Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окре­мих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, -

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот не­оподатковуваних мінімумів доходів громадян.

             Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжу­валося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, -

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
 

          Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спри­чинили тяжкі наслідки, -

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавлен­ням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від семисот п’ятдесяти до тисячі п’ятисот неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян.

(Стаття 365 у редакції Закону України № 3207-УІ від 7 квітня 2011 р.)

             Об’єктивна сторона перевищення влади або службових повноважень (далі - перевищення влади) характеризується трьома обов’язковими ознаками: 1) діянням, яке: а) полягає тільки в активній поведінці - діях; б) зумовлено службовим становищем винного і пов’язане з його владними чи службовими повноваженнями; в) явно виходять за межі цих повноважень; 2) наслідками, що виявляються в істотній шкоді чи тяжких наслідках правам, свободам та інтересам фізичних, юридичних осіб або державним чи громадським інтересам; 3) причинним зв’язком між діянням і наслідками.

             Відповідальність за ст. 365 КК настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим становищем і пов ’язані з її службовими (владними) по­вноваженнями (п. 3 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.). Якщо такий зв’язок відсутній, вчинене не може розглядатися як перевищення влади і за наявності до того підстав підлягає кваліфікації за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, громадського порядку тощо (РВСУ. - 2002. - С. 106-108).

             Характерною ознакою об’єктивної сторони перевищення влади є також і те, що при вчиненні цього злочину винний хоча і здійснює ті чи інші службові діяння, проте вони не тільки не входять до його компетенції, а, навпаки, явно (очевидно, безперечно) виходять за межі наданих суб’єкту прав і повноважень (КС. - 2007. - Вип. 4(6). - С. 103-110). Саме в цьому полягає принципова відмінність перевищення влади (ст. 365 КК) від службового зловживання (ст. 364 КК), при вчиненні якого винний хоча і діє всупереч інтересам служби, проте використовує для цього ті повноваження, які нада­ні йому за службою, і отже, діє в межах (рамках) своєї компетенції. Тому будь-яке злочинне використання винним свого службового становища, але у межах наданих йому повноважень (тобто за відсутності явного виходу за ці межі), не може кваліфі­куватися за ст. 365 КК (ВВСУ. - 2001.- № 3. - С. 13-14).

             Характер, зміст та обсяг повноважень, а також порядок (умови, способи) їх реалізації визначаються службовою компетенцією особи, яка закріплюється в законах, постановах, розпорядженнях, наказах, інструкціях, статутах, положеннях, правилах та інших нормативних актах. Тому для вирішення питання про те, чи виходять вчи­нені службовою особою дії за межі її повноважень, необхідно з’ясувати, яким норма­тивним актом вони регламентуються і які саме положення цього акта були порушені винним у конкретному випадку. Проте, коли службова особа явно перевищує свої службові повноваження, перебуваючи у стані крайньої необхідності, то відповідаль­ність за ст. 365 КК виключається, якщо дотримані вимоги ст. 39 КК. Питання про відповідальність службової особи, яка перевищила свої службові повноваження на підставі отриманого нею наказу або розпорядження, вирішується з урахуванням вимог ст. 41 КК (пп. 15-16 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

             Конкретні дії службової особи при перевищенні влади можуть бути різними і залежать передусім від сфери її службової діяльності, характеру, змісту та обсягу наданих їх повноважень. Проте всі вони можуть бути зведені до кількох форм (спо­собів) вчинення цього злочину. Судова практика (п. 5 ППВСУ від 26.12.2003 р.) ви­ходить із того, що як перевищення влади кваліфікується вчинення службовою особою таких дій:

а) які входять до компетенції будь-якої іншої, а не цієї службової особи - є компе­тенцією вищестоящої службової особи чи службової особи іншого відомства;

б) виконання яких можливе лише за наявності особливих і відсутніх у даному ви­падку умов - в особливих випадках, з особливого дозволу або з додержанням особ­ливого порядку;

в) які могли бути здійснені лише колегіально, тоді як винний вчинив їх одноосо­бово;

г) які ніхто не має права виконувати або дозволяти.

             Перевищення влади за ч. 1 ст. 365 КК належить до злочинів із матеріальним складом і визнається закінченим при заподіянні наслідків у вигляді істотної шкоди правам, свободам та інтересам фізичних чи юридичних осіб або державним чи гро­мадським інтересам (КС. - 2007. - Вип. 3(5). - С. 110-112; СПВСУ 2007. - С. 331-335). Відсутність таких наслідків свідчить або про вчинення службового проступку, або про готування чи замах на злочин, передбачений ч. 1 ст. 365 КК.

             Суб’єктивна сторона перевищення влади характеризується умисною або змі­шаною формою вини. Вказівка закону (ч. 1 ст. 365 КК) на явний вихід за межі наданих прав або повноважень означає, що службова особа може діяти лише з прямим умислом. Тому при вирішенні питання про те, чи є такий вихід дійсно явним, слід виходити з того, наскільки він був очевидним, безсумнівним та безперечним для всіх і кожного і перш за все для самої службової особи, і чи усвідомлювала вона протиправність своєї поведінки. Мотиви та мета вчинення таких дій можуть бути різними і на квалі­фікацію злочину, як правило, не впливають. Психічне ставлення службової особи до наслідків вчинюваних нею дій може виявлятися як в умисній, так й в необережній формі вини (п. 4 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.). У цілому злочин, передбачений ст. 365 КК, є умисним.

             За частиною 2 ст. 365 КК настає відповідальність за перевищення влади, що супроводжувалося: а) насильством або погрозою його застосування; б) застосуванням зброї чи спеціальних засобів; в) болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями. Обов’язковою (негативною) умовою кваліфікації дій тільки за ч. 2 ст. 365 КК є вчинення передбаченого в ній злочину за відсутності ознак катування (ст. 127 КК). Отже, за ч. 2 ст. 365 КК відповідальність настає за наявності всіх ознак злочину, передбачених ч. 1 ст. 365 КК, і хоча б однієї з кваліфікуючих ознак, перед­бачених ч. 2 цієї статті, але за відсутності катування. Якщо перевищення влади було вчинено за наявності ознак катування, дії винного слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідною частиною ст. 127 і ч. 2 ст. 365 КК, а якщо вчине­не спричинило тяжкі наслідки - за відповідною частиною ст. 127 та ч. 3 ст. 365 КК.

             Насильство при перевищенні влади може бути як фізичним, так і психічним (погроза насильством). Якщо фізичне насильство полягає в незаконному позбавленні особи волі, завданні побоїв, мордуванні, заподіянні легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а психічне - у реальній погрозі застосування будь-якого за сту­пенем тяжкості фізичного насильства (у тому числі і погроза вбивством) щодо по­терпілого чи його близьких, учинене слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 365 КК (п. 8 ППВСУ від 26 грудня 2003 р.).

            Питання про кваліфікацію перевищення влади, пов’язаного з умисним заподі­янням тяжких тілесних ушкоджень, слід вирішувати диференційовано. Якщо відпо­відальність за такі ушкодження передбачена ст. 121 КК, то злочин охоплюється озна­ками ч. 3 ст. 365 КК як перевищення влади, що спричинило тяжкі наслідки, і додат­кової кваліфікації не потребує. Лише за ч. 3 ст. 365 КК кваліфікується і необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні влади. Якщо ж при переви­щенні влади спричиняються умисні тяжкі тілесні ушкодження, відповідальність за які передбачена в частинах 3 статей 345, 346, 350, 377, 398 КК, вчинене слід кваліфіку­вати за однією із цих статей і за ч. 3 ст. 365 КК.

            Умисне вбивство при перевищенні влади кваліфікується за сукупністю злочинів - за ч. 3 ст. 365 КК і однією з тих статей, що передбачають відповідальність за умисне заподіяння смерті (статті 112, 115, 348, 379, 400, 443 КК). Умисне заподіяння службовою особою смерті або тяжких тілесних ушкоджень при перевищенні меж необхідної обо­рони або заходів, необхідних для затримання злочинця, а також спричинення таких наслідків у стані сильного душевного хвилювання кваліфікується лише за статями 116, 118, 123, 124 КК. Необережне заподіяння смерті при перевищенні влади охоплюється

ч.  3 ст. 365 КК за ознакою спричинення тяжких наслідків. Якщо перевищення влади призвело до самогубства потерпілого чи спроби його вчинити, дії службової особи кваліфікуються лише за ч. 3 ст. 365 КК як такі, що спричинили тяжкі наслідки.

            Перевищення влади, поєднане з незаконним позбавленням особи волі (частини 1 або 2 ст. 146 КК), кваліфікується лише за ч. 2 ст. 365 КК, а якщо таке позбавлення особи волі спричинило тяжкі наслідки (ч. 3 ст. 146 КК), - тільки за ч. 3 ст. 365 КК (СПВССУ. - С. 33І-34І). Якщо перевищення влади, поєднане з незаконним позбавлен­ням особи волі, вчинюється організованою групою службових осіб, дії останніх нале­жить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 та ч. 2 ст. 365 КК, бо в цьому випадку вчинені діяння, з одного боку, є більш тяжким злочином, ніж перед­бачений ч. 2 ст. 365 КК, а з другого - не спричиняють тяжких наслідків, передбачених