Всього на сайті:

Дисертацій, Курсових: 2875

Підручників з права онлайн: 41

НПК кодексів України онлайн: 16

Стаття 447. Найманство

             Вербування, фінансування, матеріальне забезпечення, навчання найман­ців з метою використання у збройних конфліктах інших держав або насиль­ницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення те­риторіальної цілісності, а також використання найманців у військових кон­фліктах чи діях -

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

             Участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних кон­фліктах інших держав з метою одержання матеріальної винагороди -

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

             У частинах 1 і 2 ст. 447 КК передбачені самостійні склади злочинів, причому в ч. 1 ідеться про злочинні дії щодо найманців, а в ч. 2 - про відповідальність самих найманців.

             Безпосередній об’єкт цих злочинів - мир між державами та народами. Найман­ці вербуються, використовуються, фінансуються і навчаються для здійснення діяль­ності на порушення таких принципів міжнародного права, як суверенна рівність, політична незалежність, територіальна цілісність держав і самовизначення народів. Злочинні дії найманців завжди є втручанням у внутрішні справи іншої держави.

             Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 1 ст. 447 КК, характеризують альтернативні дії: 1) вербування найманців; 2) фінансування найманців; 3) матеріаль­не забезпечення найманців; 4) навчання найманців; 5) використання найманців у вій­ськових конфліктах чи діях.

             Поняття найманця визначене у ст. 47 Додаткового протоколу І 1977 р. до Же­невських конвенцій про захист жертв війни, а також у Міжнародній конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців, при­йнятій Генеральною Асамблеєю ООН 4 грудня 1989 р. (ратифікована Постановою ВРУ від 14 липня 1993 р. № 3381-ХІІ (ВВРУ. - 1993. - № 36. - Ст. 367)). Найманцем визнається за сукупністю ознак особа, яка: 1) спеціально завербована на місці або за кордоном, щоб битися у збройному конфлікті або у спільних насильницьких діях, спрямованих на повалення уряду чи інший підрив конституційного порядку держави або підрив її територіальної цілісності; 2) беручи участь у таких діях, керується голо­вним чином бажанням одержати значну особисту вигоду і яка спонукається до цього обіцянкою виплати або виплатою матеріальної винагороди; 3) не є громадянином сторони, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні на­сильницькі дії; 4) не є постійним жителем на території, яка контролюється стороною, що перебуває в конфлікті, або держави, проти якої спрямовані спільні насильниць­кі дії; 5) не входить до особового складу збройних сил сторони, що перебуває у кон­флікті, або держави, на території якої здійснюються спільні насильницькі дії; 6) не надіслана державою для виконання офіційних обов’ язків. Матеріальна винагорода найманцю, який бере участь у збройному конфлікті, характеризується тим, що вона дійсно була обіцяна стороною або за дорученням сторони, що перебуває в конфлік­ті, і за розміром істотно перевищує винагороду, що обіцяна чи сплачується комба­тантам такого ж рангу і функцій, які входять до особового складу збройних сил даної сторони.

            Під вербуванням найманців слід розуміти запрошення, умовляння і набір за наймом людей для вчинення зазначених у ст. 447 КК дій за матеріальну винагороду. Запрошення і умовляння можуть вчинюватися щодо невизначеного кола осіб (напри­клад, під час прилюдного виступу, повідомлення в засобах масового інформування, розповсюдження плакатів чи листівок тощо) або ж до певної особи чи осіб. Сам набір за наймом має особистий характер і передбачає укладення угоди з найманцем (у пись­мовій чи усній формі) щодо його безпосередньої участі в збройному конфлікті інших держав чи насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи по­рушення територіальної цілісності. З моменту укладення такої угоди вербування вважається закінченим. Саме запрошення чи умовляння, при наявності підстав, може кваліфікуватися як замах на цей злочин.

            Фінансування найманців виражається у забезпеченні їх грошовими коштами, зокрема, для виплати матеріальної винагороди, закупівлі для них зброї, військової техніки чи іншого майна, використання під час учинення злочинних дій тощо.

            Під матеріальним забезпеченням найманців слід розуміти забезпечення їх збро­єю і боєприпасами, обмундируванням, засобами зв’язку та пересування, приміщен­нями чи іншими спорудами тощо.

            Навчання найманців означає проведення з ними теоретичних або практичних занять з їх підготовки для участі у збройних конфліктах інших держав або насиль­ницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіаль­ної цілісності. Наприклад, передача знань щодо конструкції зброї, військової техніки, вибухових пристроїв, тактики ведення бою або формування відповідних навичок і вмінь.

            Використання найманців у військових конфліктах чи діях - це залучення до безпосередньої участі у збройному конфлікті іншої держави або в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави.

            Злочин вважається закінченим, коли вчинені будь-які дії, зазначені у ст. 447

КК.

            Суб’єктивна сторона цього злочину (за ч. 1) характеризується прямим умис­лом, а вербування, фінансування, матеріальне забезпечення і навчання найманців, крім того, метою їх використання у збройних конфліктах інших держав або насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної ціліс­ності іншої держави.

             Суб’єктом злочину (за ч. 1) може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

             Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 447 КК, утворює участь без дозволу відповідних органів державної влади у збройних конфліктах інших держав.

             Під збройними конфліктами інших держав слід розуміти збройні конфлікти міжнародного чи неміжнародного (внутрішнього) характеру. Міжнародні збройні конфлікти - це збройні конфлікти між двома чи більше державами (з проголошенням або без проголошення війни), а також збройні конфлікти, в яких народи ведуть бо­ротьбу проти колоніального панування, іноземної окупації та расистських режимів для здійснення свого права на самовизначення. Збройні конфлікти неміжнародного характеру можуть бути між збройними силами однієї держави, або між такими сила­ми та іншими організованими збройними групами, або тільки між такими організо­ваними групами, які, перебуваючи під відповідальним командуванням, контролюють частину території держави, що дає їм змогу здійснювати безперервні й погоджені воєнні дії. У більшості випадків такі конфлікти мають тривалий характер. У будь-якому випадку їх необхідно відрізняти від окремих порушень внутрішнього порядку та ви­никнення обстановки внутрішньої напруженості, таких як безпорядки, окремі й спо­радичні акти насильства та інші акти аналогічного характеру.

             Участь у збройних конфліктах інших держав означає фактичну безпосередню участь особи у воєнних діях у статусі найманця, наприклад, участь у спільній воєнній операції, керівництво боєм, індивідуальне виконання окремих воєнних завдань тощо.

             Злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка дія, яка є проявом учас­ті особи у збройному конфлікті іншої держави, незалежно від того, чи одержала осо­ба обіцяну їй матеріальну винагороду. Саме укладання особою угоди щодо вказаної участі, при наявності підстав, кваліфікується як готування до злочину за ст. 14 та ч. 2 ст. 447 КК.

             Суб’єктивна сторона злочину (за ч. 2) - прямий умисел, поєднаний з метою одержання матеріальної винагороди.

             Суб’єкт злочину (за ч. 2) - особа, яка досягла 16-річного віку і характеризу­ється сукупністю вказаних ознак найманця.

             У частині 2 ст. 447 КК не передбачена відповідальність за участь найманця в насильницьких діях, спрямованих на повалення державної влади чи порушення територіальної цілісності іншої держави (при відсутності ознак збройного конфлікту). Проте необхідність такої відповідальності випливає зі змісту ч. 1 ст. 447 КК та Між­народної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і на­вчанням найманців від 4 грудня 1989 р. Це потребує внесення відповідного доповне­ння до ст. 447 КК.

             До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 447 КК, не застосовується ам­ністія (відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» в редакції від 2 червня 2011 р. № 3465-УІ (ОВУ. - 2011. - № 48. - Ст. 1958)).