Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи чи заподіяння їм тяжких тілесних ушко­джень, створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове
 

її фізичне знищення, скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі або шляхом насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, -

карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Публічні заклики до геноциду, а також виготовлення матеріалів із закли­ками до геноциду з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких мате­ріалів -

караються арештом на строк до шести місяців або позбавленням волі на строк до п’яти років.

             Безпосередній об’єкт злочину - безпека існування національних, етнічних, расових і релігійних груп.

             Потерпілими від цього злочину можуть бути лише члени національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

             Об’єктивна сторона цього злочину характеризується як діяння, спрямоване на повне або часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом: 1) позбавлення життя членів такої групи; 2) заподіяння їм тяжких ті­лесних ушкоджень; 3) створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення; 4) скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі; 5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу. Аналогічне ви­значення геноциду передбачене в Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня 1948 р., а також у ст. 6 Римського статуту міжнарод­ного кримінального суду.

             Позбавлення життя членів національної, етнічної, расової чи релігійної групи - це умисне вбивство всіх або окремих членів групи, вчинене у зв’язку з належністю потерпілого до такої групи, спричинене такою належністю. Такий само зв’язок харак­теризує заподіяння членам такої групи тяжких тілесних ушкоджень. Про ознаки умисного вбивства і тяжких тілесних ушкоджень див. коментар до статей 115 та 121 КК, які в цих випадках кваліфікації злочину додатково не застосовуються.

             Створення для групи життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове її фізичне знищення, може виражатися у позбавленні її продуктів харчування чи інших життєво важливих засобів існування, обмеженні або позбавленні медичної допомоги, створенні небезпечних для життя екологічних умов, насильницькому переселенні в непридатні для проживання місця тощо.

             Скорочення дітонародження чи запобігання йому в такій групі - це насиль­ницька стерилізація, кастрація або контрацепція, заборона шлюбних союзів між членами однієї групи, примушування до аборту або створення життєвих умов, які сприяють збільшенню кількості вимушених абортів, тощо.

             Насильницька передача дітей з однієї групи в іншу означає їх передачу в іншу національну, етнічну, расову чи релігійну групу, вчинену всупереч волі батьків або осіб, які їх замінюють, і поєднану з фізичним насильством або з погрозою його за­стосування (психічним насильством).

             Кваліфікація геноциду не залежить від того, вчинений він у мирний чи у воєн­ний час.

             Злочин вважається закінченим: у перших двох формах - з моменту настання наслідків у вигляді відповідно біологічної смерті та тяжких тілесних ушкоджень, а в інших формах - коли вчинені зазначені діяння. Однак у будь-якому випадку розв’язання цього питання не залежить від того, чи настали фактично наслідки у вигляді знищен­ня національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої.

             Суб’єктивна сторона злочину - прямий умисел, поєднаний з метою повно­го або часткового знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи.

             Суб’єктом злочину може бути особа, яка досягла 16-річного віку.

             Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ч. 2 ст. 442 КК, характеризують альтернативні дії: 1) публічні заклики до геноциду; 2) виготовлення матеріалів із за­кликами до геноциду; 3) розповсюдження таких матеріалів.

Публічними визнаються заклики, які повідомляються багатьом особам в їх присутнос­ті або із застосуванням технічних засобів масового інформування (наприклад, виступ по радіо чи телебаченню). Під матеріалами слід розуміти будь-які матеріальні носії інфор­мації: друковану і рукописну продукцію, аудіо- і відеокасети, дискети, лазерні диски тощо. Поняттям «виготовлення» охоплюються первинне створення матеріалів, внесення змін до них, а також їх розмноження для розповсюдження. Розповсюдження матеріалів - будь- яке їх відчуження іншим особам або розміщення для самостійного ознайомлення з ними (наприклад, розклеювання листівок і плакатів, розміщення в Інтернеті).

             Злочин вважається закінченим, коли вчинена будь-яка дія, зазначена у ч. 2 ст. 442 КК.

             Суб’єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом. Для виготовлення матеріалів обов’язковою є мета їх розповсюдження.

             Суб’єкт злочину - особа, яка досягла 16-річного віку.

             До осіб, які вчинили злочин, передбачений ст. 442 КК, не застосовується ам­ністія (відповідно до ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» в редакції від 2 червня 2011 р. № 3465-УІ // ОВУ. - 2011. - № 48. - Ст. 1958); а до осіб, які вчинили злочин, передбачений ч. 1 ст. 442 КК, не застосовується давність при­тягнення до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку (відповідно до ч. 5 ст. 49 та ч. 6 ст. 80 КК).