує 50 відсотків або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирішального впливу на господарську діяльність такого підприємства.

             Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, уповнова­жені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

             Істотною шкодою у статтях 364, 364[43], 365, 3651, 3652, 367, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

             Тяжкими наслідками у статтях 364-367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі наслідки, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

(Стаття 364 у редакції Закону України № 3207-УІ від 7 квітня 20ІІ р.) службового зловживання відсутній, коли службова особа, домагаючись необхідного їй рішення, використовує для цього не своє службове становище, а особисті зв’язки, свій авторитет, загальновизнану важливість та впливовість посади, яку вона обіймає, дружні чи родинні стосунки з іншими службовими особами тощо (наприклад, коли особа, ви­користовуючи дружні стосунки зі службовою особою іншого органу, звертається до неї з проханням надати незаконне сприяння своєму родичу). Тому для притягнення особи до відповідальності за ст. 364 КК важливо встановити характер, зміст та обсяг повноважень, виявити коло тих службових обов’ язків, які визначають компетенцію службової особи та встановлюються відповідними нормативними актами (законами, постановами, положен­нями, статутами, наказами, інструкціями тощо).

             Конкретні форми службового зловживання можуть бути різними і залежать від сфері діяльності службової особи, характеру, змісту і обсягу наданих їй повноважень. До службового зловживання можна віднести, зокрема, такі діяння, як незаконна екс­плуатація праці підлеглих в особистих інтересах; неправомірне сприяння фізичним чи юридичним особам у здійснення господарської діяльності; зловживання у процесі при­ватизації державного майна, реєстрації суб’єктів господарської діяльності, видачі ліцен­зій на право зайняття такою діяльністю; нецільове використання фінансових коштів, службових приміщень, обладнання, транспорту; незаконна передача комерційним ор­ганізаціям фінансів та кредитів, призначених для загальнодержавних цілей; потурання злочинам та їх приховування тощо. У всіх цих випадках протиправне діяння службової особи може бути кваліфіковане за ст. 364 КК лише за умови, якщо відповідальність за його вчинення не передбачена іншими - спеціальними нормами КК, які встановлюють відповідальність за спеціальні види службових зловживань (наприклад, ч. 2 ст. 149, ч. 2 ст. 159, ч. 2 ст. 169, ст. 210, ч. 2 ст. 256, ч. 2 ст. 308, ст. 423 КК тощо). Стаття 364 КК співвідноситься із такими статтями як загальна та спеціальна норма, тому при кваліфі­кації тут повинна застосовуватися норма спеціальна. Одночасне застосування таких норм можливе лише за наявності у діянні ознак реальної сукупності таких злочинів.

             Службове зловживання належить до злочинів із матеріальним складом і за ч. 1 ст. 364 КК визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди (СПВСУ (2008-2009). - С. 187-191) правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб (СПВСУ 2010. - С. 393-397) або державним чи громадським інтересам (про по­няття істотної шкоди див. загальні положення до цього розділу). Відсутність таких наслідків має оцінюватися за спрямованістю умислу винного і може свідчити про наявність або незакінченого злочину (див. коментар до статей 13-16 КК), або дис­циплінарного проступку (див. загальні положення до цього розділу).

             Суб’єктивна сторона службового зловживання характеризується умисною чи змішаною формою вини. При цьому діяння вчинюється лише з прямим умислом, а щодо наслідків вина може бути як у формі умислу, так і необережності (див. загаль­ні положення до цього розділу). У цілому злочин визнається умисним. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони службового зловживання є мотив: а) корисливі мотиви;

б)  інші особисті інтереси; в) інтереси третіх осіб. Корисливі мотиви полягають у праг­ненні особи шляхом зловживання своїм службовим становищем одержати матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди. Інші особисті інтереси ви­являються у прагненні шляхом використання службового становища здобути різнома­нітні вигоди нематеріального характеру (просунутися за службою, одержати нагороду, уникнути відповідальності за недоліки в роботі тощо). Особисті інтереси можуть бути обумовлені такими спонуканнями, як кар’єризм, протекціонізм, помста, заздрість, пи­хатість тощо. Інтереси третіх осіб можуть мати як матеріальний, так і нематеріальний характер і полягають, наприклад, у прагненні догодити начальству, надати переваги, пільги та привілеї або звільнити від обов’язків родичів, членів сім’ї, знайомих та інших осіб. Третіми особами, в інтересах яких особа зловживає своїм службовим становищем, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

             При кваліфікації діяння за ст. 364 КК достатньо встановити наявність у пове­дінці службової особи хоча б одного із зазначених мотивів. Можливе і поєднання різних мотивів при вчиненні цього злочину. Відсутність зазначених мотивів виключає кваліфікацію вчиненого за ст. 364 КК (ПС. - С. 154-155) і свідчить лише про наявність адміністративного чи дисциплінарного проступку (ПС. - С. 155-156), а в окремих випадках - службової недбалості (див. коментар до ст. 367КК).

             Якщо службове зловживання, яке вчинене з корисливих мотивів, не тільки спричинило наслідки, зазначені в ст. 364 КК, а й призвело до незаконного збагачення суб’єкта, тобто було способом одержання службовою особою неправомірної вигоди чи способом її передачі близьким родичам, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 364 та 3682 КК.

             За частиною 2 ст. 364 КК карається службове зловживання, яке спричинило тяжкі наслідки (див. загальні положення до цього розділу) (СПВСУ 2010. - С. 401-409). Якщо умисел був спрямований на заподіяння тяжких наслідків, які не настали з при­чин, що не залежать від волі винного, вчинене слід кваліфікувати як незакінчений злочин - готування чи замах (статті 14 або 15 і ч. 2 ст. 364 КК).

             У частині 3 ст. 364 КК передбачена відповідальність за службове зловживання, вчинене працівником правоохоронного органу. Коло таких органів визначено у ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р., де зазначено, що до їх числа належать органи прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордо­ну, податкової служби, органи та установи виконання покарань, державної контроль­но-ревізійної служби, рибоохорони, лісової охорони, а також інші органи, які здій­снюють правозастосовні або правоохоронні функції (ВВРУ. - 1994. - № 11. - Ст. 50).

Отже, для кваліфікації діяння за ч. 3 ст. 364 КК необхідно встановити, що: а) злочин вчинено працівником правоохоронного органу; б) цей працівник є службовою особою;

в)  у вчиненому діянні є усі ознаки (об’єктивні та суб’єктивні) службового зловживання.