виконують функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції за спеціальним повноваженням, яким особа може бути наделена: а) повноважним органом державної влади; б) органом місцевого самоврядування; в) центральним органом державного управління із спеціальним статусом; г) повноважним органом чи д) повноважною (службовою) особою підприємства, установи, організації; е) судом; ж) законом.

             До службових осіб публічного права закон (абз. 2 п. 1 примітки до ст. 364 КК) відносить також і таких службових осіб, які здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, займаючи відповідні посади в юридичних осо­бах, у статутному фонді яких державна чи комунальна частка перевищує 50 % або становить величину, що забезпечує державі чи територіальній громаді право вирі­шального впливу на господарську діяльність такого підприємства.

             До представників влади належать перш за все працівники державних органів та їх апарату, які наділені правом у межах своєї компетенції висувати вимоги, а також приймати рішення, обов’язкові до виконання фізичними та юридичними особами не­залежно від їх підлеглості чи відомчої належності. Отже, представник влади це, як правило, працівник, який перебуває на службі в державних органах, діє від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснює (реалізує) функції цих органів. Така особа наділяється владними повноваженнями, згідно з якими має право висува­ти вимоги і приймати рішення, обов’язкові до виконання будь-якими юридичними і фізичними особами, а іноді - застосовувати примусові заходи для забезпечення ви­конання цих вимог і притягнення до відповідальності осіб, які ухиляються від їх ви­конання. До представників влади, зокрема, належать народні депутати України, ке­рівники державних адміністрацій, судді, прокурори, слідчі, оперативний склад Служ­би безпеки, працівники кримінальної та податкової міліції, державні інспектори та контролери, лісничі, військовослужбовці при виконанні ними обов’язків з охорони громадського порядку чи державного кордону, у тому числі й військовослужбовці конвойної служби та охорони установ виконання покарань тощо. Оскільки закон пов’язує визнання особи представником влади не з посадою, яку вона обіймає, а з наявністю у неї владних повноважень, представником влади може бути й рядовий працівник державного апарату (наприклад, міліціонер) або навіть представник гро­мадського формування (наприклад, громадський інспектор рибоохорони (РВСУ. - 2002. - С. І09-ІІ2).

             До представників місцевого самоврядування належать особи, які перебувають на службі в органах місцевого самоврядування, діють від їх імені (за їх дорученням) і у межах своєї компетенції здійснють (реалізують) функції цих органів. Це, зокрема, депутати місцевих рад і такі обрані службові (посадові) особи місцевого самовряду­вання, як міські, селищні, сільські голови, а також працівники апаратів органів місце­вого самоврядування, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням обіймають відповідні (керівні) посади в цих органах.

             Організаційно-розпорядчі функції полягають у здійсненні керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах та організаціях (планування ро­боти, організація праці, забезпечення трудової дисципліни тощо). Такі функції здій­снюють, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних чи комунальних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідувачі відділів, лабораторій) та їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири) тощо.

             Адміністративно-господарські функції включають повноваження з управлін­ня або розпорядження державним, комунальним чи колективним майном, що полягає в установленні порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпеченні контролю за цими операціями тощо. Такі повноваження у тому чи іншому обсязі мають началь­ники планово-господарських, постачальних, фінансових відділів та служб, завідувачі складів, магазинів, майстерень, ательє, їх заступники, керівники відділів підприємств, відомчі ревізори та контролери тощо. Для визнання особи такою, що виконує адміні­стративно-господарські функції, недостатньо лише тієї умови, що державне, кому­нальне чи колективне майно є ввіреним винному під матеріальну відповідальність. Для цього необхідно встановити, що особа наділена певними повноваженнями з управ­ління чи розпорядження цим майном або здійснювала контроль за виконанням цих операцій іншими особами.

             Особа визнається службовою, якщо здійснює відповідні функції не тільки по­стійно, а й тоді, коли виконує їх тимчасово або за спеціальним повноваженням (до­рученням), проте лише за умови, якщо ці функції покладені на неї правомочним ор­ганом (уповноваженою службовою особою) і в установленому законом порядку. Не має також значення, чи обіймає особа відповідну посаду за призначенням або на підставі виборів; одержує за виконання службових обов’язків винагороду або здійснює їх на громадських засадах. Проте доручення тимчасово виконувати службові обов’язки має бути належним чином оформлене відповідним (усним чи письмовим) рішенням: постановою, розпорядженням, наказом, протоколом тощо (РВСУ. - 1999. - С. 101­102). Наприклад, для визнання службовою особи, яка є членом громадської організа­ції, громадське формування, представником якого вона є, перш за все має бути обов’ язково зареєстроване у встановленому законом порядку в органах державної влади чи місцевого самоврядування. Лише після цього об’єднання набуває відповід­ного юридичного статусу, а його члени, які виступають від імені (за дорученням) цього об’єднання, можуть бути визнані службовими особами. Ось чому вирішення питання про визнання особи суб’єктом службового злочину завжди передбачає ре­тельне вивчення нормативних актів, відомчих наказів, розпоряджень, інструкцій, статутів, положень та інших документів, що дозволяють визначити правовий статус особи, коло її службових обов’язків, характер та обсяг тих повноважень, якими вона наділяється у зв’язку з обійманням певної посади чи здійсненням відповідної діяль­ності.

             Закон не наводить поняття службової особи приватного права, тому його зміст встановлюється шляхом системного аналізу норм, передбачених частинами 3 і 4 ст. 18 КК та пп. 1 і 2 примітки до ст. 364 КК. З цього аналізу випливає, що службові особи приватного права, як правило, не можуть бути представниками влади чи місцевого самоврядування, за винятком тих випадків, коли виконання функції таких представ­ників покладається на них спеціальним повноваженням. У всіх інших випадках такі особи визнаються суб’єктами злочинів, передбачених статтями 3641, 3651, 366, 367, 370, частинами 3 і 4 ст. 3683 КК, за умов якщо обіймають в юридичних особах при­ватного права посади, пов’ язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміні­стративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повно­важенням (про поняття, види та організаційно-правові форми юридичних осіб при­ватного права див. статті 81-87 ЦК).

             Не можуть визнаватися службовими особами і нести відповідальність за від­повідні злочини ті працівники підприємств, установ і організацій, які виконують суто професійні (адвокат, лікар, педагог тощо), виробничі (водій, провідник вагону тощо) або технічні (друкарка, вантажник, сторож тощо) функції (п. 1 ППВСУ «Про судову практику в справах про хабарництво» від 26 квітня 2002р. // ВВСУ. - 2002. - № 3. - Вкладка. - С. 9; ПС. - С. 163). Проте, якщо такі особи здійснюють професійну діяль­ність, пов’язану з наданням публічних послуг, і вчиняють злочини з використанням наданих їм повноважень (наприклад, лікар отримує незаконну винагороду за видачу листа непрацездатності, викладач - за виставлену на іспиті оцінку), відповідальність настає за відповідними статтями розд. XVII Особливої частини КК.

             Вирішуючи питання про можливість визнання службовою особою приватного права громадянина - суб ’єкта підприємницької (господарської) діяльності, слід ви­ходити, по-перше, з того, що сам по собі факт реєстрації особи як суб’єкта зазначеної діяльності або одержання дозволу (ліцензії) на право зайняття певними видами такої діяльності ще не перетворює громадянина на службову особу, бо лише свідчить про надбання такою особою права на зайняття відповідними видами діяльності. По-друге, службовою не може бути визнана й особа, яка керує виключно сама собою або управ­ляє лише своїм власним майном. Тому службовою особою, яка виконує організаційно- розпорядчі функції, підприємець може бути визнаний лише за умови, якщо він є ке­рівником трудового колективу тих найманих робітників, які на умовах укладеного з ними трудового договору сприяють йому у здійсненні підприємницької діяльності. Що стосується адміністративно-господарських функцій, то особа може виконувати їх лише тоді, коли здійснює обов’ язки з управління чи розпорядження або тим майном, яке належить іншим фізичним чи юридичним особам, або тим, належним йому май­ном, що вноситься (пайовий внесок) у статутний фонд створюваного разом з іншими особами підприємства і тим самим стає спільною власністю, управляти, розпоряджа­тися чи контролювати операції з якою особа має право вже лише за згодою з іншими особами, які спільно з нею здійснюють відповідну діяльність.

             Стаття 26 Конституції України проголошує, що іноземці та особи без грома­дянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами й свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України. У розвиток цього конституційного припису п. 2 примітки до ст. 364 КК встановлює, що службовими особами також визнаються: 1) посадові особи іноземних держав, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної дер­жави; 2) присяжні засідателі іноземних судів; 3) інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема, для державного органу або державного

 
підприємства; 4) іноземні третейські судді; 5) особи, уповноважені вирішувати ци­вільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативно­му судовому; 6) посадові особи міжнародних організацій, а саме працівники міжна­родних організацій чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені; 7) члени міжнародних парламентських асамблей, учасниками яких є Укра­їна; 8) судді; 9) посадові особи міжнародних судів.

             Військові службові особи за вчинення службових злочинів, що посягають на встановлений порядок несення військової служби, несуть відповідальність за стаття­ми 423-426 (ВВСУ. - 2002. - № 2. - С. 21-24).